Репортажі

Після запровадження «довгої» комендантської години увесь Краматорськ Донецької області повністю спустів. У центрі міста не більше п’яти магазинів, які ще працюють. Людей з 11-ї ранку теж важко зустріти: дрони не лише атакують з неба, а влаштовують засідки на центральних дорогах і поворотах. Ракетні обстріли не лишили жодного вцілілого будинку в місті.

Кожного дня прифронтовий Слов’янськ Донецької області зазнає ворожих обстрілів: росіяни б’ють по цивільним дронами, ракетами, авіабомбами. Колись мирне та затишне місто вони зробили небезпечним для життя.

По обличчю мешканки Слов’янська з закривавленими бинтами на руках стікають сльози від переляку. Російський КАБ-250 перелетів 20 метрів і обвалив сусідній будинок. Ночувати вдома тепер страшно, холодно і голосно: з руїн обвалюються уламки, метал і цегла. Але в таких умовах доведеться зимувати.

Рятувальники радять мати великі запаси води у квартирах, щоб самостійно гасити загорання в максимально швидкий термін. Інколи ДСНС можуть приїхати на місце обстрілу за пів години, оскільки на них чатують дрони рф.

Над головою з пронизливим дзижчанням пролітає табун ворожих FPV. Тут, у центрі Краматорська, це звичний звук: він пронизує до кісток, змушує руки й ноги покриватися сиротами. Половина дронів летить вглиб міста — ближче до парку з прапором. Інші ж починають колами літати над багатоквартирними будинками: шукають машину чи людину, яку будуть атакувати. Дзижчання стає голоснішим: ціль зовсім близько від нас.

Біля обваленого під'їзду ходять поодинокі мешканці Олександрівки. Мікрорайон, який окупанти атакували 23 вересня, безлюдний: хто хотів жити понад усе, евакуювався ще кілька тижнів тому. Ще кількадесят мешканців виїхали 23−25 вересня, боячись повторного авіаудару. Тепер на руїни приїжджають лише ті, хто зважився забрати з пустої квартири вцілілі речі. Однак часто рятувати нічого: від ракетної атаки багато кімнат «склалися» й поховали у горі сміття все, що мало бодай якусь цінність. А аварійність усього будинку робить перебування людей небезпечним.

На двох поранених нацгвардійців, суміжників 24 бригади, у стабпункті чекають ще до їх приїзду. Медики евака, які змогли витягнути бійців, повідомили мінімум інформації: 300-ті через розрив мін і скидів поруч. На порятунок із «сіряка» чекали кілька днів, тож медики відразу готуються до найгіршого: від «брудної» та запаленої рани — і до ампутації кінцівок.

Між руїнами будинків — людський вулик: четверо рятувальників у 15-кілограмовій амуніції біжать до завалів, біля яких уже стоїть натовп цивільних, військових та працівників ДСНС. За їх підозрами, кількома сантиметрами нижче, під кількома тоннами бетону, лежить людське тіло: черговий мешканець Донеччини, якого вбили окупанти однією з авіабомб.

В'їхати на швидкості 140 км/годину в бетонний блок, залишений від колишнього діючого блокпоста, гарантовано боляче і, скоріш за все, смертельно. У грудях холоне, коли «Механік» викручує руль вліво лише за метр від купи горілого металобрухту. Колись це була машина, яка їхала у Дружківку, але російський дрон був швидшим. Таких авто по трасі понад 30: усі спалені, деякі росіяни «добивали» кількома БпЛА, коли бачили, що хтось вижив.

Підготуватися до прильоту російських керовних авіабомб у Краматорську на Донеччині неможливо — часу на рятування просто немає.

Місії з евакуацій 12 Вартових — епопея з усіма видами йоги та шибарі. Коти й собаки драматично намагаються атакувати спасителів і їхні підручні клітки, а щоб дістати хвостатого втікача — треба вигнутися, як кішка, і пролізти в дірку між обвалених стін. А потім, з різкими випадами вперед, добігти до собаки чи кота, які ще не здогадуються, що хочуть бути врятованими. З невеселою регулярністю ці вправи доводиться повторювати під обстрілами у Дружківці, Краматорську та селами між ними. І поки над головою пікірує ворожий дрон — у руки, як бультер'єр, зазвичай вгризається наляканий кіт.