На заваді оборони Маріуполя та містян стала пострадянська система влади, яка існувала до 24 лютого 2022 року. В деякі моменти було зрозуміло: чиновники у різних структурах робили усе для того, аби в боях за Україну виграла росія.
Андрій Ігнатюк
Азовець Андрій Ігнатюк журналістам «Вчасно» на благодійному фестивалі «Файне місто» розповів, що частково у трагічній ситуації, яка виникла в Маріуполі за тиждень після початку великого вторгнення, винна влада. Зокрема, за перші чотири дні місцеві чиновники могли зробити більше для евакуації людей, які пізніше будуть вимушені переживати блокаду, а дехто — й окупацію.
«За ті чотири дні можна було все місто вивезти, якби було організовано. Якби були якісь системи оповіщення людей про евакуацію, авто з гучномовцями, які інформували б про неї - все сталося б інакше. Однак цього всього в Маріуполі не було. А військові в цей момент мали робити свої справи, ми не могли розірватися між обороною міста й евакуацією. Хоча ми давали свої ж автобуси, поки вони в нас були, щоб людей на них вивозили. Самі кликали маріупольців, щоб вони евакуйовувались, але ті відмовлялися, хоча ми могли вивезти їх навіть із речами. Тобто виїжджав із міста напівпустий автобус. А люди лишалися в Маріуполі зі словами: «Та зараз усе закінчиться, трохи постріляють — і все пройде», — наголошує воїн.
Андрій Ігнатюк, відомий як один із перших учасників і бійців батальйону «Азов», частину повномасштабної війни провів обороняючи Маріуполь. Це був його другий «бойовий прихід» у місто. Вперше він звільняв Маріуполь від окупантів у серпні 2014 року, коли добровольцем пішов воювати за Україну. Але після пережитого в часи АТО до таких масштабів руйнувань ні він, ні його побратими не були готові. Були очікування «локальних» бомбардувань та наступів, однак ніхто не був готовий, що росіяни зрівняють з землею десятки квадратних кілометрів української землі.
За словами азовця, фактично повноцінна підготовка до бою на смерть розпочалася вже після повномасштабного вторгнення. До того не було впевненості, що окупанти цілеспрямовано битимуть по заселених багатоповерхівках, щоб «прибрати» висотну перешкоду для своєї артилерії, аби вона долітала до більшої кількості об'єктів.
«Якби ми знали чи передбачали, що буде такий натиск росіян — ми б діяли інакше. Але щоразу, багато разів поспіль, РФ погрожувала Україні, Путін ніс різну маячню в ефірах — і нічого не відбувалося. Тому ми не очікували, що в якийсь момент у бій піде все, що має росія», — розповідає Андрій Ігнатюк.
Розуміння, що нічого не закінчиться швидко й безболісно, прийшло майже відразу — з першими обстрілами міста. Тоді артилерія рф взялася трощити абсолютно всі «висоти», які заважали їм дострілювати до державних будівель міста. Деякі маріупольці просто з вікон квартир спостерігали, як танки та артилерія стріляє по них. Тоді ж від розірваних снарядів і пожеж через них згорали заживо десятки людей, дехто вмирав годинами — «притиснутий» уламками своєї колишньої квартири.
«Таких масштабів руйнування ми не очікували. Те, що було у 2014 році - це було одне. Те, що настало у 2022-му — зовсім інакше, помножене на тисячу й тисячу разів. Будь-який підрозділ має готуватися до найгіршої ситуації на полі бою, яка може виникнути. Але навіть для нас це все стало повною несподіванкою. Ті ідіоти, яких посилали в касках перти на нас — вони були нескінченні, те ж саме і з артилерією — вона просто працювала «аби працювати».
Пам’ятаю, коли відсунулася лінія оборони до будівлі НГУ (Нацгвардії України в Маріуполі, — ред..), росіяни стріляли по червоному будинку перед ним — доти, доки не знесли шматок будинку, щоб спокійно потрапляти у будівлю НГУ. А в той самий момент у будинку були люди. І оркам було все одно", — розповідає Андрій Ігнатюк.
«Спайдер» пригадує, що в перші дні у Маріуполі було немало добровольців. Також у місто приїжджали й колишні бійці «Азова» — хоч зробити це було вкрай нелегко.
«Наші хлопці проривалися до нас у Маріуполь всіма правдами й неправдами: машинами, автобусами… Це все було дуже таємно, розуміючи систему. Те ж саме стосується й добровольців, які прилітали на гелікоптерах. І вони розуміли, куди летять — у місто, яке з кожним днем стискається у все щільніше кільце. Але називати всіх тих хлопців я не можу — частина з них і досі перебуває в полоні», — каже воїн.
На сьогодні бійці «Азова» — одні з «найтяжчих» категорій військовослужбовців на обмін. Росія ігнорує запити України про їх повернення і в той самий час проводить показові суди. Зокрема, тим азовцям, які захищали Маріуполь і потрапили в полон загрожує від 15 років ув’язнення — до довічного терміну. В останньому суді, про який стало відомо 14 червня, було 22 обвинувачених, з них восьмеро — жінки, які працювали кухарями у батальйоні «Азов». Судовий процес проти них був розпочатий в окупованій Донецькій області ще минулої осені. Тоді військовополонених намагалися засудити за двома статтями окупаційного законодавства так званої «днр», але за кілька місяців перевезли до Ростова й там судили вже за іншими статтями.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!