Фактів з біографії Данила Шумука вистачило б не на один захоплюючий роман.

Український десидент Данило Шумук
Український десидент Данило Шумук

Комуніст, який повірив в Бандеру і відсидів 43 роки в радянських, польських та нацистських таборах. Один з організаторів Норильського повстання. І це все про Данила Шумука, який давно вже став легендою серед дисидентів і закінчив свій життєвий шлях в Покровську Донецької області. Історію надзвичайної людини зі Сходу розповіла Марина Пухир на сайті «Новости Донбасса».

Йому тиснув руку сам Рональд Рейган

Шумук став єдиним українцем, який в числі найвидатніших дисидентів світу потрапив в Овальний кабінет Білого дому, де руку йому тиснув президент США Рональд Рейган.

Останні роки життя Данило Лаврентійович прожив в Покровську Донецької області, де про таку особистість і зараз практично нічого не знають місцеві жителі.

Рональд Рейган і Данило Шумук

«Ти не уявляєш, яка це видатна людина! — розповідає про життя Шумука краєзнавець, керівник громадської організації „Бахмат“ Володимир Березін. — Він зробив чимало для популяризації відомих дисидентів. Свого часу мені вдалося поспілкуватися з його дочкою. Останні півтора року свого життя найвідоміший політв'язень радянських концтаборів жив у місті Красноармійськ (зараз Покровськ), на вулиці Соціалістичній, у звичайній двоповерховій „сталінці“. Віра Данилівна згадувала, що в свої 90 років він практично нічого не бачив і вже погано чув — роки в таборах давали про себе знати! Але, тим не менше, Данило Лаврентійович все ж кожен день проводив один і той же ритуал — виходив з дому, йшов до місцевого військкомату (благо, той розташований практично по сусідству), підходив до воріт і торкався тризубів, які були вироблені на воротах, і повертався додому. Це для нього було святе, за це він і віддав своє життя! Я після його смерті пропонував місцевій владі ці ворота включити в який-небудь туристичний маршрут пам'яті Шумука. Але поки що нічого немає».

Відсидів за ідею 43 роки і не зламався

Два роки тому автору вдалося побувати в Луцьку, де в Волинському краєзнавчому музеї Шумуку присвячена ціла виставка. З експонатів можна коротко дізнатися про життя легендарного борця за незалежність України.

Народився Данил Шумук 17 грудня (30 грудня по старому стилю) 1914 року в селі Боремщина Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Ще під час навчання в школі усвідомив необхідність боротьби за право українців на незалежність від II Речі Посполитої, під владу якої потрапила тоді Західна Волинь і Галичина (1920 рік).

Влітку 1932 року створив у Любомльському повіті підпільний райком Комуністичної партії Західної України. У травні 1935 року Данилу Шумука за участь в комуністичному підпіллі засудили на 8 років ув'язнення. У травні 1939 року був звільнений за амністією. На свободу вийшов вже безпартійним.

У вересні 1939 року Червона Армія зайняла Волинь. Маховик сталінських репресій не оминув ідейного українця. У травні 1941 року його заарештували, але відразу з в'язниці призвали до армії. Далі був німецький полон і ув'язнення в сумнозвісному концтаборі «Хорольська яма» на Полтавщині, звідки він втік.

У березні 1943 року вступив до лав Української Повстанської Армії, щоб боротися проти гітлерівського окупаційного режиму. Пройшов ідейно-політичне навчання і був призначений інструктором УПА під псевдонімом «Боремський». Зі своєю групою діяв проти сталінського режиму на Житомирщині, став провідником округу.

28 лютого 1945 у час облави «Боремського» на Київщині його схопили радянські солдати. За участь в УПА і «за зраду батьківщини» Військовий трибунал засудив Данила Шумука до розстрілу. Згодом, з огляду на те, що за засудженим не було вбивств, смертний вирок замінили двадцятьма роками каторги. Весною 1946 р його перевели в Норильський табір. Там він став активним учасником підпільного руху політв'язнів.

У 1953 році, після смерті Сталіна, в'язні Норильського Гірського табору, в знак протесту проти незаконного з ними ставлення, підняли повстання і на кілька місяців вигнали табірну адміністрацію. Серед керівників повсталих був і Данило Шумук. Тому після кривавого придушення виступу політв'язнів піддали жорстоким тортурам (за даними заступника прокурора Норильлагу Павловського, який брав участь в розслідуванні обставин повстання, в його ході було вбито близько 100 чоловік і поранено більше 200. За іншими відомостями, вбито близько 200 осіб, поранено 400. Згідно із записом в цвинтарній книзі Норильська 1953 року, влітку в загальній могилі поховані безіменними 150 чоловік. Керівників опору і активістів табірного самоврядування помістили в центральний СІЗО, прозваний ув'язненим «М'ясокомбінатом»).

У серпні 1956 року спеціальна комісія при Президії Верховної Ради СРСР переглянула справу Данила Шумука і достроково звільнила його. Він повернувся в Україну, хоча проживати йому дозволили тільки на Дніпропетровщині. Однак, коли він категорично відмовився співпрацювати з КДБ, в листопаді 1957 року його знову заарештували і посадили на 10 років «за антирадянську агітацію». Термін він відбував у Воркуті, потім у таборі Озерлаг на станції Віхорівка Іркутської області. У 1962 році перевезено до мордовських таборів.

У 1968 році Данило Шумук нарешті вийшов на свободу. Він отримав посвідку на проживання в місті Богуславі Київської області. 12 січня 1972 КДБ знову заарештувало Данила Шумука — за написання спогадів, поширення «антирадянської літератури» і «антирадянську агітацію і пропаганду».

7 липня 1972 Київський обласний суд засудив Данила Шумука до 10 років в таборах особливо суворого режиму і 5 років заслання. Він відбував покарання в Мордовії, в таборі Соснівка. У 1972−1974 роках тричі звертався до Президії Верховної Ради СРСР з відмовою від радянського громадянства, однак його прохання не було задоволене.

Незважаючи на знищене здоров'я, Данило Шумук в таборі постійно брав участь в різних акціях протесту, голодовках.

Парламент Канади 10 вересня 1978 одноголосно прийняв резолюцію: клопотати перед урядом СРСР про звільнення ув'язненого. На захист Шумука виступило багато міжнародних організацій, представники влади та громадськості ряду демократичних країн світу. Всесвітньо відома правозахисна організація «Amnesty International» (Міжнародна амністія) в 1980-х роках визнала його «найстаршим політичним каторжником».

У 1979 році Данило Шумук вступив в Українську Гельсінську групу, яка займалася правозахисною діяльністю, і одночасно став членом-засновником УГГ в місцях позбавлення волі.

4 січня 1987 року по запросу парламентаріїв Канади і США Данилу Шумуку дозволили виїхати в місто Торонто в Канаді.

Там його приймали як справжнього героя. У тому ж 1987 році його запросив до Білого дому на особистий прийом тодішній президент США Рональд Рейган.

Як вільна людина Данило Шумук трохи подорожує, виступає з правозахисними доповідями в Канаді, США, Франції, Аргентині. Після проголошення незалежності України в 1991 році він неодноразово приїжджав в рідну країну. І, нарешті, в 2002 році остаточно повернувся в Україну й оселився у дочки в донецькому регіоні — у місті Красноармійськ (Покровськ).

Родичі Данило Шумука поряд з його могилою

Данило Шумук залишив три книги своїх спогадів, які були опубліковані українською діаспорою в США і Канаді: «За східнім обрієм. Спомини «Пережите й передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв'язня з років блукання і боротьби під трьома окупаціямі України (1921−1981)» та «Із ГУЛАГу — у вільний світ».

А вже посмертно, 8 листопада 2006 року, за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення УГГ, Данило Шумук був нагороджений орденом «За мужність» I ступеня.

Особистість, про яку мало знають на Донбасі

Під час підготовки публікації автору вдалося поспілкуватися з багатьма краєзнавцями Донецької області, і всі вони із захопленням висловлювалися про стійкість духу Данила Шумука.

Його біографією цікавляться і іноземці. Француз Серж Гьотс навіть переклав його мемуари для публікації у Франції.

Серж Гьотс — син гастербайтерші з Полтавської області і військовополоненого з Франції. Свого часу Серж добре вивчив російську і українську мови, працював викладачем в Харківському університеті. Зараз він — відомий меценат. Часто гостює в Костянтинівці Донецької області. Тут встиг зробити переклад книги Данила Лаврентійовича.

Як він зізнався, така особистість не може не вразити. Шумук увійшов у світову історію як політв'язень, який відбув найбільший термін покарання в'язницями і табором — 43 роки!

Одну з вулиць Покровська зараз назвали на честь дисидента.

Останнім часом в місті проходять різні заходи, присвячені самому відомому борцю з радянською владою. Хоча вони носять, скоріше, формальний характер. Багато жителів Покровська не знають, хто це такий Данило Шумук і чому на його честь названо вулицю.

Про це говорять результати експерименту, який ми вирішили провести. На однойменній вулиці у Покровську питали перехожих, на честь кого вона названа. З 20 опитаних ніхто не дав правильної відповіді. «Якийсь український герой» — таким був найпоширеніший відповідь.

«Така реакція місцевих жителів не є дивною! — каже Володимир Березін. —  Я був на зустрічі з Вятровичем у Покровську, там був присутній мер. Вятрович привіз сильну виставку „Український Донбас“, де не було ні слова про Шумука. Таврував їх ганьбою, що Данилу Лаврентійовича забули. Хоча про таку відому особистість тільки і пам'ятають нечисленні активісти і громадські працівники. Про це красномовно свідчить той факт, що на могилу до борця за незалежність України ніхто не приходить в пам'ятні дати. Та й місце поховання мало хто знає … Хоча для нас, жителів Донеччини, це унікальний випадок — на нашій землі спочиває така особистість! Але народна стежка до нього давно заросла».

Донеччина, український десидент, Данил Шумук, новости Донбасса