Віктор Мицько майже 2 роки був виконувачем обов’язків директора школи № 11 у Слов’янську, а 23 лютого переміг у конкурсі та став повноцінним директором навчального закладу. Проте вже наступного дня він мав евакуюватись з Донецької області до Тернополя. Вже через декілька днів він почав допомагати військовим та цивільним, чим займається і дотепер.

Чоловік розповів, що вивезти родину з Донецької області вирішив одразу, як перші ракети прилетіли по Краматорському аеродрому. Приїхавши до Києва, він побачив бої у Гостомелі, тому вирішив везти сім'ю до рідної Тернопільщини. 

У Тернопільській області у Віктора багато друзів, які приходять на допомогу, тому він вважає, що жалітися на життя не має права. За його словами, є люди, яким допомога потрібна більше, ніж йому та його родині.  

Чоловік працює у сфері освіти майже все життя та неодноразово перемагав у міських конкурсах “Учитель року”. У 2016 році став переможцем обласного конкурсу “Учитель року-2016”, а також Дипломантом Всеукраїнського конкурсу

Віктор розповів, що влітку він готувався до нового навчального року. За час війни його школа не тільки не втратила учнів, а навпаки, поповнилась новими здобувачами. Більшість з таких були саме з окупованих регіонів України.  “До війни у школі було десь 603 учні. На сьогодні маємо більше 680. Так що працювати є з ким і є для кого”, - розповів чоловік.

Кожен день Віктор вивчає досвід своїх колег у Тернополі, Дніпрі та Черкасах, аби після перемоги та повернення у Слов’янськ реалізувати нові напрацювання.

Однією з проблем Віктор називає неналежне забезпечення комп’ютерами вчителів, щоб проводити повноцінні онлайн-уроки. За майже 3 роки попереднього онлайн навчання так і не вдалося виробити нормальні платформи для проведення занять.

“Безумовно помагає електронний щоденник, де більшість і ведуть дистанційну роботу. Однак, платні платформи для більшості шкіл є недоступними. Але ми працюємо, незважаючи ні на що”, - розказав директор школи.

Майже одразу Віктор почав займатись волонтерством. На початку він допомагав друзям з рідного історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету плести та відправляти маскувальні сітки. Їх відправляли на потреби місцевої тероборони, яка вже вела бої у Гостомелі, обороняла Київ та Миколаїв. 

Паралельно з цим чоловік почав  допомагати учням і друзям, які у лавах ЗСУ захищають Україну. Вдалося зібрати та відправити комплекти екіпіровки — берці, розгрузки, балаклави, тактичні рукавиці та аптечки одному з його випускників та товаришу, який до початку війни працював вчителем. 

“Став організатором акції освітян Слов’янська «Футболка для солдата». В результаті пожертв слов’янських педагогів і небайдужих, які приєдналися до них, придбали та відіслали понад 200 футболок, розгрузки, медикаменти, продукти харчування та гігієну для батальйону «Донбас», які дислокувався у Слов’янську”, - розказав Віктор.

Окрім допомоги військовим, Віктор активно взявся допомагати жителям Слов’янська, які залишились  у місті, та переселенцям на Тернопільщині.

“Нещодавно долучився до акції, де  збирали книги для поранених захисників України, які перебувають у лікарнях Тернопільщини. Передав авторські книги "Людина, яка змінювала Україну" - про крайового провідника ОУН-Поділля Івана Прокопишина - "Бурлана", уродженця Тернопільщини!” , - розповів чоловік.

Також разом із друзями з ГО "Рух ветеранів та волонтерів "Захисти Україну" Віктор зміг придбати автомобіль Nissan Navara для військових на передовій. У подальшому саме в цій організації Віктор буде працювати та допомагати українським захисникам.

Чоловік каже, що ця війна навчила брати відповідальність на себе за добробут та життя зовсім незнайомих людей. 


Додати коментар