На окупованих територіях ошукують мешканців, які хвилюються за своїх рідних/ілюстративне фото
Відтоді сотні тисяч людей евакуювались на безпечні території, однак в осадних містах і селах лишилися їхні рідні. Інколи там лишалися тяжко поранені, часом не вдавалося виїхати мамам із дітьми. І хоч переважна більшість українців готова допомогти чим лише зможе, все ж на тих територіях почало процвітати шахрайство.
Олена Безпала з Лисичанська була вимушена їхати на відносно безпечну територію без батьків — Ніни та Олексія. Вони переживають уже третю війну, тож вирішили, що нікуди не поїдуть від рідного дому. І якщо спершу слабкий мобільний зв’язок все ж забезпечував регулярне спілкування родини, то тепер він зник. І вже два тижні жінка не знає, що сталося з її рідними. Тому вирішила попросити допомоги в тих, хто пропонує за гроші відвідати рідних на окупованих територіях.
«Я побачила просто повідомлення у місцевій спільноті. Там хлопець писав, що за гроші може поїхати у Лисичанськ і ще кілька інших населених пунктів, щоб перевірити, яка там ситуація з людьми. Коментарів багато було, я дуже хвилювалася за батьків. Звісно, що написала й адресу батьків. Він попросив наперед надіслати гроші — 1000 гривень за те, що привезе їм їсти, що я скажу, й розповість, як там тато з мамою. Чесно, вірите — у мене ж і варіантів не було, я дуже боюся за них», — розповідає жінка журналістам.
16 травня юнак зібрався їхати у Лисичанськ і навколишні села. За його словами, у нього в переліку було 5 населених пунктів, які він мав відвідати, тому обіцяв відзвітуватися 18 травня. Коли ж того дня він не зателефонував, жінка занервувала.
«Перша думка була — що щось трапилося. Я й плакала, що через мене хлопець міг постраждати. Молодий же зовсім. А потім вирішила написати іншим людям, які теж йому платили гроші за те, щоб дізнатися. що там із рідними. А того допису немає! Думала, може, я щось натисла не
Але найбільш страшно — що я досі не знаю, що з моїми батьками. Тепер платити гроші ще комусь не хочу — бо немає гарантій, що новий хлопець не буде таким самим", — розповідає Олена Безпала.
Однак схема працює і в інший «бік». Про неї розповіла жителька Попасної Олеся. Вона з чоловіком раз у кілька днів їздять окупованими територіями разом з волонтерами та роздають їжу й воду місцевим. У них і запитують про долю сусідів, знайомих чи рідних. Інколи показують фото, інколи пояснюють на словах, де ті живуть (якщо фотокартки немає). І хоч грошей за це не беруть, проте нерідко люди надсилають грошові суми на картки волонтерів як вдячність. З тих грошей і купується «гуманітарка», яку потім віддають людям, які їх потребують.
«Питання не в тому, що нам не віддячили. Просто ситуація неприємна. Жінка, яка нам написала, дуже хвилювалася за долю 6 різних людей. Вона написала нам адреси в Лисичанську, надіслала фото тих людей. Ми поїхали адресно — бо ті люди не приходили за продуктами. Відвезли їм трохи гуманітарної допомоги, дали ліків. А коли увечері розповіли, як себе почувають ці люди, жінка просто сказала: „Ясно“ і поклала слухавку навіть не подякувала, а цього було б достатньо», — з посмішкою розповідає волонтерка.
Самі ж волонтери звертаються до людей із порадою: якщо вам необхідно дізнатися долю своїх рідних на окупованих чи зруйнованих містах, населених пунктах — шукайте волонтерів, які туди їздять із гуманітаркою. Через них можна передати лист, їжу, воду чи ліки — усе. що вони мають змогу привести в те місце. Саме волонтери є найбільш надійними та регулярними «дізнавачами», яким можна довіряти.