Морпіх "Скорпіон" / скріншот з відео Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного
Інтерв'ю з морпіхом, корінним донеччанином, морським піхотинцем 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білінського на псевдо «Скорпіон» опублікував Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Так вийшло, що коли почалася війна, ротний відправив мене на “учебку”. Новина застала мене на заході України. Це був ранок 24-го лютого, я прокинувся в казармі, вона вся гула: “Напад на Київ”. Я такий: “Що-що?”. Виходжу, дивлюся на плазму…Був неприємно здивований. Можливо, мене командир врятував цією “учебкою”.
Але порятунок сумний вийшов, тому що я не був зі своїми хлопцями у Маріуполі. Майже кожного дня почало приходити повідомлення: “Загинув один, другий твій кращий друг, третій…І земляки”. Дуже важко це для психіки, адже коли ти з хлопцями довго служиш, вони стають ближчими, аніж рідні брати. Це навіть не дружба, це армійське братерство, коли тобі дають людину, ти маєш до неї звикнути, не сваритися, не чубитися.
Воювати пішов через жагу помсти. Хотів помститися “сєпарам” за те, що вони зробили з моїм Донецьком. Просто забирали в людей будинки, машини. Одного 20-річного хлопця викинули з “Хонди” і застрелили. Я бачив, як вони з міномета стріляли по місту, по житлових кварталах у всі боки. Самі мешканці Донецька не можуть цього розповісти, бо одразу заберуть і “закатають”. Донецьк як кістяк краба. На вигляд краб, а всередині нічого немає. Все розкрадено і знищено.
Я помстився, знищив багато противників і зрозумів, що від помсти легше мені не стало. Зараз мотивація — за свободу, проти диктатури і геноциду. Я вважаю, що це геноцид українського народу. Бо вони кілька тисяч ракет випустили по мирних мешканцях. Б’ють своєю “високоточною” зброєю по багатоповерхівках. Це слабкість. Це тому, що вони не можуть по землі до нас підійти. Все, що їм залишається — кидати на нас 3-тонні ракети. Ані п'яти хвилин тиші. Заходиш “під гелікоптер”, виходиш “під літак”. В АТО не використовували проти нас авіацію.
Багато нових звуків почув, фосфор побачив уперше. Касета “Урагану” нас накривала. Просто йшли по воду. Спочатку я побачив вибухи, потім підняв голову і бачу, як шестиметрова ракета “Урагану” падає вертикально і розсипає касету. Наступні на цей момент були просто над нами. Ми знаходилися в посадці, де не було ямок. Ми лягли, притиснулися один до одного. І тоді був момент, за який я люблю армію: я був без бронежилета і товариш, який був у броні, закрив мене собою. Ми лежали в епіцентрі. Касета вибухала в кількох метрах. І нікого з п’яти людей не зачепила. Це було просто…
Морська піхота — це морська піхота. У морі, на небі, на землі. Я дуже пишаюся. Людина, яка гарно послужить тут, зрозуміє мої слова. Буде і за себе гордість і за товаришів. Хочу сказати мешканцям України: хто хоче йти до армії воювати — ідіть, немає нічого страшного тут. Спершу легко не буде. Як і будь-де на новому місці. Є свої правила, традиції. Але зустрінете тут таких людей, яких на “цивілці” зустріти важко. Для мене морська піхота — це на все життя.
Маю хороший мотоцикл. Поїду по Україні. Місяць буду кататись з вимкненим телефоном.
Для мене головна цінність — це свобода. Щоб усі могли подорожувати, переміщуватися. Ніякої диктатури, ніякого геноциду. Щоб наші сусіди-агресори теж усвідомили, чи що… Не знаю, чого їм не вистачало. Коли дивишся на їхніх загиблих бійців. Я від радості не стрибав, коли знищував противника. Така думка була: “Чого тобі не вистачало вдома?”
У них є все абсолютно. Дурною ідеєю було напасти на нас.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!