Навантаження в 2 рази більше, ніж в Італії: розповідь медсестри з Торецька під час пандемії

«Якщо ми нічого не змінимо у системі, то загинемо як нація», — вважає медсестра терапевтичного відділення Торецької лікарні Світлана Панаріна, оцінюючи протидію коронавірусу не тільки в прифронтовому місті, а й по всій Україні. Пані Світлана — одна з небагатьох медиків, яка відкрито говорить про реалії та проблеми роботи в умовах пандемії.

Так, саме терапевтичне відділення у міській лікарні Торецька першим приймає та лікує хворих на COVID-19, поки після підтвердженого ПЦР-тестом діагнозу пацієнтів не переводять до спеціального інфекційного відділення.

Активно приймати хворих на коронавірус медики почали наприкінці літа минулого року, і як розповідає Світлана Панаріна, керівництво лікарні безвідповідально поставилося до пандемії. Медичний персонал фактично змушували замовчувати масштаби захворюваності.

«Спочатку ми користувалися експрес-тестами. Бралася кров, і по типу лакмусового папірця-індикатора протягом 10−15 хвилин видавався результат. Коли експрес-тести масово стали позитивні, і ці хворі знаходилися на лікуванні в нашій лікарні, ми, звісно ж, забили тривогу: як це так, якщо у людей позитивні тести, вони, згідно з усіма епідеміологічними правилами, мають бути госпіталізовані до окремого відділення. Але як це часто стається, керівництво змусило нас мовчати з аргументами, що експрес-тести не досконалі, що дуже високий відсоток похибки, тому вони неефективні», — розповідає Світлана.

Тоді у Торецькій лікарні ввели ІФА-тестування на антитіла до COVID. Коли ІФА-тести хворих з пневмонією масово почали приходити з позитивним результатом, медичний персонал знову забив на сполох. Тоді керівництво «згорнуло» і цей вид тестування. Така ситуація продовжувалася допоки восени епідемія не набула величезних масштабів. Тоді ж, на щастя, змінилося керівництво лікарні.

«Прийшов новий директор. Мені довелося особисто звернутися до нього, бо в нашому відділенні склалася критична ситуація: воно розраховане на 60 ліжко-місць, а було вже близько 100 хворих. І тих обслуговувати було нікому. Усі лікарі захворіли, залишалася одна докторка похилого віку, чотири-п'ять медичних сестер і декілька санітарок. Нікому вже було надавати допомогу практично. Новий директор організував допомогу, були надані співробітники з інших відділень, і ми достойно вийшли з тієї ситуації», — згадує Світлана.

Сьогодні у терапевтичному відділенні займаються практично лише лікуванням пневмоній. За словами Світлани Панаріної, лише у 20% хворих після ПЦР-тесту приходить позитивний результат та підтверджується коронавірус: «Наприклад, до нас госпіталізується хворий із пневмонією, у нього береться мазок, і через одну-дві доби приходить негативний результат тесту на коронавірус. Ми продовжуємо звичайно лікувати його від пневмонії, хоча лікування незвичайне, воно ідентичне до того, яким лікують в інфекційному відділенні, але якоїсь позитивної динаміки немає, навпаки — негативна. Доктор старається, перепробує антибіотики різного ряду, лікування змінюється, а результату немає. Це може тривати два, три, чотири тижні. І тоді призначається повторний мазок ПЦР. Та через місяць після первинного негативного ПЦР-тесту пацієнту приходить позитивний результат. Тобто ми місяць лікуємо хворого з COVID та не знаємо про це».

При цьому ніяких заявлених Міністерством охорони здоров’я надбавок у 300% посадового окладу медичний персонал терапевтичного відділення Торецької лікарні не отримує. До речі, працює медперсонал у терапевтичному відділенні без захисних костюмів: за приписом санітарної станції виявилося, що медикам достатньо головного убору, рукавичок і одягу з довгим рукавом.

Як зазначає жінка, той вид вірусу, з яким вони працюють зараз, істотно різниться від того, з яким медпрацівники зіштовхнулися на початку роботи.

«Я кажу з позиції саме медичної сестри, я не доктор і не інфекціоніст, але за досвідом бачу, що той тип вірусу, з яким ми зустрілися у вересні-жовтні, інший. Уражалися люди іншого віку. В основному вік був молодий і середній, — зазначає пані Світлана. — Той вірус, з яким ми працюємо сьогодні, інший. Набагато більший відсоток хворих середньої важкості. Набагато вищий відсоток важких хворих. І, на жаль, набагато вищий відсоток смертності».

На думку Світлани Панаріної, у підході до лікування коронавірусу назріла критична необхідність у змінах. Пов’язано це насамперед з понаднормовим навантаженням на середній медичний персонал. Жінка розповідає: в Японії проводилося дослідження щодо того, як пов’язане навантаження на медсестру з кількістю хворих, і оптимальне співвідношення, яке дозволяє медичній сестрі якісно надавати допомогу кожному пацієнту в умовах пандемії — це один до шести. Тобто на одну медсестру має бути шість хворих.

«Я підтримую контакти з італійськими колегами. Як і в усій Європі, в них не вистачає лікарів і середніх медичних працівників. І вони кричать, що в них величезне навантаження на середній медперсонал, що вони вже не готові ризикувати своїм здоров’ям і своїм життям, бо не бачать у цьому сенсу. Навантаження в італійського середнього медичного працівника, через що вони дуже сильно обурюються, — 12 хворих і навіть доходить до 14. Це найбільше навантаження серед країн Євросоюзу. У Данії, наприклад, на одного медичного працівника — п’ять-сім хворих. Це при тому, що у нас у відділені 64 людини й дві медсестри. І це враховуючи, що половина — хворі середньої тяжкості. Це люди, які ходять у підгузках, у яких немає можливості дійти до туалету. І вся медична допомога має бути надана біля койки», — розповідає Світлана Панаріна.

Фото: nv.uaТак, кожному хворому з пневмонією призначають курс вливань крапельних, а це — час і увага медичних сестер. Виникає не тільки невдоволення хворих через затримки, а й помилки медперсоналу. Вони однозначно будуть з’являтися за умов такого супернавантаження на медпрацівників, зазначає пані Світлана.

Наступна проблема — величезну кількість часу у медичних сестер займає ведення документації. Це той дорогоцінний час, який медпрацівник міг би приділити хворому: «Кожного дня кількість паперової звітності збільшується. Я не можу звинувачувати наше керівництво, бо так працює система охорони здоров’я. Я кидаю всіх хворих, всі маніпуляції та рівно о шостій йду передавати звіт. Я не знаю, кому спало на думку збирати таким способом цю статистику, але через неї хворий переходить на другий план».

Крім того, як і по всій Україні, в Торецьку практично не тестують медиків. Хоча в країнах Європи це обов’язковий захід. Однак попри всі проблеми, Світлана Панаріна знаходить у собі сили продовжувати роботу. Каже, що особливо запам’яталася їй одна пацієнтка. Це був той момент, коли захворіли майже всі лікарі, протоколу лікування як такого не існувало.

«Кожного дня в неї була негативна динаміка. Людина казала: „Я морально підготувалася, що помру. Тільки шкода, що не побачу народження онуки“. Я, як могла, допомагала їй, навіть у вихідний день приїжджала до лікарні. Потім жінку перевели до реанімації, COVID-тест прийшов негативний. Напевно тижні два вона була на грані між життям і смертю. Та дякувати Богу, піднялася. Після реанімації пацієнтка повернулася до нас доліковуватися і вийшла практично здоровою. І ти настільки отримуєш такий заряд енергії позитивної, який тобі віддають люди, які одужали. Ця енергія настільки тебе заряджає і дає стимул працювати, що забуваєш і про маленьку зарплатню, і про ті відсотки, які не виплачуються. Тому що ми — люди. У цьому сенс життя. Щоб наше суспільство вижило, ми маємо бути разом, ми маємо допомагати та підтримувати один одного».

Більше про реалії боротьби з коронавірусом у прифронтовому регіоні читайте в матеріалі «Донеччина і COVID: історії від медиків та тих, хто поборов хворобу».