«Вкрадені вода і тепло»: як екскерівник Департаменту ЖКГ ДонОДА — брат очільника Краматорська — та його однокласник могли привласнити 140 млн грн

У центрі подій — колишній керівник департаменту ЖКГ Донецької ОДА та підрядник, який раптово отримав п’ять великих контрактів без конкуренції. Редакція «Вчасно» проаналізувала, як виникла ця серія підрядів і чому саме одна компанія стала фактично монопольним виконавцем. Зібрані дані свідчать: йдеться не про провалений проєкт чи окрему недбалість. Ланцюжок закупівель, фінансових операцій, змін у власності та швидке збагачення пов’язаних осіб формує картину цілісної системи доступу до бюджетних коштів у прифронтовому регіоні.

Цей контекст стає ще промовистішим, якщо врахувати зв’язки екскерівника департаменту Сергія Гончаренка з його братом — чинним очільником Краматорська Олексієм Гончаренком, раптове зростання родинних статків та давні стосунки з підрядником — за версією слідства, однокласником Гончаренка. Сукупність фактів у відкритих даних і журналістських розслідуваннях показує: перед нами, ймовірно, не виняток, а фрагмент ширшого механізму, що працював роками.

За даними слідства, схема запрацювала навесні 2023 року. Посадовці визначали об'єкти для ремонту коштом бюджету, завищували вартість устаткування та імітували конкуренцію на торгах. Перемагала підконтрольна компанія, якою фактично керував однокласник колишнього керівника департаменту житлово-комунального господарства Донецької ОДА. Саме з нею, без належних проєктів і дозволів, уклали контракт на понад 200 млн грн для постачання та підключення семи модульних котелень у Селидовому й Українську. Котельні завезли, але повноцінно не запустили — через грубі технічні недоліки до мереж під'єднали лише дві, і вони так і не запрацювали належним чином.

Далі схожим чином почали «освоювати» кошти у Святогірську під приводом відновлення водопостачання та водовідведення. Правоохоронці фіксують підроблені акти виконаних робіт, безпідставне продовження строків дії договорів і тиск на місцеві комунальні підприємства, щоб ті приймали недобудовані або зроблені «кустарно» об'єкти. За оцінками слідства, держава зазнала збитків більш ніж на 140 млн грн, а мешканці трьох громад так і не отримали стабільного тепла й гарантованої питної води.

Станом на зараз п’ятьом учасникам групи повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою). Двоє організаторів — колишній керівник департаменту Сергій Гончаренко та його однокласник — затримані в порядку ст. 208 КПК України.

Керівник Донецької ОДА Сергій Філашкін заявив, що Гончаренка звільнили ще 29 березня 2024 року і запевнив, що «жодних процесуальних дій щодо чинних керівників або працівників департаменту не ведеться».

Початок проблем

Проблеми з водопостачанням на Донеччині тягнуться ще з 2014 року, але після повномасштабного вторгнення ситуація стала критичною. Захід області — Селидове, Мирноград, Покровськ — залежав від Південно-Донбаського водогону та Карлівської фільтрувальної станції. Навесні 2023 року цей вузол опинився під масованими обстрілами: спочатку станцію знеструмили, а 12 квітня ракета зруйнувала греблю Карлівського водосховища. Понад 118 тисяч людей частково або повністю залишилися без води, і влада була змушена терміново шукати альтернативні джерела.

У Святогірську проблеми були ще масштабнішими. Місто після деокупації залишилося без води й тепла, а рівень руйнувань у будинках унеможливлював відновлення системи опалення навіть за умови появи газу. Половина багатоповерхівок мала розірвані батареї, інші квартири були недоступні для огляду — ризик затоплення при запуску системи був занадто високим.

З водопостачанням ситуація також була критичною, але план відновлення вже існував. Донецька ОДА висловила намір спрямувати близько 100 млн грн на заміну мереж, буріння свердловин і підключення міста до нових джерел води.

Як Департамент розгорнув роботи: п’ять великих угод за три місяці

Перший сигнал про масштабні роботи у Селидовому з’явився 19 червня 2023 року, коли Департамент ЖКГ ДонОДА опублікував закупівлю майже на 25 млн грн. Під узагальненою назвою «Підтримка цивільного населення…» фактично ховалося розтампонування чотирьох свердловин і підключення їх до мереж «Води Донбасу». Проте договір був майже порожнім — без технічного опису й переліку робіт, тож встановити, що саме мали зробити за ці кошти, було неможливо.

Уже за десять днів з’явилася друга закупівля — на 200,5 млн грн. Вона стосувалася встановлення модульних твердопаливних котелень у Селидовому та Українську. Про конкретні характеристики обладнання стало відомо лише з останньої додаткової угоди: три котельні на 6 МВт, три — на 1,8 МВт і одна — на 1 МВт.

На початку серпня Департамент оголосив третю закупівлю — на майже 35 млн грн для Мирнограда. Йшлося про розтампонування та підключення трьох свердловин до мереж «Донецьктеплокомуненерго» та «Води Донбасу» зі строками виконання до 1 жовтня.

Паралельно тривав проєкт у Святогірську. Для відновлення водопостачання та каналізації Департамент закупив два модульні комплекси: очисну споруду на 70,88 млн грн та насосну станцію на 32,99 млн грн, які мали інтегрувати в міську інфраструктуру до кінця 2023 року.

Разом ці закупівлі — у Селидовому, Мирнограді та Святогірську — складають п’ять прямих угод на понад 364 млн грн, укладених у межах кількох місяців і фактично без конкуренції.

Дивні розрахунки та незавершені плани

Фінансова частина цих угод виявилася не менш суперечливою, ніж технічна. Перша закупівля — майже 25 млн грн на відновлення водопостачання у Селидовому — виглядала максимально прозоро: жодних авансів, лише 100% післяплата після фактичного завершення робіт, тобто після 20 липня 2023 року. Та вже з 07 липня виконавець почав отримувати кошти, а фінальні платежі пройшли 22 липня.

Попри таку стрімку оплату, у день, коли місто мало отримати стабільну воду, Селидівська міська рада публічно звітувала про продовження перебоїв: свердловини залишалися «у стадії розтампонування». Тобто гроші були сплачені, а роботи — не завершені.

У наступних чотирьох договорах — на понад 200 млн грн для Селидового та Українська, майже 35 млн грн для Мирнограда та понад 100 млн грн для Святогірська — умови оплати змінилися, а результаті виконання — ні. Замовник дозволив авансування до 30%, а остаточні розрахунки мали проводитися після підписання актів виконаних робіт. Формально — зрозуміла схема: аванс, виконання, приймання, фінальний платіж. На практиці все виглядало значно складніше.

За угодою на встановлення семи модульних твердопаливних котелень у Селидовому та Українську на понад 200 млн грн роботи мали завершити спочатку до жовтня, а після продовження — до грудня. Платежі ж розпочалися вже у липні: підрядник отримав понад 60 млн грн авансу. У серпні перерахували ще понад 49 млн грн, у жовтні — понад 47 млн грн. У листопаді було два нові транші — понад 12 млн грн та окремо понад 37 млн грн. А в середині грудня надійшов останній великий платіж — понад 52 млн грн. Загальна сума виплат за цією закупівлею перевищила 260 млн грн. У платіжних дорученнях зазначені акти з різною нумерацією, що створює враження поетапного приймання, хоча договір передбачав цілісний завершений обсяг робіт.

І знову — попри повну оплату — у січні 2024 року очільник Донеччини Вадим Філашкін звітував, що роботи тривають. Тобто Департамент фактично розраховувався за те, що ще не було виконано, хоча за умовами договору остаточна оплата мала відбуватися лише після завершення всього комплексу робіт.

Найбільше запитань виникло щодо розрахунків у Святогірську. Наприкінці листопада підрядник отримав 35,44 млн грн за модульні очисні споруди та 16,48 млн грн за насосні станції. А вже у грудні — буквально за день до завершення строків — Департамент здійснив ще два великі платежі: понад 14,48 млн грн за насосну станцію та понад 33,23 млн грн за очисні споруди. Усі ці транзакції проводилися «згідно з актами та накладними», що формально може свідчити про прийнятий обсяг робіт.

Попри це, у лютому 2024 року сторони підписали додаткові угоди й продовжили строки виконання до кінця квітня. Тобто виконавець отримав повний розрахунок за роботи, які на момент продовження строків ще не були завершені.

Про це свідчать і публічні звіти ДонОДА. На початку січня 2024 року керівник області Вадим Філашкін інспектував об'єкти у Святогірську й заявляв, що вони перебувають «на завершальній стадії». У березні він повторив візит і повідомив, що роботи «практично завершені», а фахівці «Донецьктеплокомуненерго» проводять ревізію мереж перед запуском обладнання.

Аудиторський контроль

Після серії незрозумілих фінансових операцій та так і незавершених робіт увагу до закупівель привернула Державна аудиторська служба. На початку вересня Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області повідомило: Департамент ЖКГ ДонОВА витратив майже 100 млн грн на модульну очисну споруду та насосну станцію, які так і не були введені в експлуатацію.

Перевірка встановила, що підрядник не виконав ключових умов контракту. Не були проведені пусконалагоджувальні роботи, потрібні для запуску обладнання, не надано виконавчих схем підключення до зовнішніх мереж — тобто базових документів, без яких жоден об'єкт водопостачання не може вважатися завершеним.

Аудитори зафіксували й іншу проблему: Святогірська міська військова адміністрація не мала інформації про наявність у громаді тих самих свердловин, до яких мала підключатися нова насосна станція. Фактично частину технічних рішень погоджували без реального розуміння, чи існує інфраструктура, під яку їх планували інтегрувати.

Спроба провести зустрічну звірку також провалилася — зв’язатися з підрядником аудитори не змогли. Про результати перевірки Держаудитслужба повідомила правоохоронним органам, а Департаменту ЖКГ надіслала вимогу забезпечити ефективне використання закупленого обладнання для відновлення водогону.

Підрядник без конкуренції: що відомо про ПП «Полі»

Усі п’ять контрактів Департаменту ЖКГ Донецької ОВА — на загальну суму понад 364 млн грн — були укладені напряму й виключно з одним підприємством: приватним ПП «Полі». Формально компанія існує вже понад 25 років, але її історія радше нагадує низку перезапусків. За цей час фірма неодноразово змінювала профіль, власників, адресу та керівників: від виробництва бетонних сумішей — до оптової торгівлі, будівництва та навіть вантажних перевезень. Складається враження, що підприємство щоразу підлаштовувалося під нові завдання.

На момент отримання багатомільйонних контрактів «Полі» було зареєстроване у звичайному офісному приміщенні в Дніпрі, а його діяльність щойно змінили на будівництво. Новий власник, харків'янин Сергій Пантюков, до цього працював у сфері торгівлі й керував кількома невеликими компаніями, які не мали досвіду масштабних інфраструктурних робіт і не були помітними у сфері публічних закупівель.

За версією НАБУ та САП, Сергій Пантюков — однокласник тодішнього директора Департаменту ЖКГ ДонОВА Сергія Гончаренка.

Аналітичні дані підтверджують ще одну показову деталь: Донецька ОВА стала найбільшим і фактично єдиним великим замовником «Полі». До літа 2023 року компанія фігурувала лише в кількох дрібних закупівлях, після чого різко отримала контракти на сотні мільйонів у прифронтових громадах.

У лютому 2024 року в «Полі» знову змінився директор. Новим керівником став Юлдашев Бахтійор Рузійович — людина, яка, згідно з реєстрами, пов’язана більш ніж зі сотнею компаній у різних містах України. Така «масовість» змін керівництва типова для підприємств, що працюють як ланки у більших фінансових схемах.

«Полі» у більшій фінансовій схемі

Характер діяльності ПП «Полі» найповніше розкриває ще одне кримінальне провадження, яке розслідують Бюро економічної безпеки та Офіс Генерального прокурора. У його центрі — ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та можливе відмивання бюджетних коштів.

За даними ДПС, лише у 2023 році підприємство отримало 412 млн грн із державного бюджету, проте не відобразило ці суми ні в податковій звітності, ні в бухгалтерському обліку. У реєстрі відсутні накладні на 310,8 млн грн, що призвело до заниження ПДВ на 51,8 млн грн. Ще 259 млн грн не були задекларовані як дохід, що дало змогу недоплатити податок на прибуток ще на 46,6 млн грн. Загальна сума несплачених податків, встановлена слідством, сягнула понад 98 млн грн.

Під час допиту офіційний директор «Полі» повідомив, що фактичним управлінням підприємства не займався і договорів не підписував — класична ознака номінального керівництва. Технічний аналіз на додачу показав, що компанія здійснювала операції з постачальниками, які мали ознаки фіктивності: вони реєстрували податкові накладні без реального постачання, а між собою та з «Полі» були пов’язані спільними IP-адресами, пристроями та засновниками.

У матеріалах БЕБ ця структура постає як мережа компаній і ФОПів, через які прокачувалися сотні мільйонів бюджетних гривень без фактичного виконання робіт і без сплати податків. Саме тому «Полі» розглядають не як окремого підрядника, а як елемент ширшої фінансової схеми.

Цю картину підсилюють і матеріали розслідування НАБУ та САП щодо відновлення теплопостачання і водопостачання у Селидовому. У цій справі фігурує ще один важливий учасник — ТОВ «Авенбуд». У квітні 2025 року детективи НАБУ провели обшук в офісі компанії у Краматорську. Під час слідчої дії було вилучено оригінали видаткових накладних за 2023−2024 роки з одержувачем ПП «Полі», чорнову бухгалтерію, списки «працюючих ФОПів», записники з розрахунками та банківські картки фізичних осіб.

За версією слідства, «Авенбуд» та мережа пов’язаних ФОПів могли використовуватися як інструмент для виведення коштів, отриманих «Полі» за контрактами, у готівку та мінімізації податків. У судових документах по слідству прямо зазначається: частину бюджетних грошей, що надійшли на рахунки «Полі», переводили на рахунки фізичних осіб-підприємців під виглядом оплати за товари чи роботи.

Роль родини Гончаренків

Усі п’ять контрактів із ПП «Полі» від імені Департаменту ЖКГ Донецької ОВА підписував його тодішній керівник Сергій Гончаренко — посадовець, якого НАБУ і САП вважають організатором схеми з модульними котельнями та проєктами у Святогірську. Він є братом міського голови Краматорська Олександра Гончаренка.

Після укладання й фактичного провалу багатомільйонних договорів із «Полі» життя Сергія Гончаренка різко змінилося. Навесні 2024 року він звільнився з Донецької ОВА, переїхав до Ужгорода й оселився в елітному житловому комплексі. У цей же період у місті з’являються ФОП його дружини та власний ФОП самого Гончаренка з видом діяльності «інформаційні послуги». У декларації за 2024 рік Гончаренко вказав, що як він, так і його дружина отримали понад 1 млн грн доходу кожен від підприємницької діяльності.

Майновий профіль брата — очільника Краматорська Олександра Гончаренка — також викликає питання. Попри зарплату близько 111 тисяч гривень на місяць і відсутність суттєвих офіційних доходів у дружини, родина володіє нерухомістю в Краматорську, двома будинками, низкою земельних ділянок, комерційним приміщенням та квартирою у дорогому київському ЖК «Бульвар Фонтанів». Окремо журналісти фіксували його поїздки до Франції під час воєнного стану, де мешкають дружина та донька.

Ще показовішою виглядає власність батьків — Ніни та Василя Гончаренків. За даними реєстрів, на них оформлено понад 90 об'єктів нерухомості по Україні: десятки квартир, будинків, нежитлових приміщень та понад 240 гектарів землі. Загальна вартість цих активів, за оцінками BlackBox OSINT, лише за останні роки перевищила 1,8 млн доларів — сума, що у десятки разів більша за їхні офіційні доходи, сформовані переважно з пенсії та зарплати держслужбовця.

Розслідувачі підрахували: з 2015 року по березень 2024 року задекларовані доходи обох братів і їхніх сімей становили трохи більше мільйона доларів, тоді як набутих активів — близько 2,2 млн. Розрив у понад 1,2 млн доларів, а також стрімке зростання майна після укладання контрактів із ПП «Полі» підсилюють підозри, що ця фірма була не просто невдалим підрядником, а ланкою у ширшій фінансовій схемі доступу до бюджетних коштів.

Отже, все, що встановили слідчі, показує: схема була значно складнішою, ніж кілька прямих договорів чи рішення окремих посадовців. І не виключено, що колишній директор департаменту та його однокласник — лише видима частина механізму, який працював у набагато ширшому масштабі. Зібрані факти — від підозрілих розрахунків до раптового збагачення родини Гончаренків — створюють картину, де окремі епізоди з ПП «Полі» виглядають не помилкою, а ймовірною ланкою системної моделі доступу до бюджету прифронтової області.

Головне питання зараз інше: чи зможуть правоохоронці розібратися, як ця модель працювала насправді і хто ухвалював ключові рішення. Бо результат цієї справи — це не лише можливі вироки, а тест на те, чи здатна держава контролювати витрати на відновлення громад, які живуть у зоні постійної небезпеки.

Чи дійдемо ми до фінальної крапки в цій історії, чи побачимо лише черговий уривок великої схеми — вирішувати слідству й суду.