«Чуємо лише матюки й звинувачення»: як переселенці зі Сходу безуспішно продають нерухомість поблизу «гарячих» точок

Про будинок Михайло й Оксана розповідають із захватом — окрім того, що будували його фактично власноруч, зробили напередодні повномасштабного вторгнення ремонт. Про зелені й жовті стіни яскравого, аж «виїдаючого» очі відтінку, вони мріяли з самого знайомства. Коли ж у січні нарешті пофарбували стіни, Оксана навіть плакала — настільки була щаслива.

Довго жити у будинку мрії не довелося — через напад рашистів радість від нового будинку затьмарилася, а коли довелося збирати речі і їхати з дому — плакали обоє. Однак мали надію, що за кілька тижнів повернуться в рідні стіни. Але коли окупанти закріпились на позиціях за кілька кілометрів від села, в якому жило подружжя, питання постало інакше.

Вагітна Оксана через стрес — у лікарні на збереженні«Ми поїхали фактично без грошей. Ремонт у нас висмоктав увесь бюджет — все, що було, ми вклали в будинок. І зараз він стоїть цілий (ми точно знаємо, постійно запитуємо в сусідів і знайомих). У той будинок ми не повернемось — Оксана під час виїзду звідти настільки перенервувала, що ледь не втратила дитину. Зараз вона в лікарні на збереженні, про повернення в село не може й думать — їй страшно. Ми передумали всі варіанти, але лишається один: продати будинок. Вирішили, обговорили, виставили на продаж. Скинули до максимальної суми собівартості всього, щоб відбити хоч ті гроші. Але почалася якась «зрада», — жартома розповідає Михайло.

Оскільки будинок невеликий, але повністю укомплектований усім необхідним, початкова його вартість була 17 тисяч доларів. Після перших дзвінків подружжя Кривошеїв ціну знизило до 16 500. Ще через кілька днів — до 15 тисяч.

«Перший дзвінок (чи кілька) був від „перевіряльника“. Передзвонив веселий хлопець, матюком запитав, чи це не „прикол“. Я сказав, що ні, він поклав слухавку. Потім передзвонив вдруге — запитав адресу будинку. А ми її не писали, щоб до нас не вдерлися всі, кому не ліньки. Пояснив, що можемо зустрітися поблизу села чи в ньому, і ми на машині привеземо його до двору, все покажемо, але адресу по телефону повідомлять не буду. Він знову вилаявся й кинув слухавку», — пригадує Михайло.

«По телефону погрожували через те, що ми були в безпеці»

Після того подружжя прибрало кілька фотографій із сайту, за якими можна було б впізнати будинок ззовні, а сусідів, які дивилися за ним, попросили час від часу заходити в будинок і ходити по кімнатах з ліхтариком чи вмикати світло — аби чужі не подумали, що будинок пустує. Однак після цього почалася нова «хвиля» дзвінків — на цей раз подружжя звинувачували в тому, що вони виїхали в безпеку, а тепер ще й хочуть гроші за будинок.

«По-перше, передзвонили посеред ночі. Якийсь повністю неадекватний чоловік почав лаятися в слухавку, що рознесе весь будинок, бо ми „прєдатєлі“ й „криси“. Я послухав ту маячню хвилину чи дві й поклав слухавку. Але той самий номер дзвонив ще кілька разів — я спершу збивав дзвінок, а потім вимкнув телефон. На ранок передзвонила якась жінка й почала казать, що нас бог покарає, що ми наживаємося в такій ситуації, коли в Україні війна. Як ми наживаємося — я так і не зрозумів. І відтоді мій номер — це просто „гаряча лінія“ для всіх неадекватних», — каже чоловік.

З лайкою та погрозами подружжю телефонували навіть посеред ночі

Дзвінки з погрозами розтрощити будинок або «найти нєгодяїв» продовжувались кожен день. Щоразу — новий номер, голос і текст звинувачення. Спершу подружжя думало, що над ними так глузують чи знущаються. Оксані, яка на той момент досі лежала на збереженні в лікарні, кілька разів ставало погано. Тому Михайло сказав дружині, що видалив оголошення, аби її не турбувати.

«День на сьомий-дев'ятий мені знову дзвонила якась жінка. Я, чесно, на той момент навіть не рахував, який то день божевілля був — просто піднімав слухавку й клав її, коли чув „знайомі“ слова. Але жінка, яка передзвонила, була нормальною. Вона хоча б запитала, чому ми хочемо продати будинок, а не віддати його в оренду чи заселити туди людей, які втратили житло. Я чесно сказав, що в будинок ми вклали все життя, а віддавати його невідомо кому не хочемо. Це була перша якась адекватна розмова з першого дня існування оголошення», — пригадує Михайло.

«Задарма ніхто не хоче в’їхать у будинок, коли продаємо його — нас матюкають»

Після тієї розмови Михайло вирішив за можливості допомогти комусь знайомим із житлом — зателефонував рідним, друзям. Питав, чи ніхто не хоче безкоштовно жити у будинку й доглядати за ним, сплачувати тільки за комунальні платежі. Але охочих не було.

«Сенс у тому, що в цьому селі не йшли ніколи бойові дії. Ракети літали над нами, але де тільки вони не літали? Лінія фронту — за 15−20 кілометрів (дивлячись якою дорогою їхати), вода підведена, світло теж. Усі зручності. Ну тобто просто заїдь і живи. Ми б і самі не їхали, якби Оксана не завагітніла. Але ніхто не захотів. З ким розмовляв — ті або жили у своїх будинках, або виїжджали з області чи України. Тому та ідея поселити когось у себе провалилася. І знову ж та сама ситуація: нікому й задарма не треба будинок, а намагаєшся продать — то ти паскуда остання», — розповідає Михайло.

У соціальних мережах, куди родина також дублювала оголошення про продаж будинку, в коментарях були не кращі відгуки. Найчастіше допис «підіймали на сміх» — мовляв, хто буде купувати зараз нерухомість у небезпечному районі?

Однак траплялися й куди гірші коментарі. Хоча Михайло з посмішкою додає, що вони фактично дублювали почуте в телефонних розмовах: «Реально продаєте? Це що, квест? Бо зараз куплять будинок — те саме, що купить місце на кладовищі», «Напишіть у групу сепарів — там куплять», — цитує отримані коментарі Михайло.

Врешті-решт через кількатижневий «прозвон» незнайомців луганчанин таки прибрав оголошення. Тепер вони з Оксаною планують перечекати кілька місяців: якщо війна закінчиться до народження дитини — в будинок повернуться. Якщо ж маля народиться не в рідних стінах — спробують, уже вдруге, продати нерухомість. Однак цього разу Михайло жартує, що залишить номер телефону тещі, аби вона розмовляла з особливо «цікавими» особами.

Якщо війна закінчиться до народження дитини — родина повернеться в будинок

Правдива картина від ріелтора: чи реально продати нерухомість на Сході?

Ріелторка Катерина Морозова займалася продажем і купівлею нерухомості протягом десяти років. Працювала зокрема на Сході — в Донецькій та Луганській областях. І зізнається: зараз ситуація навіть складніша, аніж у 2014−2016 роках.

Зруйноване війною житло на Донбасі / фото: поліція Донеччини«На початку війни, ще коли росія напала на український Крим, а на сході почалися бої, ринок зупинився на пів року. Зараз же ситуація така, що він може «заморозитись» на рік або й більше. Жодної інвестиції фактично не буде проведено, якщо не буде впевненості в завтрашньому дні. А це не наші умови, коли день за днем росіяни стріляють і атакують території в абсолютно хаотичному порядку.

Тому у мене зараз є документи й прохання жителів Сходу про продаж десятків квартир чи будинків. На початку війни було до десятка. І я відразу пояснюю: поки територію не контролюватимуть Збройні сили України, сподіватися на якийсь продаж (навіть за пів ціни чи третину!) не варто. А тепер ще згадаємо, скільки квартир і будинків уже стерто снарядами. Реально з усього стосу документів я зберу близько 20 варіантів нерухомості, яка вціліла. І її вартість — копійки. Можна сказать, за виручені гроші можна буде тільки рік-два винаймати квартири в більш безпечних областях. Ринок нерухомості поблизу бойового Сходу зараз мертвий", — наголошує менеджерка з нерухомості.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!