За потужним фондом «Team Kraków», який за півтора року повномасштабного вторгнення направив до України понад 300 тонн допомоги різного спрямування стоїть пара наполегливих волонтерів — Піотр Наґліцкі та Барбара Мархевка.
Піотр Наґліцкі та Барбара Мархевка
Коли я зустрічаюся із Барбарою та Піотром на одному з великих складів на околицях Кракова, вони одразу вибачаються, що час від часу відволікатимуться від розмови, бо мають паралельно опікуватися черговим вантажем допомоги для українців. Навколо нас — тони різноманітних речей і товарів, старанно упорядкованих за категоріями. В одному кутку — тисячі банок енергетиків для українських військових, в іншому — коробки із дитячими іграшками для сиротинців, трохи далі — кімнати, догори забиті пастою, печивом, олією та іншими харчами. Окремо — приміщення з кормом для чотирилапих, які так само страждають через війну.
Здається, немає напрямку, який би не намагалися «закрити» польські волонтери. У зборах, логістиці, формуванні та, власне, відправленні вантажів проходить фактично кожен їхній день.
«Я прокидаюся, снідаю, відвожу нашу доньку до дитячого садочку, а потім, коли мені не потрібно їхати на склад, з дома роблю дзвінки у пошуках пожертв, сам їжджу, збираю деякі речі та пожертви, і коли у нас є якийсь транспорт, ми приїжджаємо сюди, і ось так готуємо все до відправлення, — розповідає Піотр. — Це спосіб життя зараз, іноді це займає навіть 16−20 годин на добу, сім днів на тиждень».
Барбара і Піотр щодня опікуються допомогою для українців
Барбара працює в туристичній сфері. Коли дізналася про повномасштабне вторгнення, розуміла, що не зможе займатися організацією відпочинку чи розваг у той час, коли невинні люди у сусідній країні змушені тікати від жахів війни.
«Ми усвідомлювали на самому початку, що те, що сталося в Україні, може статися де завгодно. Що Піотр піде в армію, наприклад, а я залишуся з дитиною, і мені доведеться кудись бігти із маленьким пластиковим пакетиком із основними речами, і я сподіваюся, що хтось також допоміг би нам, тому що глибоко в серці ми відчуваємо, що добро має повертатися, і що дуже важко не піклуватися про один одного в такій ситуації. Ви зараз боретеся за весь світ. Тому я вважаю, що кожен має підтримувати, як може. Очевидно, що ми, поляки, маємо працювати, вести нормальний спосіб життя, бути достатньо сильними, щоб допомагати. Це основне правило волонтера. Треба бути сильним, щоб допомагати іншим. Так це працює», — наголошує жінка.
Спостерігаючи натовпи українців, які прибували до Кракова, Перемишля та інших міст Польщі в пошуках притулку, Барбара зайнялася питанням їх розміщення.
«Я зв’язувалася з готелями, які мали дозвіл приймати людей з України, ми підтримували зв’язок з іншими волонтерами та колегами. Згодом стали допомагати місцям розміщення та центрам для біженців та доставляти туди товари, тому що, так, люди мали, де переночувати, але їм також потрібні були гігієнічні набори, їжа, одяг та багато інших речей, які є базовими».
Барбара Мархевка
Допомогу координували через спільноту у Facebook. Паралельно у своїй оселі Барбара та Піотр збирали «гуманітарку», яка йшла від знайомих та друзів із різних куточків Польщі, Німеччини, США, Великобританії, Швейцарії, країн Скандинавії тощо. Скоро площі квартири перестало вистачати, тож розміщувати вантажі довелося в гаражі. Потім винайняли невеликий склад, і зрештою в травні минулого року — це величезне складське приміщення, у якому ми зараз розмовляємо. Те, що починалося, як приватна благодійна ініціатива, виросло у фундацію під назвою «Team Kraków».
Налагодилися регулярні відправлення вантажів безпосередню в постраждалі від війни регіони. Волонтери називають цифру, що вражає: за півтора року вони відправили понад 300 тонн допомоги в Україну. 99% вантажів прямують саме до України, і невелика частина розподіляється між місцями в Кракові чи серед окремих родин, які адресно звертаються за підтримкою. Географія доставок — практично вся Україна. Піотр перелічує: Бахмут, Краматорськ, Слов’янськ, Авдіївка, Запоріжжя, Нікополь, Миколаїв, Херсон, Одеса, Чернівці, Вінниця, Львів, Харків, Київ, Рівне та багато менших населених пунктів.
«Продукти харчування, гігієнічні набори ми доставляємо до мирних жителів, лікарень, дитячих будинків. Ми відправили багато чого до госпіталів — до прикладу, ліжка, інвалідні візки. Сиротинці підтримуємо як базовими речами, так і канцелярією, солодощами, м’якими іграшками, чим завгодно, щоб дітки хоч трохи посміхалися, — розповідає Барбара. — Не забуваємо про психіатричні лікарні, які, на нашу думку, знаходяться в самому кінці ланцюга допомоги, тому що вони мають слабку підтримку з боку держави, а цим людям, які іноді навіть не усвідомлюють всієї ситуації, теж потрібна підтримка. Ми робимо це не заради медалей чи подяк. Ми це робимо, бо відчуваємо, що повинні допомогти абсолютно невинним людям».
З самого початку волонтерської діяльності Барбара, Піотр та їхній друг Ернест вклали чимало власних коштів у допомогу українцям.
«Допомога зброєю йде від урядів багатьох країн — США, Польщі, інших країн НАТО. Але підтримка людей теж дуже важлива, адже вони мають відчувати, що не самі», — переконаний Піотр.
На складі волонтерів є буквально все
Окремий напрямок роботи краківських волонтерів — допомога українським воїнам. Звісно, не збройна, а лише та, що дозволена польським законодавством благодійним організаціям. При мені Барбара розпаковує та оглядає ліхтарики із вбудованим радіо, що готують для відправки на фронт.
Рації
Енергетики
«Ми доставляємо турнікети, необхідні на передовій. Там, бачите, енергетичні напої, ми закупили понад 30 000 власним коштом, тому що не було можливості отримати їх безкоштовно. Хлопцям-військовим завжди приємно, коли є щось відмінне від того, що вони зазвичай їдять і п’ють. Щось з іншої країни. І це також психологічний момент, тому що вони знають, що хтось думає про них. І це надає їм трохи, знаєте, певної сили», — розповідає Піотр.
В якості подяки хлопці передають «трофеї» — чоловік показує уламки збитої російської ракети «Калібр», форму ліквідованого російського солдата, «бронік», набитий піском. Назбирався вже цілий мінімузей експонатів — їх намагаються продавати на аукціонах, аби зібрати донати для наступних закупівель.
Піотр також розповідає історію, пов’язану з українським воїном, яка наочно демонструє, наскільки тісний світ, і як важлива підтримка в часи найбільших викликів для людяності.
«В одному з міст ми якось отримали дозвіл та змогли потрапити до зруйнованої будівлі, в які влучили дві ракети. Там я розговорився з солдатом, який, знаєте, охороняв територію чи щось таке. Він розповідав нам про своїх друзів у Бахмуті, які там ведуть бій і гинуть. Він був дуже засмучений. Я йому розказав, що ми зараз якраз їдемо в Бахмут, тому що у нас ціла колона з п’яти машин була готова, показав йому кілька фотографій хлопців, і він впізнав на них своїх друзів. І цей кремезний чоловік почав плакати переді мною. Це дійсно торкнуло моє серце», — каже Піотр.
«Трофеї» від українських воїнів
Краківські волонтери мають велику мережу партнерських організацій та просто однодумців серед поляків та українців, які беруть на себе питання доставлення вантажів до України, заправлення автівок. Кожна людина — перевірена. До прикладу, активно співпрацюють із українською ГО «Світ довкола». Барбара та Піотр завжди переконуються, що допомога доставлена за призначенням.
«Ми дбаємо про те, щоб все дійшло до пункту призначення, і нашою метою було надати допомогу людям, які цього потребують, з рук в руки, а не передавати її з нашого складу на інший склад, де вантажі можуть лежати місцями чи взагалі зникнути», — зазначає Барбара.
Допомога йде безпосередньо тим, хто її потребує
Фото: Facebook Team Kraków dla Ukrainy
Один із друзів-волонтерів — українець Сергій. Він мешкає у Кракові вже 25 років, має свою підприємницьку діяльність та що важливо — транспорт. Тож свій вільний час присвячує допомозі команді.
«Деколи я маю джерела свої, можу щось привезти для них, деколи треба просто транспорт, щоби перевезти щось по Польщі. Якщо треба, їдемо до українського кордону, — ділиться чоловік. — Ніякої мотивації для допомоги не треба, бо ми є українці — то наша основна мотивація».
Волонтер Сергій
Піотр Наґліцкі особисто неодноразово їздив до України — під час одного з візитів став свідком російської атаки та героїчної роботи воїнів ППО:
«Колись я був у Києві, приїхав о другій годині ночі, і було досить страшно, тому що все місто було порожнім — нікого не було на вулицях, і я мав ночувати трохи далі від міста. Лунала тривоги, і це був один із тих днів, коли росіяни обстрілювали місто ракетами, рано вранці я почув, як пролетіли ракети ППО, і через кілька секунд пролунав потужний вибух, і, можливо, він був прямо над будинком, де я спав. Весь будинок тремтів, і так, це було дуже страшно, а потім наступного ранку, коли я прокинувся, все було ніби нормально, тож коли ми поїхали до Києва, місто ожило, всі ходили по магазинах та ресторанах, усе було відкрито. Нам було важко зрозуміти, що українці живуть у, знаєте, розколотому світі, тому що день зовсім інший, ніж ніч».
Польські волонтери кажуть, що, попри всі труднощі, готові до «гри в довгу». Під час нашого спілкування анонсували амбітну місію — cформувати й підготувати до відправки жителям прифронтових зон тисячі 15-кілограмових наборів із базовим набором продуктів і гігієнічних товарів. Роздумують над купівлею власного буса для перевезень вантажів.
«Як каже один наш друг: це не спринт, це марафон. Інколи ми бачимо якесь затишшя в ЗМІ, адже вони розповідають лише про дуже драматичні речі, як то повінь у Херсоні, чи обстріли великих будівель, чи атаку і загибель великої кількості цивільних. Та, ви і самі знаєте, що люди по всьому світу звикають. Знаєте, я би порівняла це з ситуацією, коли ви раптом чуєте, що хтось захворів, і ви починаєте дуже співчувати цій людині, але через тиждень, місяць, рік, коли ви все ще бачите цю людину, що вона продовжує боротися, це стає нормою.
Тому ми боремося, ми допомагаємо, ми збираємо товари, ми намагаємося переконувати людей, компанії підтримувати наші поїздки і нашу місію з допомоги українцям", — каже Барбара Мархевка.
Ми прощаємося, я йду робити кілька фотографій наостанок, а Піотр і Барбара повертаються до своєї «рутини» — жінка приймає якісь організаційні дзвінки, а чоловік переставляє коробки із вантажем по місцях. Здається, робота не зупиняється ні на хвилину.