Репортажі

«Кігті» на ногах, зимова фірмова куртка, бронежилет, каска й десятикілограмовий моток дротів у руках — саме у такому екіпіруванні росіяни бачать ремонтників ДТЕК, які лагодять світло. І все одно скеровують на них дрони та ракети, хоча екіпажі просто намагаються зробити життя людей біля фронту не таким виснажливим та тяжким, яким воно насправді є.

На Костянтинівському напрямку позиції найбоєздатніших підрозділів нерідко тримають бійці батальйону «Алькатрас» 93 бригади Холодний Яр — колишні ув’язнені, готові спокутувати зроблені помилки ціною життя. Тисячі з них воюють більш як рік і вже «вибороли» довіру для штурму ворожих посадок та 100 тисяч «бойових». Однак досі не мають права поїхати у відпустку — поїздка до рідних чи навіть вихід у магазин без попередження держава може сприйняти як СЗЧ.

Через обмежений доступ до всіх районів Добропілля на Донеччині адміністрація не може визначити точну ступінь руйнування міста. Однак відомо, що російські обстріли вже пошкодили половину всієї інфраструктури та будівель Добропілля.

Від Костянтинівки до «сірої» зони лишилося 5 кілометрів. Для російських дронів ця відстань мізерна, тому в небі над містом завжди «висять» до десятка FPV. Від виявлення «цілі» до атаки — менш як 20 секунд. Шансів на порятунок чи сховок немає. Навіть якщо ціллю стала жінка у квітастому халаті, що йшла набирати воду з вуличної криниці.

Зі спорожнілого Добропілля люди готові виходити пішки. Рятуючись від дронів, які цілять по мирних мешканцях, інколи єдиний варіант — шлях в нікуди: вже без речей, захисту та просто неба, де полюють десятки ворожих дронів з вибухівкою. Але є ті, хто ще залишаються у місті.

Дружківка — місто Донецької області, до якого намагаються дістатися окупанти після Костянтинівки.

Відколи реактивні снаряди рф почали «місити» пил Костянтинівки з літрами людської крові та будівельним сміттям, який раніше був багатоповерхівками, поліцейські стали останньою надією на порятунок.

Прифронтовий Лиман на Донеччині за останні місяці наступу росіян значно змінився. Умови, в яких люди жили ще пів року тому, тепер здаються чи не кращими, ніж зараз — оскільки було значно менше обстрілів, а відповідно — і шансів загинути від ворожого дрона чи ракети. Нині ж вихід за водою чи гуманітаркою перетворюється на щохвилинну спробу втечі від атакуючого дрона, розповідають лиманці журналістам «Вчасно».

Чотиримісячна російська окупація у 2022 році, масштабна пожежа після обстрілу рф у 2024 році, ризик опинитися знову «під росією» — в таких умовах живе сьогодні селище Ярова Лиманської громади на Донеччині. Найбільше люди бояться повернення окупантів, адже згадки про окупацію у всіх страшні.

Коли машина з волонтером гуманітарної місії «Проліска» та журналісткою нашого видання в'їжджала в Миколаївку за 2 км від росіян — по ній уже почали прицілюватися з артилерії. Попри червоні, «гуманітарні» хрести, та наліпку «евакуація».

Покровськ — жадана ціль російських окупантів, які прагнуть вийти на кордони Донецької області. Фронт наближається до міста з надзвичайною швидкістю.

Від околиць Мирнограду на Покровському напрямку до фронту — менш як кілометр. До повномасштабного вторгнення рф в Україну тут мешкало до 50 тис людей. Сьогодні у напівзруйнованому місті під прицілом fpv-дронів та артилерії залишаються жити 2,5 тисячи містян.

На сьогодні люди в Лимані вимушені жити інколи без світла, газу та навіть води, коли окупанти обстрілюють громаду. І попри те, що місто вже два роки як вільне, оговтатися воно навряд чи зможе навіть через десятиліття.