«Це фундамент історії Олександро-Калинового, який росія хоче зруйнувати»: доля відомого на Донеччині музею та його унікальних експонатів

Про цей дивовижний музей ЗМІ писали новини та статті, знімали відеосюжети, а відвідувачі публікували безліч фото у соцмережах. І можливо невеличке село Олександро-Калинове Костянтинівського району не стало б таким популярним, якби самі селяни не вирішили одного разу зробити тут народний музей української культури «Довкілля».

Ця історія почалася за три роки до подій на Майдані у Києві, пережила у червні-серпні 2014-го окупацію російсько-терористичних військ, успішно розвивалася після звільнення і сьогодні знову вимушена боротися за своє збереження.

Село Олександро-Калинове знаходиться поблизу регіонального ландшафтного парку «Клебан-Бик» та колись дуже жвавої траси Слов’янськ — Донецьк. До повномасштабного вторгнення росії в Україну лінія фронту від села знаходилася у 20 кілометрах, з однієї сторони була окупована Горлівка, з іншої - прифронтова Авдіївка. Але попри це мешканці села завзято розвивали українську культуру, любов до якої перейняли від своїх предків.

Журналісти «Вчасно» неодноразово були у селі та бачили розвиток музею на власні очі. Також ми побачили й те, що сьогодні відбувається з цією перлиною народної культури на Донеччині. Крім того, ми знайшли одного з засновників музею — Андрія Тарамана, який з початку повномасштабного вторгнення приєднався до лав ЗСУ і зараз продовжує захищати країну.

Ідея музею почалася з трактора, який у Другу світову війну ховали від фашистів, а сьогодні ховають від росіян

У 30-х роках в селі Олександро-Калинове з’явився трактор «Універсал» — дивовижна техніка за тих часів. Працював на ньому місцевий мешканець Іван Баглай.

У 1941-му році, коли почалася Друга світова війна, селянин не зміг розлучитися з трактором, розібрав на запчастини свого «годувальника» та закопав у лісосмузі. Після закінчення бойових дій трактор був зібраний і став чи не єдиною на кілька сіл технікою для обробки землі. Через те, що багато чоловіків не повернулися з війни, працювали на ньому і жінки, і люди похилого віку. У повоєнні роки легендарний трактор «врятував» від голоду кілька сіл. Трактор «Універсал» став символом села Олександро-Калинове.

«Тоді ми цілих два роки боролися за той трактор, — згадує місцевий мешканець, колишній ветеринар Андрій Тараман. — Нам не хотіли його повертати через те, що у нас не було ні музею, ні якоїсь організації. І у 2011 році ми вирішили зареєструвати громадську організацію „Енеїда“, в яку увійшло 50 людей, але підтримувало нас все село. Тоді як раз і виникла ідея створення музею історії села Олександро-Калинове».

Трактор став одним з основних експонатів, який стояв на постаменті перед сільським музеєм.

Сьогодні, коли лінія фронту знаходиться за дев’ять кілометрів і окупанти знищують все на своєму шляху, легендарний трактор «Універсал» селяни знову сховали, як і під час Другої світової війни. Але зараз історичний експонат ховають вже від росіян.

Кожна річ у музеї — історія місцевої родини, а колиска стала справжньою легендою

Музей вирішили облаштувати у місцевій старовинній хаті, якій на той момент було майже 100 років. Власники продавали її всього за 1500 гривень.

«На сесії депутатів села запропонували всім скинутися грошима, щоб придбати цю хату, — згадує Андрій Тараман. — Так ми і зробили. Будиночок був занедбаний, але ми одразу взялися за його ремонт та облаштування. Розфарбували хату та піч у ній. І кожен почав нести сюди старовинні речі, які зберігав у себе. Так у нас з’явився ткацький верстат, горщики, одяг, рушники, інше».

Ідея музею дуже надихала мешканців села — кожен приходив подивитися, допомогти з облаштуванням. Коли приносили якусь річ, то обов’язково розповідали її історію, яка була пов’язана з місцевими родинами. Ба більше, з часом селяни долучалися навіть до проведення екскурсій, під час яких із захопленням розповідали про життя своїх прадідів.

Одного разу прийшла у хату місцева бабуся, подивилася та каже: «Все гарно, так, як і було раніше, але знаєте чого не вистачає? Колиски. Вона була у кожній хаті - її не встигали прибирати, адже одне дитя виростало, а інше вже з’являлося на світ. Тому це була майже головна річ у сільських домівках». І ще бабуся розповіла старовинне повір'я: якщо жінка ту колиску похитає, то у неї обов’язково з’явиться дитина. Після цієї розповіді селяни власноруч зробили колиску та поставили її у хаті.

«Легенда про чудотворну силу тієї колиски швидко прижилася, особливо після того, як три місцеві родини її похитали й у них незабаром народилися діточки, — розповідає Андрій Тараман. — Люди повірили в це і спеціально приїжджали до нас, щоб побачити колиску і кому потрібно було, то трошки похитати її».

Народний музей «Довкілля» та гостинність мешканців Олександро-Калинового дуже швидко стали популярними у всій Донецькій області та навіть за її межами. Сюди почали їхати, щоб побачити побут предків та доторкнутися до нього, адже музей був інтерактивний і дозволяв не лише дивитися.

З часом тут почали проводити майстер-класи, а потім заснували і фестиваль «Смолянській куліш», який став головним святом в Іллінівській громаді. Він швидко став популярним на Донеччині і у останні роки перед повномасштабною війною збирав до 5000 відвідувачів. Тут були і народна творчість, і ярмарок майстрів, українські пісні та танці. Всіх пригощали справжнім кулішем, який варили на святі у польових кухнях.

Так ідея народного музею перетворилася у дуже успішний сільський туризм, який почав приносити селянам прибуток і всиляв надію на майбутнє. А село Олександро-Калинове увійшло у фінал всеукраїнського конкурсу «Неймовірні села України» у 2017 році.

Через те, що сьогодні Олександро-Калинове опинилося досить близько до лінії фронту, росіяни б’ють по ньому артилерією та навіть авіабомбами. Більшість мешканців вимушені були евакуюватися і стали переселенцями — без власного житла, без можливості забезпечувати себе так, як це було до війни, без свого улюбленого музею і зв’язків з землею предків.

Черговий обстріл окупантів зруйнував історичну спадщину селян. Дах, вікна та стіни музею пошкоджені обстрілом. Через це більшість експонатів вивезли та заховали. Залишилося те, що не встигли евакуювати.

Як врятували старовинні ікони на дошках та яку історію вони зберігають

Під час створення репортажу про долю музею «Довкілля» ми побачили серед пошкоджених обстрілами залишків експонатів дві старовинні ікони. Зображення було нанесене на дошках. Одна з ікон була досить дивною, адже поверх зображення були глибокі подряпини — здавалося, що вони були нанесені кимось свідомо. Ця ікона зберігала свою таємницю. Ми не змогли залишити реліквії серед руїн і забрали їх, щоб передати засновникам музею.

Андрій Тараман розповів нам, що ці дві ікони колись принесли до музею з місцевої церкви. Одна з них вже тоді мала подряпини. Священник, який подарував її музею, розповів, що колись ікону приніс у церкву місцевий мешканець — він розповідав, що коли втратив віру, то у розпачі подряпав зображення. Але потім селянин покаявся у цьому та віддав ікону церкві.

За згодою Андрія Тарамана журналісти «Вчасно» передали ці ікони на збереження Донецькому обласному краєзнавчому музею.

росія хоче зруйнувати нашу територію та заселити її манкуртами, які не знають своєї історії та вірять тому, що скажуть по телебаченню

Сьогодні важко говорити про майбутнє Олександро-Калинового та його музею, який так і не встиг до війни отримати інший статус, крім народного. Зрозуміло, що якщо окупанти просунуться до цього населеного пункту, він буде знищений, як інші. Ніякі історичні цінності не мають значення для тих, хто живе із переконаннями своєї спотвореної історії та намагається знищити історію інших.

«Музей — це фундамент історії Олександро-Калинового, який росія хоче зруйнувати та заселити цю територію манкуртами, які не знають своєї історії та вірять лише тому, що їм скажуть по телебаченню, — впевнений засновник музею „Довкілля“, військовослужбовець ЗСУ Андрій Тараман. — Але ми мріємо повернутися у рідне село та відновити наш музей. Ми тут добре жили: працювали не землі, займалися фермерством, розвивали село та українську культуру. А зараз наші селяни — ВПО, які нічого не мають. Тому всі хочуть повернутися додому та відбудовувати тут життя».