Прогнозоване окупантами покращення в потрощеному місті за понад пів року так і не настало. Вцілілих будинків у місті – зо два десятки, а тих, у яких можна безпечно жити – одиниці. Однак і цю “дефіцитну нерухомість” рашисти почали привласнювати.

Маріуполець Василь Сарбаш наприкінці весни разом із дружиною вирвалися з окупованого міста, пройшовши всі кола рашистської фільтрації. Зізнається, що під час цього процесу людей наскільки “топчуть” морально, що навіть невинні відчувають незрозуміле відчуття провини, а дрібні неточності й “телефонні помилки” можуть погано закінчитися навіть для членів родини цієї людини. 

Дар’я Бурлуцька — дружина військовополоненого Юрія, який проходив службу у 58-й окремій мотопіхотній бригаді. Перед повномасштабним вторгненням родина з Лимана мріяла нарешті відпочити — у чоловіка невдовзі мав закінчитися контракт, тож у планах була відпустка наодинці. Однак ранок 24 лютого зруйнував усі плани та змінив усі наступні місяці.

Напад російських фашистів на Україну застав маленького Іллю в Маріуполі, де він жив з мамою та вітчимом. З першого дня війни тоді ще шестирічна дитина чула всі вибухи, крики жаху та розпачу людей, які жили поруч. На жаль, один з воєнних днів забрав у нього найріднішу та найкоханішу людину — маму. А потім — і вітчима, який був йому за батька. Попри пережитий біль і страждання, через кілька місяців Ілля знову став сином — уже для Марії та Володимира Безпалих. Молода пара не побоялася стати батьками для дитини, яка вже знає, як це боляче — втратити найрідніших.

Вісім машин швидкої допомоги «Лікарів без кордонів» на сьогодні працюють на Cході України. Вони перевозять людей із лікарень поблизу лінії фронту до медзакладів у безпечніших місцях. Багато пацієнтів — люди похилого віку або ті, які зазнали травм внаслідок війни — як фізичних, так і психологічних.

Для родини Оксани Кубріної ранок 24 лютого розпочався з війни. Перше, що почула жінка, коли її розбудив чоловік, були слова: “Оксана, прокидайся, це війна”. Перші ж хвилини пробудження супроводжувались звуками вибухів і пострілів.

Війна починається ще з перших кілометрів Донецької області. Звуки “прильотів”, дим, зруйновані будинки, розтрощене життя тисяч сімей під завалами. Біда, яку принесла росія в Україну, не обійшла й фронтову Красногорівку, яка ще з 2014 регулярно страждає через “прильоти” ворожих снарядів. Багато з них забрали людські життя.

26-річний мешканець Маріуполя намагався вижити в окупованому місті до середини квітня без води, світла, газу та якихось новин. Але те, що стало з ним потім довело, що завжди може бути гірше, ніж зараз.

Настя у свої 19 знає, як це — пережити пекло на землі. Вона тікала від російських куль, ховалася в підвалах від ворожих снарядів, які зрівняли з землею її будинок. А ще — сподівається, що вже пережила трьох росіян, які познущалися з неї, шантажуючи маленькою сестрою.

Громадський діяч, керівник Краматорського осередку пластунів, засновник соціального бізнесу «Трава UA» Максим Потапчук, якого знають не лише на Донеччині, а й в Україні та за кордоном, сьогодні на захисті країни.