Під час війни молодь прифронтового Покровська Донецької області продемонструвала здатність швидко реагувати на виклики, ухвалювати рішення та оперативно виконувати запити не лише свого міста, а й регіону.

Повномасштабне вторгнення росії до України виявило проблеми старої системи управління на місцях та нові можливості молодого покоління. Прикладом є прифронтове місто Покровськ, повідомляє «Вчасно».

Сьогодні у місцевих органах влади Донеччини здебільшого представники старшого покоління, яке дорослішало у радянські часи, перші кроки у кар’єрі робило у 90-х. У деяких була проблема з самоідентифікацією себе як українців. Діяльність таких керівників побудована на схемах розпилу бюджетів. Все це — ознаки старої системи, яка, на жаль, з 2014 року майже не змінилася і тягне країну у минуле.

Натомість по-іншому сьогодні живе та діє молоде покоління. Це продемонструвала молодь Покровська. Їм від 19 до 26 років. Вони прагнуть змін у місті та країні, діють сучасно та швидко реагують на виклики. Саме молодь вже наступного дня після вторгнення росії самоорганізувалася та створила Гуманітарний штаб, який сьогодні є найбільш ефективним у регіоні. Вже 27 лютого вони відправили першу фуру з сімома тонами допомоги мешканцям Великої Новоселівки. Тобто, через три дні після початку повномасштабної війни! Молодь почала гуртуватися, шукати шляхи для залучення допомоги, налаштовувала співпрацю з благодійними організаціями, міжнародними фондами, громадськими діячами. До них приєдналася благодійна організація «Я — Волноваха». Наразі допомогу везуть у найбільш гарячі точки області.

Молодим волонтерам вдалося оперативно побудувати повноцінний логістичний ланцюг: пошук джерела гуманітарної допомоги — організація перевезень вантажу — доставка допомоги тим, хто її потребує. Покровській молоді швидко почали довіряти навіть ті організації, які не хотіли співпрацювати з місцевою владою через її корупційну складову.

Сьогодні команда налічує понад десять чоловік, які вже третій місяць працюють у Гуманітарному штабі кожного дня без вихідних. Це підприємці, майбутні вчителі, політики, шахтарі, інші.

Всі процеси налагоджені як швейцарський годинник: приходить фура, всі шикуються у ряд та за декілька хвилин розвантажують тони допомоги, одразу її сортують. Потім одні везуть допомогу на лінію фронту, інші — вантажать автівки тих, хто сам приїхав за необхідним, треті — збирають інформацію щодо потреб на місцях. Ніхто не філонить, не намагається отримати якусь вигоду для себе — про це взагалі немає мови. Працюють злагоджено та дружно для однієї цілі — для перемоги.

Ігор, 21 рік, підприємець у сфері IT

До війни Ігор мав власні курси для дітей, на яких навчав 3D-моделюванню та основам IT. Він хотів розвиватися та бути корисним саме у Покровську, не розумів, чому місцева влада нічого не робить, щоб втримати молодь та залучити її до розвитку міста. А коли почалася війна, він не від кого нічого не чекав, а просто почав діяти.

— Спочатку у мене, як і багатьох, був шок. Я не міг повірити, що це відбувається. А вже ввечері з друзями вирішили не сидіти на місці — пішли закупили продукти та ліки, віднесли їх до пункту збору гуманітарної допомоги. На третій день війни ми почали друкувати на 3D-принтері патріотичні брелоки, продавати їх, а маржу відправляти на підтримку ЗСУ.

Сьогодні основні зусилля Ігор спрямував на роботу у Гуманітарному штабі — займається пошуком донорів, логістичними та організаційними питаннями. А також бере участь у доставці допомоги. Як справжній айтішник, він має раціональний погляд на проблеми, які потрібно вирішувати, знаходить ефективне рішення та залучає сучасний підхід.

— Я впевнений, молодь сьогодні могла б зробити ще більше корисного, але у Покровську ніколи не сприяли тому, щоб втримати молоді кадри. Тому всі намагалися виїхати.

Дмитро, 19 років, студент

Сьогодні він впевнено керує авто, яке їде з гуманітаркою на лінію зіткнення. Він розуміє, що це може бути небезпечно, але прагнення допомогти та бути корисним — важливіше. Дмитро навчається у Харківському виші за напрямком «готельно-ресторанна справа». У кінці лютого збирався їхати на навчання, але залишився у місті й тепер разом з друзями є одним з учасників волонтерської команди.

— Найбільше задоволення отримую, коли можу виїхати та привезти допомогу тому, кому вона найбільш потрібна. До речі, не всі водії з інших областей погоджуються везти гуманітарку на Донеччину. Кажуть: «Довеземо до Павлограда, а далі ви самі». Бояться сюди їхати. Тому ми знайшли вихід — облаштували у Дніпропетровській області тимчасовий склад і знайшли сміливих водіїв, які нам допомагають привозити вантаж вже на прифронтову територію.

Досі хлопець не може зрозуміти, чим керувалася росія, коли приймала рішення про вторгнення в Україну. Дмитро народився вже у незалежній державі, ідеї радянського союзу для нього чужі. Повномасштабна війна сприяла тому, що хлопець не спілкується з російськими родичами.

Максим, 26 років, ініціатор Гуманітарного штабу

Саме навколо нього згуртувалася дієва молодь Покровська. Прагнення змін завжди не давало Максиму спокою. До війни разом з іншими ультрасами ФК «Шахтар» організовував щорічні благодійні акції для дітей. Налаштував виробництво патріотичних футболок на підтримку Донеччини після окупації 2014 року. Мріяв про сучасний розвиток рідного Покровська і був впевнений, щоб досягти змін потрібно діяти — так став наймолодшим представником Покровського виконкому. Але після розуміння того, як влаштована місцева політика, зняв рожеві окуляри. Коли почалася війна, він розумів, що немає часу на довгі процедури, на перетягування канату між різними політичними силами у міськраді.

Він просто з першого дня повномасштабного вторгнення росії сам почав збирати гуманітарну допомогу. Вже через день-два до нього приєдналися Ігор з Дмитром та підтягнулася інша молодь Покровська. Гуманітарний штаб почав швидко розвиватися і головним успіхом стала відмова від всіх застарілих методів роботи, притаманних місцевій владі. До речі, жодних пропозицій допомоги від місцевої влади молодь не отримала, лише декілька керівників відгукнулися та підтримують зв’язок з волонтерами.

 — Я цим займаюся, як звичайна людина, — наголошує Максим. — Ми все робимо самостійно. Якось була спроба співпраці з міською владою — ми попросили фуру для доставки вантажу. Мені сказали: «Макс, ось він там десь розвантажиться, ти одразу хапай цього водія та не відпускай, бо він поїде». Я був здивований — чому керівництво міста не може дати конкретну вказівку водію на конкретні дії? Що це за організація така? Чому потрібно бігати та ловити цього водія, у якого є певні обов'язки? Таке ставлення нам не підходило, адже ми робили все чітко, сплановано. Тоді нам допомогли фермери: ми до них звернулися, вони надали фуру, яка приїхала у конкретний час та конкретне місце і вантаж одразу поїхав до пункту призначення.

Саме інший підхід до справи, сучасний погляд на організацію дій та розв'язання питань дозволили молоді побудувати успішну роботу Гуманітарного штабу. Поки члени виконкому Покровська торгувалися між собою за кожне рішення, поки до більшості важко доходило розуміння доцільності дій в умовах війни, поки зацікавлені у своїх інтересах групи намагалися отримати якісь бонуси, молодь просто брала та робила.

— Розумієте, молоді люди зовсім інші. Вони по-іншому дивляться на все, по-іншому справи втілюють. На відміну від покоління 90-х, сучасна молодь бачить далі свого носа, підходить до справи з креативом. Кожен швидко вчиться, отримує досвід та одразу його застосовує. Їм цікаво не заробити, а досягти результату. Їх об'єднує любов до свого регіону та реальне бажання змінити життя у ньому. І сьогодні найголовніше — наша перемога у цій війні.

За 2,5 місяці команда Гуманітарного штабу допомогла тисячам мешканцям й захисникам Донеччини. Молодь довела, що може бути ефективною у розв'язанні складних питань та організації важливих процесів. Такі дії сьогодні допомагають країні долати труднощі під час війни та дають надію на новий етап розвитку суспільства на місцях.


Додати коментар