Понад півтора року без вироку: чому справа митрополита Арсенія зі Святогірської лаври буксує у судах

Від квітня 2024 року митрополит Арсеній перебуває під вартою, а судові слухання одне за одним зривалися або переносилися. Чергове засідання на початку вересня знову не стало кроком уперед у розгляді по суті - суд лише зобов’язав адміністрацію СІЗО провести невідкладне медичне обстеження підсудного, залишивши запобіжний захід без змін.

Обвинувачення говорить про загрозу національній безпеці, захист — про політичний підтекст і порушення прав. Та попри десятки ухвал і сотні днів за ґратами, справа застрягла на етапі підготовчого провадження.

Журналісти «Вчасно» дослідили позиції сторін і простежили перебіг процесу крізь понад пів сотні судових рішень, ухвалених лише за півтора року.

У чому звинувачують митрополита Арсенія

Митрополит Арсеній (у миру — Ігор Яковенко) понад три десятиліття очолює Святогірську лавру у Донецькій області, яка до вересня 2023 року була у підпорядкуванні УПЦ (московського патріархату).

Під його керівництвом обитель не раз опинялася в епіцентрі скандалів. У 2018 році Арсеній публічно звинуватив українських військових у «бомбардуванні Слов’янська» та заявив, що долю Криму мають вирішувати його мешканці.

Два роки потому в лаврі відбувся форум «Люди миру», організований УПЦ (МП), який критики називали відверто проросійським. У 2021 році тодішня міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна, генерал-майорка СБУ, повідомила, що особисто бачила у Святогірській лаврі російських спецпризначенців. В інтерв'ю журналістам «Радіо Свобода» вона зазначила, що рф «навіть на доктринальному рівні позиціонує церкву, як елемент м’якої сили, яка змінює поведінку населення тієї держави, де вона розташована, в інтересах росії».

Згодом стало відомо, що митрополит має російський паспорт. У січні 2023 року президентським указом Арсенію призупинили українське громадянство.

Восени 2023 року лавра знову опинилася в центрі уваги. Паломники та волонтери, які прямували до монастиря, зіткнулися з посиленими перевірками на блокпостах: частина людей так і не потрапила до обителі, простоявши в черзі по кілька годин. Саме тоді митрополит Арсеній звернувся до вірян із проповіддю, яка згодом стане доказом у кримінальній справі. «Сегодня три поста стоят: в Татьяновке и возле монастыря. Проверяют паспорта, записывают телефоны… Но это нарушение юридических прав. Почему граждан Украины, на своей земле, не пускают помолиться?» — заявив він у храмі.

Митрополиту загрожує позбавлення волі від п’яти до восьми років. Сам Арсеній звинувачення відкидає. Він визнає, що згадував блокпости, але пояснює: йшлося лише про труднощі вірян, які не могли потрапити на службу через перевірки. За словами митрополита, він не мав наміру розкривати військові таємниці чи шкодити обороноздатності країни.

Хід судового процесу

Кримінальне провадження відкрили восени 2023 року, а вже у червні 2024 року слідство завершилося — обвинувальний акт передали до суду. Відтоді справа перебуває на розгляді, і в реєстрі можна знайти майже півсотні ухвал, що стосуються переважно проміжних процесуальних питань.

У квітні 2024 року Арсенія затримали, і Жовтневий районний суд Дніпра обрав йому запобіжний захід — тримання під вартою на 60 діб без права застави. Відтоді митрополит перебуває у Дніпровському СІЗО, а кожне нове засідання завершувалося продовженням арешту ще на два місяці. Прокуратура наполягала, що альтернативи у вигляді застави чи домашнього арешту бути не може: Арсеній, якому у 2022 році президентським указом призупинили громадянство, може втекти, а також впливати на свідків.

У червні 2024 року справу передали до Слов’янського міськрайонного суду. Однак розгляд по суті так і не розпочався. Засідання зривалися через хвороби суддів чи адвокатів, нові відводи та численні клопотання сторони захисту.

Пізніше суд ухвалив проводити слухання у закритому режимі, що позбавило журналістів і громадськість можливості спостерігати за процесом. Спроба адвокатів домогтися онлайн-трансляцій через портал «Судова влада України» або YouTube завершилася відмовою.

У результаті процес перетворився на тривале протистояння: з одного боку — прокурори, які говорять про загрози національній безпеці, з іншого — адвокати, що зосереджуються на порушеннях прав підзахисного, його стані здоров’я та багаторічній репутації настоятеля Святогірської лаври.

Тактика захисту

Протягом усього часу захист подав десятки клопотань про відвід суддів і правоохоронців, наполягав на упередженості складу суду, скаржився на умови утримання підсудного у «скляному акваріумі» й навіть на надмірну спеку в залі.

У судових ухвалах можна знайти зауваження про об'ємні додатки до клопотань, численні заяви й тривалі виступи адвокатів. Іншими словами, захист обрав тактику максимальної активності, фактично закидаючи суд новими зверненнями. Одним із найбільш показових прикладів стали спроби змінити підсудність.

Наприкінці серпня 2024 року адвокат митрополита Арсенія вимагав передати провадження до Подільського районного суду Києва. Аргумент звучав нетипово: якщо проповідь була викладена на YouTube, то «місцем злочину» слід вважати адресу українського офісу Google у столиці. Верховний Суд відкинув це пояснення як необґрунтоване:

«Твердження захисника у клопотанні про те, що місцем вчинення інкримінованого кримінального правопорушення є місцезнаходження представництва володільця сервісу „YouTube“ у Подільському районі міста Києва є лише його припущенням, що не ґрунтується ні на обставинах, викладених у обвинувальному акті, ні на приписах кримінального процесуального закону щодо правил територіальної підсудності».

Менш ніж за два тижні відбулася нова спроба: цього разу адвокати просили передати справу до Жовтневого районного суду Дніпра. Логіка виглядала ще більш суперечливою: «місце злочину встановити неможливо», адже YouTube взагалі не має українського офісу. Прокурор наполіг, що проповідь пролунала у Святогірській лаврі, і саме Слов’янський суд має юрисдикцію. Верховний Суд підтримав цю позицію:

«В обвинувальному акті вказано, що місцем вчинення інкримінованого злочину є територія Святогірської лаври… що відноситься до територіальної юрисдикції Слов’янського міськрайонного суду Донецької області».

У підсумку обидва клопотання залишили без задоволення. Спроби захисту змінити підсудність чи добитися звільнення митрополита під заставу або поруки виявилися безуспішними. Таким чином, місяцями процес зводився до процедурних баталій і пошуку юридичних зачіпок. Та останнє рішення про продовження тримання під вартою окреслило новий акцент.

Остання ухвала та нинішній стан справи

На початку вересня Слов’янський міськрайонний суд розглянув чергове клопотання захисту, цього разу пов’язане вже не з підсудністю чи відводами, а з елементарними правами митрополита Арсенія. Суд зобов’язав адміністрацію Дніпровського СІЗО та багатопрофільну лікарню провести йому невідкладне медичне обстеження і забезпечити лікування відповідно до стану здоров’я. Прокуратура не заперечувала, визнавши, що аргументи адвокатів у цій частині є обґрунтованими.

Таким чином, якщо раніше процес крутився навколо процедурних суперечок і численних клопотань, то тепер у центрі уваги опинилося інше — забезпечення права підсудного на охорону здоров’я. Остання ухвала створює відчуття нового витка, проте його напрям залишається невизначеним. На тлі призупинення громадянства Арсенія особливо значним виглядає ризик уникнення відповідальності.

Своєю чергою сам запобіжний захід залишився незмінним: митрополит і надалі перебуватиме під вартою, а ухвала, як і попередні, «оскарженню не підлягає».

Політичний і суспільний контекст

Від самого початку арешту митрополита Арсенія братія Святогірської лаври відкрито виступила на його захист. На сайті монастиря неодноразово публікували заяви, де тримання під вартою намісника називали «негуманним» та таким, що суперечить його стану здоров’я. Владика, за словами ченців, має низку тяжких хронічних захворювань, які в умовах СІЗО неможливо лікувати належним чином.

За даними Святогірської лаври, до кампанії підтримки долучилися ієрархи різних помісних православних церков. Листи на адресу лаври надходили від духовенства з Сербії, Греції, США, Австралії, Німеччини. Серед відомих імен — митрополит Чорногорсько-Приморський Іоанникій (Сербська православна церква), митрополит Вострський Тимофій (Єрусалимський патріархат).

Восени 2024 року патріарх Єрусалимський Феофіл III під час зустрічі з українськими паломниками також висловив свою підтримку митрополиту Арсенію. Такі сигнали з-за кордону підкреслюють міжнародний резонанс справи, адже вона виходить за межі суто українського правового поля та торкається міжцерковних відносин.

Усередині України справа Арсенія також не залишилася непоміченою. Здебільшого його підтримують прихильники Оппоблоку та колишніх «регіоналів», для яких зв’язок з московським патріархатом є дуже міцним. Щонайменше десять народних депутатів від різних фракцій заявили про готовність взяти його на поруки. Серед них — Вікторія Гриб (у 2014 році балотувалася від Оппоблоку), Юрій Бойко (член ОПЗЖ), Артем Дмитрук (член партії «Слуга народу», фігурант бази «Миротворець»), Сергій Дунаєв (член ОПЗЖ) та інші. Деякі з депутатів регулярно беруть участь у засіданнях та публічно підіймають питання законності тривалого тримання під вартою.

За півтора року справа митрополита Арсенія так і не зрушила з підготовчої стадії. Формально вона перебуває в руках Феміди, але фактично перетворилася на марафон клопотань, відводів і процедурних суперечок. Надмірна активність захисту, який буквально завалює суд заявами, створює враження тиску на процес і розтягує його в часі.

Паралельно справа отримала значний суспільний резонанс. На захист Арсенія виступають віряни, іноземні ієрархи та українські політики. Це додає процесу політичного відтінку і виводить його за межі суто кримінального провадження.

Останні рішення суду щодо медичного стану митрополита можуть відкрити шлях до пом’якшення запобіжного заходу. Але на тлі призупиненого громадянства з’являється й інший ризик — уникнення відповідальності. Такий сценарій здатен вдарити по довірі суспільства до української судової системи.

У результаті справа Арсенія стає лакмусовим папірцем одразу для кількох сфер: як працює правосуддя під час війни, як політика впливає на церковне середовище і наскільки сильним є запит суспільства на справедливість. Журналісти «Вчасно» й надалі стежитимуть за перебігом цієї резонансної справи.