Найбільші втрати за два роки: у квітні на Донбасі загинули 14 українських захисників

У квітні 2021 року в умовах так званого «перемир'я» від снайперського вогню, обстрілів з мінометів і РПГ та від підриву на мінах загинуло 14 захисників України.

Найгарячішою точкою у квітні було селище Шуми і район між Торецьком і окупованою Горлівкою.

Сергій Сулима

Сергій Сулима, головний сержант 10-ї гірсько-штурмової бригади народився 9 жовтня 1980 року в Луцьку.

Вперше на фронт його мобілізували у 2015−2016 роках. Згодом він вже сам підписав контракт із ЗСУ і став на захист Батьківщини. Сергій останні роки проживав на Івано-Франківщині, звідти й пішов на контракт. Загинув 3 квітня, підірвавшись на мінно-вибуховому пристрої в районі селища Шуми Донецької області. У загиблого залишилися мати та сестра. Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Ігор Байтала

Сапер 10-ї гірсько-штурмової бригади Ігор Байтала народився 19 травня 1995 року в місті Жидачів Львівської області.

Загинув 3 квітня від кульових поранень за нез’ясованих обставин в «сірій зоні» поблизу селища Шуми на Донеччині. Лише 6 квітня окупанти передали його тіло. Серед версій загибелі розглядаються — втрата орієнтування і викрадення, триває слідство. У воїна залишилися батьки, брат та двоє сестер.

Владислав Мороз

Навідник 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї бригади імені Чорних Запорожців Владислав Мороз народився 14 липня 1997 року в cелі Халаїдове Уманського району Черкаської області.

Закінчив НТУ за спеціальністю «архітектор-дизайнер». На військову службу за контрактом до ЗСУ був призваний у 2020 році, в подальшому — був направлений в район проведення ООС.

Загинув 5 квітня від ворожої кулі під час обстрілу позицій ООС поблизу населеного пункту Спартак Ясинуватського району Донецької області.

Молодий 23-річний захисник України помер від наскрізного кульового поранення верхньої третини грудної клітки. Поранення було несумісним із життям. У воїна залишились батьки та сестра.

Віктор Гелебрант

Молодший сержант 92-ої бригади імені отамана Сірка Віктор Гелебрант народився 23 січня 1972 року в селі Неліпино Свалявського району Закарпатської області.

Строкову військову службу чоловік проходив у підрозділі морської піхоти на Північному флоті, був оператором засекреченого зв'язку на підводному човні.

У 2015 році був призваний до ЗСУ за мобілізацією, на військовій службі за контрактом у складі 24 ОМБр — з 2016 року, в подальшому, з 2018 року — продовжив службу у 92-й ОМБр.

Загинув 5 квітня внаслідок ворожого обстрілу від кулі ворожого снайпера, біля селища Золоте-4 на Луганщині. У захисника України залишилися дружина, доросла донька від першого шлюбу, син та донька.

Максим Стеблянко

Солдат механізованого батальйону 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Максим Стеблянко народився 24 січня 1998 року в місті Лебедин Сумської області.

У 2018 році був призваний на строкову військову службу до ЗСУ, надалі — підписав контракт і продовжив військову службу.

Загинув 6 квітня в результаті підриву військового автомобіля на невідомому вибуховому пристрої поблизу села Степне на Донеччині.

Максим був водієм військової вантажівки. Підрив стався, коли тентоване авто заїхало на мало вивчену ґрунтову дорогу. У машині перебували ще шість осіб, але вони під час розвороту вантажівки вийшли назовні і не постраждали.

У воїна лишилися батьки, троє братів і сестра.

Володимир Шпак

Командир протитанкового взводу, старший лейтенант 58-ї бригади імені гетьмана Івана Виговського Володимир Шпак народився 13 березня 1984 року в Чернігові.

У 2018 році старший лейтенант став на захист Батьківщини. Був командиром протитанкового взводу роти вогневої підтримки.

Загинув 6 квітня під час артилерійського обстрілу з протитанкової гармати МТ-12 «Рапіра» з боку російських окупантів поблизу селища Невельське на Донеччині.

Денис Юшко

Матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти Денис Юшко народився 31 травня 1998 року у селі Новобогданівці Миколаївського району Миколаївської області.

Після проходження строкової військової служби, з кінця 2020 року — проходив військову службу за контрактом матросом у бригаді морської піхоти.

Загинув 8 квітня в результаті отримання смертельного вогнепального кульового поранення від російського снайпера під час ворожого обстрілу позицій ООС поблизу селища Водяне, що на Приазов’ї.

У 22-річного воїна залишилися дівчина та новонароджений син.

Андрій Теперик

Старший солдат, стрілець-снайпер 92-ї бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Андрій Теперик народився 30 січня 1997 року в селі Мартове Харківської області.

Після перших трьох років контракту з ЗСУ, уклав другий контракт та близько року тому знову відбув в район проведення ООС.

Загинув 10 квітня від ворожої кулі під час обстрілу позицій ЗСУ поблизу селища Золоте-3 Попаснянського району Луганської області.

Ярослав Карлійчук

Старший солдат 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Ярослав Карлійчук народився 7 серпня 1996 року в селі Черепківці Чернівецької області.

З 2016 року Ярослав підписав контракт, та влітку того ж самого року вже брав участь у повноцінних бойових діях в районі Мар’їнки, де пізніше зазнав серйозного поранення, проте відновився та знову приєднався до своїх побратимів.

Загинув 12 квітня в районі населеного пункту Шуми Торецької міськради Донецької області внаслідок смертельного кульового поранення, що дістав під час обстрілу найманцями РФ.

У 24-річного захисника України залишилися мати, три старші сестри, дружина і маленький син.

Олексій Мамчій

Старший солдат, старший водій зенітно-ракетного відділення 10-ї гірсько-штурмової бригади Олексій Мамчій народився 27 червня 1980 року у Чернівцях.

13 квітня Олексій зазнав численних осколкових поранень під час скидання гранат на позиції ЗСУ поблизу Авдіївки Донецької області. Його негайно було евакуйовано до лікарні міста Торецьк, де він помер в реанімаційному відділенні.

Для родини Олексія це вже друга втрата цієї війни. Молодший брат, Станіслав Мамчій — загинув при виконанні бойового завдання у 2016 році.

У загиблого залишилися батьки, брат, донька, а також дружина, яка наразі теж служить у лавах ЗСУ.

Давид Шартава

Старший солдат 128-ї гірсько-штурмової бригади Давід Шартава є уродженцем Грузії, який віддав життя за Україну.

Професійний військовий, спочатку захищав Грузію ще в 2008 році під час російсько-грузинської війни, брав участь в миротворчих місіях в Ірані, Афганістані.

З 2016 року захищав незалежність України на Донбасі у складі Грузинського національного легіону, воював у багатьох гарячих точках, зокрема у Дебальцевому.

Загинув 18 квітня під час ворожого обстрілу з автоматичних станкових гранатометів позицій ЗСУ поблизу селища Широкине на Донеччині.

Похований у рідному Тбілісі.

Олександр Луцик

Солдат, оператор-розвідник протитанкового дивізіону 10-ї гірсько-штурмової бригади Олександр Луцик народився 18 травня 1982 року в селі Годомичі Волинської області.

На військовій службі у ЗСУ за контрактом — з жовтня 2019 року. Загинув 22 квітня в результаті осколкових поранень, отриманих внаслідок влучання протитанкової керованої ракети по позиціях ЗСУ під Шумами.

У 38-річного воїна залишилися брат та сестра.

Іван Ковальовський

Воїн 58-ї бригади Іван Ковальовський народився в селі Колінки Івано-Франківської області. Останнім часом мешкав на Дніпропетровщині.

Мав досвід миротворчої місії: проходив військову службу у складі українського миротворчого контингенту в Сьєрра-Леоне.

До ЗСУ був призваний за мобілізацією в 2014 році.

У 2015 році чоловік отримав важке поранення в результаті підриву на західній околиці Станиці Луганської, але відновився та продовжив військову службу.

Загинув 26 квітня від кулі ворожого снайпера в районі Опитного на Донеччині.

Залишилися дружина та двоє синів.

Роман Гуляк

Старший сержант 14-ї ОМБр ім. князя Романа Великого Роман Гуляк народився 7 жовтня 1990 року в місті Волочиськ Хмельницької області.

На військову службу в ЗСУ був призваний за мобілізацією влітку 2015 року. На військовій службі за контрактом — з травня 2018 року.

8 жовтня 2019 року Роман Гуляк був нагороджений медаллю «За звитягу та вірність».

Загину 27 квітня внаслідок підриву військового автомобіля на невідомому вибуховому пристрої в районі населених пунктів Оріхове та Новотошківське Попаснянського району Луганщини.

Залишилися мати та батько.