У мальовничому селі Студенок, на якому закінчується Донецька область і починається Харківська, кілька років тому з’явилось ще одне привабливе для туристів місце. Це еко-ферма, де виготовляють елітні сорти сиру, масло і навіть морозиво з козиного молока.

Родина переселенців з Макіївки в 2014 році після того, як в їх дім прийшла війна, переїхала жити на свою дачу в селі Студенок на Донеччині. Тут Ян та Ельвіра Гатицькі заснували домашню еко-ферму, зайнялись вирощуванням кіз і сироварінням.

До війни Ян у Донецьку мав прибутковий бізнес в будівельній сфері, його фірма працювала над такими великими об’єктами, як Донецький аеропорт та стадіон «Донбас Арена». Ельвіра була успішним юристом. Але те життя залишилось на окупованій території, а нове почалося у невеличкому селі на підконтрольній Україні землі. 

«Я завжди обожнювала сири. Десь за три роки до війни я захопилась ідеєю навчитись варити сир, — розповідає жінка. — На протязі майже трьох років ми кожен місяць з чоловіком їздили в різні країни. Дивились, вчились на досвіді інноваційних екологічних фермерських господарств. Були на фермах в Австрії, Франції, Німеччині, Ізраїлі… Я думала, що це буде скоріше моїм хоббі варити сир, ніяк не могла подумати, що це переросте в бізнес чи навіть спосіб життя, як це є зараз…».

Ферму побудували менш ніж за рік.

Сьогодні на фермі подружжя Гатицьких живе більше сотні породистих кіз. В основному це кози зааненської породи. Ця порода була виведена в Швейцарії, її вважають однією з кращих у світі, адже така коза може давати 5-6 літрів щодня. 

На фермі Гатицьких кози живуть в просторих вольєрах. Їх годують спеціальним натуральним збалансованим кормом. Тваринам роблять всі необхідні щеплення, вони регулярно проходять огляд ветеринара. Доять кіз автоматизованим способом. У приміщеннях, де готують і дозрівають сири, майже стерильна чистота.

«У нас бувало по 300-400 кіз, — каже Ян. — Зрозуміло, шо вирощувати так, як це робить бабуся в селі, неможливо. Ми використовуємо технології та досвід європейських фермерів, що дозволяє нам зберегти натуральність домашнього господарства для набагато більших виробничих потужностей. У виробництві сирів ми використовуємо лише незбиране козине молоко без добавок і консервантів».

Ян та Ельвіра зробили свою ферму «демонстраційною». Вони кажуть, що це також побачили у європейських колег.

«Ми хочемо ділитись своїм досвідом, влаштовувати семінари для українських фермерів, — рохповідає Ян. — До нас приїжджають дорослі і діти на екскурсії. Ми показуємо, як живуть наші кози, в яких умовах ми готуємо наші сири».

Сім’я Максима із Краматорська зараз відпочиває у Святогірську. Вони почули про незвичайну ферму та вирішили побачити її на власні очі. Для них Ян проводить невелику екскурсію. Показує молодих кіз, місце, де живуть дорослі кози. Проводить гостей у місце, де доять кіз і до сироварного цеху. Ян проводить гостей до затишного залу, схожого на кафе, де можна спробувати сири та придбати їх. На завершення екскурсії господарі пригощають гостей свіжим козиним молоком.

Максим, його дружина Тетяна та дочка Леся у захваті від екскурсії. Леся куштує молоко і говорить, що воно зовсім «не пахне козою». Ян пояснює, що зааненьскі кози дають молоко, що не мають специфічного для козиного молока присмаку.

«Ми дуже любимо натуральні сири, — ділиться враженнями Тетяна. — Навіщо їх купувати незрозуміло де на ринку, якщо можна побачити, в яких умовах їх виготовляють. Я побачила, що тут господарі —  справжні майстри своєї справи. Видно, як вони дбають про тварин. І думаю, що сир вони теж варять з любов’ю». 

Родина Гатицьких виготовляє 16-20 видів сиру.  Це і «пармезан», який дозріває від 1,5 до 2,5 років, італійський сир «качотта», м’які сири, грецька фета в оливковій олії, моцарелла та інші. Цього року Гатицькі запускають виробництво морозива з козиного молока.

Ельвіра та Ян возять свої сири закордон на різноманітні виставки. Запрошують їх постійно і на виставки по всій Україні.

«Кожного ранку ми робимо відправку поштою. Замовляють у нас сири з усіх куточків України. Є замовлення із закордоном, нещодавно продавали сири у Францію та Туреччину», – розповідає Ельвіра.

Анна Алад’єва, приватний підприємець з Краматорська, почула про еко-ферму від знайомих.

«Я була вражена якістю і смаком сирів», – розповідає Анна. Вона голова громадської організації «Асоціація жінок «Пані», що об’єднує активних жінок та власниць соціального бізнесу.

«Ми запросили Ельвіру на одну з наших зустрічей, що якраз відбувалась у Святогірську, щоб вона зробила презентацію свого бізнесу. Ми були в захваті не тільки від її продукції, але й відкритості Ельвіри, бажання розвивати екологічне сільське господарство, розвивати громаду», – підсумовує Анна.

Випускають свою продукцію переселенці під власним брендом «Святогірська коза». Назва ця не випадкова, адже до Святогірської Лаври від їх ферми відстань менше 10 км. Ян та Ельвіра сподіваються, що в Україні аудиторія, що розуміє цінність натуральних продуктів, збільшуватиметься, а екологічні фермерські господарства будуть розвиватися і захоплювати все більшу кількість людей.

Алевтина Гармаш