Мова тут — це «пропуск», а не предмет для сперечань: луганчани розповіли про особливості освіти для переселенців закордоном

Як розповідає журналістам «Вчасно» луганчанка Оксана Бережевська, яка з двома дітьми приїхала у Чехію, на початку навколо них створили максимально усі умови, аби вони почували себе у комфорті та безпеці.

Оксана Бережевська«Нас почали забезпечувати всім — починаючи від простирадл і ковдр, і закінчуючи українськими книгами, які спеціально замовляли благодійні фонди, тому що рідко в яких магазинах (до повномасштабного вторгнення) вони продавалися та були затребувані. Тому нам одну з книг спеціально надрукували, коли дізналися, що молодша, донька, дуже любить слухати казки. Це все було навесні та навіть на початку літа. Увесь цей час від нас не вимагали знання мови — я ходила на курси, син почав відвідувати місцеву школу й там для нього і ще двох українських школярів організували мовні курси.

Дітей з України було мало, тому навчали мови їх тоді, коли була можливість для цього. Наприклад, кілька разів це припадало на урок біології, релігієзнавства, які син просто не зрозуміє без мови. Він навчався зі старшими дітьми — мій син-третьокласник, з ним у той клас ходив шестикласник, ще був хлопчик із четвертого класу і, здається, навідувалися на ці уроки кілька дітей-переселенців, які на самі уроки в цю школу не ходили», — пригадує Оксана.

Чеське мовне питання та українські переселенці

Однак з початком нового навчального року вимоги до дітей змінилися. Зокрема, опанування мови (яке тривало навіть під час літніх канікул і було організовано самою школою), вже має бути на рівні розуміння, аби дитина могла більш-менш вільно висловлювати свої думки з загальних тем. Таку вимогу висунула родині школа. Проте переселенка додає: ці умови були поставлені не лише її родині, а й усім переселенцям, які тривалий час перебувають у Чехії, тож повинні поставитися з розумінням до таких законних вимог країни.

«Що мене і дивує, і радує — це те, що тут принципово ставляться до державної, чеської. Мій син чудово розуміє англійську, спілкується на ній на достатньо високому рівні. Молодша донька теж з дитсадка вивчає англійську й розуміє, що їй кажуть, коли до неї звертаються цією мовою. Але чехи поставили чітку умови: діти зараз живуть у їхній країні, тому повинні розуміти державну. Суперечок з приводу того, що англійську „утискають“, не виникає — хоч і багато моїх знайомих чехів працюють у США чи періодично їздять туди, тобто добре володіють англійською», — розповідає українка.

«Мовне питання» торкнулося навіть маленької Єлизавети, якій чехи радять частіше слухати державну мову та за можливості спілкуватися з мешканцями країни, аби й дівчинка почала володіти чеською.

Маленька Єлизавета також вчиться чеської

«Мушу визнати, що для дітей тут є спеціальні програми, які здатні утримати увагу маленької дитини. Щось на кшталт «Даші-мандрівниці», але складається враження, нібито ці мультики були створені спеціально для переселенців. Там усе настільки зрозуміло пояснюється, а слова дуже логічно повторюються і виокремлюються, що я й сама добре себе «підтягла» по чеській.

А син уже досяг непоганих успіхів у чеській, згодом взагалі не буде проблем. Дітям мова дається швидше та простіше. До того ж чеська дуже подібна до української, тільки алфавіт латинський, і деякі літери інші. А так навіть зрозуміліші ніж в англійській, бо як пишеться — так і читається», — пояснює Оксана Бережевська.

Різниця менталітету й принципів навчання

Водночас сама освіта у Чехії значно відрізняється від українських принципів. Наприклад, цікавий підхід чеських освітян до виховання самостійності та індивідуальності у дітей.

«Цікаво, що в дітях тут бачать не проблему, а завдання, навіть якщо дитина проблемна. Зошити у клітинку тут не використовують: зошити в лінію — для математики, зовсім пусті А4 — для біології, фізики, географії. Є окремі класи для біології з гризунами, за якими по графіку слідкують діти. В школу діти біжать, як на свято — хоч у піжамі приходь, ніяких лайок…

З досвіду весняного навчання — на великій перерві діти при будь-якій погоді гуляють, дуже часто класом ходять на екскурсії, в гори.

Щодо плати за харчування — то тут ми жодного разу ні за що не платили, хоча син у школі навіть обід мав, і тутешня їжа ні в яке порівняння не піде зі шкільною українською. Але мені відомо, що харчування все ж платне. Чому нам жодних внесків не казали сплачувати — не знаю, але, можливо, відіграє роль те, що ми переселенці й приїхали за державною програмою підтримки українців», — зауважує Оксана Бережевська.

Зошити у клітинку в Чехії не використовують

Крім цього, українка зауважує: найбільш приємно її дивує те, що у вчителів до кожного учня індивідуальний підхід. Єдиної «планки», під яку потрібно «рівнятися», немає — кожен може самовиражатися так, як того хоче.

«Я знаю, що мій син — доволі активна дитина. В нашій школі на Луганщині він бігав, чимось грався, мені лишали записи у зошитах і щоденниках про те, що він або «не може спокійно всидіти на місці», або пише нерозбірливо, або ще щось. Тут жодного разу не виникало цього питання.

Допуску до школи, звісно, тут немає — дитину забираєш додому вже з вулиці, куди вона виходить. Деякі батьки, місцеві, все ж заходять у школу, я чекаю на вулиці. То коли зустріла вчительку й запитала, чи не турбує її мій син, і чи з ним не складно — вона просто сказала: «він же дитина». Хоча я була готова до тиради про те, який він гіперактивний чи неконтрольований», — резюмує Оксана Бережевська.

Нині українка разом із дітьми планує лишатися в Чехії доти, доки не деокупують її місто. До того, зважаючи на безпекову ситуацію, вирішила лишатися за кордоном.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!