26-річний мешканець Маріуполя намагався вижити в окупованому місті до середини квітня без води, світла, газу та якихось новин. Але те, що стало з ним потім довело, що завжди може бути гірше, ніж зараз.

Ілюстративний колаж
Ілюстративний колаж

У Віктора (ім’я змінено за проханням героя публікації) були плани на якісне життя і взагалі те, що в нього було його влаштовувало повністю. В 26 років він впевнено рухався по кар’єрним сходам - 28 лютого цього року в нього починалось стажування в закордонній кампанії. Але з 24 лютого він, як і всі маріупольці, вистоював черги під обстрілами за водою, шукав продукти, збирав остатки вугілля на заводі Ілліча, сидів в підвалі. А потім півтора місяці проходив фільтрування російських окупантів.  Саме про це він розповів в інтерв’ю «Вчасно».

«13 квітня в наш будинок зайшли два російських військових  і сказали поїхати з ними мені та батьку моєї дружини, - згадує Віктор. - При цьому вони заявили, що через дві години ми повернемось. Як я зрозумів потім, мені дуже повезло, бо інші військові забирали людей, витаскуючи з домів за волосся і рівно в тому одязі, в якому вони їх застали. Тому в нашому автобусі були чоловіки в калошах або капцях на босу ногу,  та без верхнього одягу. Коли всіх з нашого району зібрали, а це 200 чоловіків, в автобус зайшов ще один військовий і сказав, що якщо щось буде не так, він перестріляє всіх. Якось одразу я йому повірив».

Перші відео з фільтраційних таборів під Маріуполем в українському інформаційному просторі з’явилися у травні. За квітень до таборів у селах Козацьке та Безіменне Новоазовського району окупанти примусово вивезли близько 2000 осіб, повідомив радник мера Маріуполя Петро Андрющенко. Це були мешканці із маріупольських районів Мирний, Волонтерівка та Гугліне. Серед привезених до фільтраційного табору був й Віктор. У селі Безіменне фільтрація здійснюється за адресою: вул. Радянська, 48.

«Про те, що в Маріуполі розпочалась фільтрація я вже чув, але як людина, що до 24 лютого жила в цивілізованій країні, навіть не думав що до неї треба якось готуватись.

Фільтрація українців на окупованій території / фото REUTERS

Під час фільтрації з 13 квітня всіх нас постійно ділили на групи, допитували, оглядали тіла та задавали питання, - розповідає Віктор. - Черговий допит в селі Безіменне проходив в якійсь військовій великій палатці. Перше, що я побачив, коли зайшов туди – роздягнутих чоловіків з мішками на головах. Одному задавали питання і кожна його відповідь супроводжувалась сильними ударами по спіні та голові. Мене теж розділи, оглянули, поставили обличчям до стіни. Перше питання було де служив і на мою відповідь «ніде», грубе «не п*зді». Багато раз запитували: кого знаю з «Азова», журналістів, депутатів, поліції. В іншій палатці стояла величезна купа якихось пристроїв. Думаю, що саме вони дозволяли відновлювати видалену інформацію з телефонів.  Мої месенджери були наповнені обуренням від того, що відбувалось в Маріуполі. Щоправда переписуватися з кимось я міг лише в перші дні війни, бо в березні зв’язку вже не було.  В цій кімнаті були справжні руські військові в своїй формі. До цього я мав спілкування лише з представниками так званої днр.

На першому допиті я ще намагався цим людям щось довести. Мої відповіді викликали в них в кращому випадку сміх. Були погрози, що мене відправлять до Донецька. Всі ми знали, що з такими, як ми там все буває дуже погано. 

Після кожного допиту я становився все спокійніше і навчився навіть правильно відповідати на їх запитання. З телефону видалив всю інформацію. Через деякий час я отримав папір «Дактилоскопировано. Безымянное». Вочевидь цій папірець щось повинен був для мене значити, бо за їх словами я міг пересуватися територію, так званої днр. Тобто фільтрацію я пройшов. Однак, мабуть, за їх задумом, не сильно я ще змінився».

За словами Віктора, всіх, кого вивезли з мікрорайону Мирне, а це десь 200 чоловіків, посилили в школі села Козацьке. Хлопець разом з сусідами зі своєї вулиці зайняли один клас. Вони чекали, що завтра – післязавтра поїдуть до дому. На класній дошці писали дні тижня. Всього за цей час вони зробили 40 записів.

Фільтраційний табір / Відкрите джерело

Макарони як клейстер. Епідемія отруєнь. Один шматок туалетного паперу на добу

У травні росіяни вивозили до фільтраційного табору у с.Безіменне щотижня майже по 300 маріупольців, за місяць кількість склала приблизно 3000 дорослих та дітей разом. Про це повідомляв радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко. Також розгорнули фільтрацію й в інших окупованих населених пунктах Донеччини: вже відомо про 11 таких таборів, але реальна цифра може бути більшою. Фільтрацію здійснюють у Маріуполі, Оленівці, Нікольському, Мангуші, Козацькому, Новоазовську, інших містах. Те, що відбувається у таких центрах, не лише порушення прав людей, це справжні гетто та геноцид українців.

Перебування у фільтраційному таборі стало черговим випробуванням для маріупольців, які вижили під артобстрілами та авіа бомбардуваннями. Ці страшні 40 днів, які там провів Віктор, він не забуде ніколи.

«Для того, щоб вийти з будівлі школи на територію поруч з нею, потрібно було записуватися у охорони, - згадує Віктор. - Ніхто нічого не пояснював. Кожне питання залишалось без відповіді в кращому випадку, частіше за таку зухвалість били. Один чоловік постійно просив відпустити його до дому, бо там залишалась паралізована мати. Звісно його не відпустили. Потім він дізнався що вона померла, ймовірно з голоду. На похорон його теж не відпустили.

Майже одразу в школі помер один чоловік. Йому стало погано і один хлопець намагався його врятувати, при цьому він просив охорону, що просто стояла поруч і дивилась на те, що він робить, викликати швидку. Вони цього не зробили. Чоловік помер, а його тіло довго лежало в коридорі. Вони потім наказали однести його в спортивну залу і там покійник пролежав ще два тижні.

В школі були раковини, в яких в мирний час діти мили руки. Для нас ці раковини повинні були служити всім. Тут ми мились, прали, умивались. І все це без мила, порошку, зубної пасти. Ту ж воду з кранів ми й пили. Тому майже одразу розпочалась ціла епідемія кишкових захворювань. З температурою та іншими супроводжуючими симптомами. Перехворіли всі.

Туалет був на вулиці. Тобто, щоб в нього потрапити, треба теж було записуватися. Після цього давали в руки один шматок туалетного паперу. Один і не на раз, а на добу.

Харчували без системи двічі на день. Всі 40 діб ми їли або макарони, або рис. При цьому готували їх так, щоб було не просто несмачно, а й взагалі не можливо їсти. Макарони нагадували клейстер і були у великій кількості води.

Дивно, але в ночі у школі працював Інтернет. Мабуть, директорка включала Wі-Fі. Я читав українські новини. За це могли жорстко наказати. Саме в цей час я дізнався, що Україна продовжує боротьбу. Мені дуже повезло, що мій знайомий, дізнавшись, де я, привіз мені 15 000 рублів. І я зміг купити сім-карту днр «Феникс».  Для цього потрібно було отримати дозвіл сходити на пошту, зробити ксерокопії всіх своїх документів. Сім-карти привозили раз на тиждень по 10 штук. Велика черга за ними просувалась повільно.  Два тижні в мене пішло на те,  щоб купити звичайну сімку. Звісно, купити її можна тільки одну.

Потім я домовився з одним місцевим чоловіком і він відвіз цю сім-карту моєї дружині. А я їй дзвонив з телефону товариша, з яким здружився в таборі. Я дізнався, що весь світ допомагає Україні і продумав план виїзду з окупованої території».  

Фільтрація після фільтрації

Через 40 днів, нічого не пояснюючи, окупанти відпустили Віктора з фільтраційного табору.

«Я дістався до дому і через добу ми з дружиною поїхали з Маріуполю, - розповідає мешканець міста. - Ціль була дістатися Естонії. Через блокпости окупантів нас пропускали за «магарич» - в ньому були спиртні напої і те, чим їх треба «закусывать».  А потім з одним перевізником ми відправились к Чонгару. Перехід через кордон закінчився тим, що мене забрали на «бесіду». Все один в один нагадувало фільтрацію. Цього разу мене відпустили, а ось двох чоловіків з нашого автобусу одягли в бронежилети і змусили присідати 100 разів».

Віктор з дружиною змогли виїхати до російського міста Ростов-на-Дону, а звідти вони поїхали до Санкт-Петербургу. Про те, щоб затриматися або залишитися у росії подружжя навіть й не думало. Кордон з Естонією проходили в Іван-граді. Але й тут їм прийшлося відповідати на різні питання та заповнювати  купу паперів.

«Перше, про що нас запитали в Естонії, це яка потрібна допомога, - говорить маріуполець. - Тут навколо українські прапори. Й люди - просто гарні люди, які на твоєму боці. Маріуполь змінив все. Можливо багато речей я не буду робити деякий час. Але що є назавжди – так це непробачення цієї війни росії та її громадянам. Ніколи і назавжди».

Перевірка на блокпостах/ Ілюстративне фото з відкритих джерел

За даними журналістів видання "I News" та британської розвідки, на території Російської Федерації організовано 66 таборів, куди  російські військові примусово депортують українських громадян Маріуполя. Згідно з матеріалами розслідування, депортованих вивозять за 9000 кілометрів від рідного дому. Їх розселяють у мережі колишніх радянських санаторіїв та інших місцях у регіонах, включаючи Сибір, Кавказ, Полярне коло та Далекий Схід.

Станом на травень журналістам також вдалося виявити присутність 6250 осіб у 38 таборах, серед них 621 дитина. При заповненні 66 таборів можуть утримувати близько 10 800 осіб, у тому числі 1 000 дітей, причому понад третина таборів — для громадян Маріуполя.

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів

Фільтраційний табір, фільтрація у Маріуполі, депортація українців, росія відкрила філтраційні табори, Маріуполь