Репортажі

Керамічні вироби зі Слов’янська — бренд Тараса Сніжковського, який про своїх зайчиків, свинок «Пеппі» та власноруч плетені кошики із глини розповідає на всю Україну та в країни Європи, куди регулярно відправляє замовлення з-під фронту. Але за кілька тижнів керамічних виробів з донецькою пропискою більше не буде — підприємство, яке вже двічі бомбардували окупанти, евакуйовується на Черкащину.

До Слов’янська Донецької області швидко наближається фронт: якщо торік «сіра зона» була на відстані понад 20 км, то зараз за 15 кілометрів. В умовах щоденних обстрілів тут живуть понад 4,5 тисячі дітей.

Миколаївка — ціль підрозділу рф «Рубікон». Через тотальний контроль неба дронами будь-яка евакуація цивільних стала майже неможливою. Хоча від Миколаївки до Краматорська — лише 20 км, а до Слов’янська — 15 км, місто перетворилося на кілл-зону.

Після смертельного удару російських окупантів по центру Краматорська місто оговтується серед запаху гару, згорілих машин і постійного дзижчання дронів над головою. Очевидці розповідають про перші хвилини після вибухів: загиблих просто на вулицях, поранених із тяжкими травмами, чорний дим, крізь який було майже неможливо рятувати людей, і нову реальність міста, яке росія щодня тримає під терором авіабомб та безпілотників.

У прифронтовому Краматорську Донецької області, який щодня атакує росія, сотні пенсіонерів стали «соціальними сиротами». Куди евакуюватися та як рятуватися від війни, люди не знають. 357 самотніх людей сьогодні залежать від волонтерів, які привозять їм їжу.

Мешканці багатоквартирних будинків у центрі Слов’янська досі не можуть оговтатися від ракетної атаки, якою окупанти зрівняли з землею пів кварталу.

Ворожі війська всього за 15 кілометрів від Слов’янська. «Сіра зона» підповзає все ближче до міської лінії, тому Слов’янську ТЕС довелося законсервувати через смертельно небезпечні умови роботи. І хоч у міських чатах мешканці сумніваються, що блоки доживуть до закінчення війни, самі лишаються жити під ракетно-дроновими обстрілами.

Ампутації, «свіжі» інсульти та стрес — пацієнтів з таким «букетом» сьогодні доводиться евакуювати з прифронтової Дружківки на Донеччині. Люди розуміють, що навряд повернуться додому, тож від'їжджаючи, часто просять повернути їх назад у пекло.

На Донеччині лишилося єдине на всю область пологове відділення, куди жінки приїжджають народжувати. Інших пологових у радіусі 150 кілометрів немає. Тож надія усього «вагітного сходу» — на єдину лікарню, яка готова допомогти й мамам, і народженим та ще ненародженим дітям.

Російські окупанти вже прицільно обстрілюють Краматорськ Донецької області. Знаючи, що під атаки підпадають цивільні, росіяни щодня здійснюють дронові та ракетні нальоти, скидають авіабомби на багатоповерхівки й приватні будинки.

Подружжя з Костянтинівки три дні спало на лавці біля свого згорілого дому, а тепер знову втікає — уже з Дружківки, де немає ані світла, ані надії. Їх везуть у білому бусі з написом «Евакуація», що для російських пілотів є радше «жирною ціллю», аніж причиною не атакувати його.

У бусі щохвилини пищить детектор, а під колесами — вибоїни, які «роззувають» машини на ходу. 26-річний волонтер Богдан Зуяков з Донеччини називає такі рейси «нудними», бо люди в Миколаївці ще самі просяться на евакуації й без істерик покидають квартири.

«Пам'ятаю хлопця, скромного роботягу, який сам тримав позиції більш як три місяці. Спершу з побратимом, а коли того евакуювали після поранення — лишився сам. Точніше, сказав, що не сам. Показав фото „побратима“ — змія довжиною 1,5 метра, яка жила з ним у бліндажі. Він за це тримався, щоб дочекатися на вихід. Я не розумів, звідки у нього були сили, щоб витримати все, бо повернувся він з того пекла адекватний, позитивний. Знаєте, як?.. Звертався до Бога. Почав молитися щиро», — пригадує капелан бригади, яка тримає оборону Костянтинівського напрямку.