ВІДЕО."ЄС — від Лісабону до Донбасу": спогади учасників донецького Євромайдану

Сьогодні, 21 листопада, в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Цього дня у 2013 році сотні молодих людей вийшли на Майдан Незалежності проти призупинення курсу країни на євроінтеграцію. Протести були підтримані у багатьох містах України, у тому числі й на Донеччині.

«Марш справедливості» 29 грудня 2013 р./ фото К. Жемчужникової

Саме 21 листопада 2013 року розпочалися перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Різка зміна вектора розвитку країни на зближення з Росією викликала обурення українців. Тоді стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів та репресіями. Саме це змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.

ЧИТАЙТЕ: «Були погрози та побиття, але люди все одно виходили», — як розпочинався донецький Євромайдан

Міста Донеччини та Луганщини не лишалися осторонь. Попри сформований стереотип, що нібито Донбас цілком підтримував інтеграцію з РФ, у містах Сходу також відбувався свій Євромайдан. І хоча спочатку акції були не велелюдними, це свідчило, що і на Донбасі були свої прихильники євроінтеграції.

Євромайдан у Донецьку / Фото: Катерина Жемчужникова Євромайдан у Донецьку / Фото: Катерина Жемчужникова

Так, 21 листопада 2013 року до пам'ятника Тарасу Шевченку у Донецьку прийшло лише четверо людей. Наступного дня на тому ж місці було вже близько 200 мешканців шахтарської столиці. Ось що розповідали учасники донецького Євромайдану, про те, як він починався у тоді ще українському Донецьку. Їх спогади зібрані у книзі «Майдан від першої особи» Українського Інституту національної пам'яті.

Євген Насадюк, один із перших активістів, що прийшли до пам'ятника Т.Г. Шевченко у Донецьку 21 листопада 2013 року:

«У 2012 році я жив у Москві й на річницю Помаранчевої революції вирішив, що треба іти до українського посольства. Намалював плакат, пішов і став навпроти. Стояв один, хтось на мене дивився як на ідіота, а були люди, що підходили і питали, чому я стою. А у 2013 році 21 листопада я був у Донецьку. Тоді вже в Києві люди почали виходити. Взагалі в річницю революції влада так узяла й зачепила… це почуття справедливості. Ну, я написав кільком знайомим про те, що в Києві виходять, що, може, це буде так, як у 2004-му? Вони відповіли: „Давай спершу подивимось, що там буде в Києві, чи варто нам виходити“. Я взяв плакат, з яким стояв у Москві (і малювати не довелося). На ньому було написано: „Ми не бидло. Схід і Захід разом…“ І написав у мережі, що я пішов до „Шевченка“. 40 хвилин я стояв сам-один, просто під пам’ятником Шевченку, стояв і дивився, як їздять машини. А потім підійшов Максим Касьянов. Він сказав: „Ти що, ненормальний? Але якщо вже ти вийшов, то тепер треба виходити“. І вже на другу годину ночі нас було п’ятеро: Катя Жемчужникова і ще якісь хлопці, яких я опісля вже не бачив. Але нам було класно стояти, ми читали в новинах, що і в Донецьку є люди, яким не байдуже».

Перші учасники донецького Євромайдану / Фото з соцмереж Перші учасники донецького Євромайдану / Фото з соцмереж

Артур Шевцов, у 2013 році очільник Донецької міської організації ВО «Свобода»:

«Донецький Євромайдан у листопаді, до моменту від’їзду переважної кількості активістів у Київ, був цілодобовим. Тобто на місці його проведення завжди були якісь люди. Знаєте, мені навіть важко сказати, як нам це вдалося зробити. Але тоді в усіх був такий порив, кожен прагнув себе проявити. Здавалося, що будь-яка наша дія, хай навіть маленька, — цеглинка в побудову нової держави, нового суспільства, в те, у що ми тоді вірили. І тому донецький Євромайдан тоді був цілодобовим. На ніч, звісно, залишалося небагато людей. Було кілька ночей, коли тільки одна-дві особи перебували на Майдані, але все ж таки вони там були.

Станіслав Федорчук, політолог, громадський діяч:

«Перший тиждень Майдану я їздив між Києвом і Житомирською областю — там живуть мої дуже давні побратими, з якими ми пройшли не один Майдан. Потім вирішив їхати до Донецька, бо зрозумів, що важливо, аби у кожному місті був свій власний Майдан. Попри те, що все вирішується в Києві, що найважливіші події, медіа — все там, нам потрібно було мати свій Майдан, треба було продемонструвати, що територія опору є всюди. Я був дуже щасливий, коли приїхав у Донецьк і побачив людей Майдану. Побачив дуже багато молодих людей, які, по суті, стали ведучими Майдану, і величезну кількість старших, які їх підтримали. Звісно, в Донецьку були й люди, які ніколи не приходили на Майдан, але які його підтримували — матеріально, морально. І таких було чимало! Я чудово розумів: якщо вони заманіфестують свою позицію у публічний спосіб, то матимуть величезні проблеми з бізнесом, з роботою. Тому всі ті, хто стояв біля нас, були сміливі люди! Я б сказав, аж надто сміливі».

Сергій Жадан, письменник, поет, музикант:

«Зараз багато хто забуває, що Майдан був не лише в Києві, а й по багатьох містах, зокрема у Східній Україні. На концерт у Донецьку прийшло кілька сотень людей, і була досить насичена „програма“: на нас там нападали тітушки, а міліціонери робили вигляд, що їх це не стосується — було „весело“! Були й у Краматорську. Там був Євромайдан, на який щоденно виходило осіб 10−20. Попри пресинг, який вони відчували, все одно виходили на протест».

Сергій Жадан на Євромайдані у Донецьку / Фото з соцмереж Сергій Жадан на Євромайдані у Донецьку / Фото з соцмереж

Тетяна Заровна, журналістка:

«У середньому на донецькому Майдані було близько трьохсот осіб. Але через те, що серед протестувальників завжди затесувалися тітушки, провокатори, чисельність людей на площі могла бути і вдвічі більшою. На одного донецького майданівця завжди припадало по одному міліціонеру, який, я так розумію, повинен був у разі чого скрутити його і доправити в КПЗ. Взагалі було дивно, що такий нечисленний донецький Майдан, який був абсолютно мирний, мав культурологічний і просвітницький характер… Донецький Майдан — це були студенти, аспіранти, поети, вчені, художники, громадські діячі — люди абсолютно інтелігентні, як то кажуть, „ботани“, тобто не ті, хто буде захоплювати будівлі або підтримувати силовий сценарій. Серед наших донецьких майданівців не було таких радикалів, як, наприклад, на київському Майдані. У нас на Майдані всі люди були інтелігентні, просто їм було прикро, що наш Донецьк завжди асоціюється з криміналітетом, Партією регіонів і комуністами. Адже Донецьк — це не тільки пролетарський край, і тут живуть не тільки люди, яким байдуже до своєї країни і рідного регіону».

Євромайдан у Донецьку/фото з відкритих джерел Євромайдан у Донецьку/фото з відкритих джерел

Вольга Шейко, адвокатка:

«У нас на Майдані була дуже активна людина — Віталій Пожидаєв. Він очолював організацію фермерів Мар’їнського району. Якщо ви на київському Майдані бачили машини із написами „Харчі з Донецька“, то ці машини були з Мар’їнки. Фермери Мар’їнки збирали картоплю, моркву… величезну кількість продуктів привозили до Києва. Хоча виїжджати з Донецька з таким вантажем було досить складно. Його піддавали дуже серйозним репресіям. Він також перераховував гроші на Майдан. Я фотографувала ці платіжки і виставляла у Фейсбук — щоб було видно, що переказує донецький Євромайдан на підтримку київського. Ми збирали гроші, щоб відправляти людей до Києва, люди приносили багато всіляких речей, ми їх пакували, а Сергій Нестеров возив їх до Києва, передавав посилками».

ЧИТАЙТЕ: ВІДЕО. «Свої гідність і свободу виборюємо не перший рік», — патріоти Донеччини

Артур Шевцов, у 2013 році очільник Донецької міської організації ВО «Свобода»:

«Багато активістів донецького Євромайдану зараз воюють на фронті. Інші стали волонтерами — допомагають спорядженням нашим бійцям. Декого вже, на жаль, немає серед живих. Але ті, хто залишився… Ми, звісно, продовжуємо підтримувати зв’язок, намагаємося робити свій скромний внесок у спільну справу — перемогу України і визволення Донбасу з-під окупації. Зрештою, для нас, донецьких активістів, це не просто справа — допомогти Україні перемогти ворога, це наш шлях додому. Якщо ми не переможемо, то ми просто додому не повернемося. А додому, повірте, дуже хочеться! Дуже хочеться!».

Фото з соцмереж Фото з соцмереж

Відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. І це була лише ціна трьох місяців Євромайдану. Навесні 2014 року почалася військова агресія Росії, яка супроводжувалася окупацією Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей.

Сьогодні з нагоди цього Дня в усіх населених пунктах України відбуватимуться традиційні меморіальні заходи — молебні, покладання квітів, панахиди у церквах. Урочисті заходи відбудуться й у містах Донеччини та Луганщини.

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev