Спочатку вона продавала військовий секонд-хенд, згодом стала шити форму для військових і отримала грант на розвиток -так почалась історія однієї переселенки з Горлівки.

Тетяна Мирошниченко у травні 2014 року разом з чоловіком і маленькою дитиною виїхала з Горлівки Донецької області. Понад рік родина жила у Дніпрі, потім повернулася на Донеччину, розповіла переселенка журналісту ИА «Вчасно».

«Був кінець 2014 року, я бачила, що нашим військовим немає що одягати, була потреба у формі. Тому вирішили возити секонд, він був з різних країн, багато було британської форми — закуповувала її у Харкові, Дніпрі. Все розліталося вмить. Ми почали розуміти потреби військових», — згадує жінка.

За кілька місяців Тетяна вирішила, що форму можна шити самим. Зареєструвала підприємство з назвою «Мілітарі».

«Ми придбали дві машинки і почали шити форму — за розмірами клієнтів, з різної тканини. Люди до нас пішли. Старалися задовольнити усіх клієнтів», -розповідає Тетяна про початок власної справи.

Майже одразу у переселенки з’явилися замовлення на шеврони. Не маючи машинки для вишивки, шеврони ательє замовляло у Дніпрі. Для цього потрібно було зібрати певний обсяг і чекати десять днів.

«Постало питання пришвидшити виконання замовлень на шеврони, — каже підприємниця. — Ми придбали за власні гроші невелику машинку для вишивки. Замовлень стало багато, шеврони ми робили яскраві, багато іменних, для різних служб, батальйонів Збройних сил України».

Справа приносила Тетяні не лише гроші, а і задоволення — жінка продовжувала своєю працею підтримувати українських захисників. Для неї це було дуже важливо.

Бізнес-заявку на грант подавала двічі

У зв’язку зі збільшенням замовлень на шеврони Тетяна вирішила в кредит придбати потужну машинку для вишивки. Вона коштує 75 тисяч гривень. У банку їй порадили оформити заявку на відшкодування відсотків за обласною програмою «куркулів». Почувши про ідею такого бізнесу, конкурсна комісія схвалила написання бізнес-проекту. Його підприємниця писала і захищала двічі. Вона наполегливо йшла до своєї цілі і вірила, що зможе досягнути її. Не все було просто на цьому шляху.

«Я успішно захистила проект на придбання цієї машинки взимку 2017 року, за умовами співфінансування частину грошей мав виділити міський бюджет Слов’янська. Але на кінець року мені сказали, що грошей немає», — згадує підприємиця.

Тетяна звикла долати труднощі, тому не склала руки і у 2018 році знову подала заявку на фінансування свого проекту. Цього разу їй пощастило — її бізнес-ідею підтримали виділили кошти на придбання машинки для вишивки.

Кілька днів тому жінка отримала очікуване обладнання — зараз освоює його. Нарешті вона зможе втілювати свої творчі ідеї і урізноманітнити пропозиції для клієнтів.

Мріє, аби продукцію зі Слов’янська відправляти в різні міста України

З 2016 року, коли постачання Збройних сил України стало кращим, замовлень на військову форму в ательє «Мілітарі» поменшало. Треба було шукати нові ідеї для утримання і розвитку бізнесу, для того, щоб люди, які прийшли працювати до Тетяни, не залишилися без роботи.

Жінка почала шукати нових клиєнтів. Ставку зробила на спецодяг. Поступово Тетяна почала знаходити замовників, колектив швидко переорієнтувався, і почался новий етап у справі переселенки.

«Зараз ми шиємо форму для поліції, рятувальників, комунальників, мисливців, кухарів, медичних працівників. Також шиємо рюкзаки, сумки, кепки, різні речі на замовлення. Нам приносять картинку, ми за нею виготовляємо», — розповідає Тетяна. Добрі слова подяки від клиентів надихали і тому всі працювали із задоволенням.

Зараз Тетяна Мирошниченко не так часто згадує своє життя до війни, в неї просто нема часу на це — роботи багато, творчих ідей теж.

Ательє «Мілітарі» виконує замовлення для мешканців Донеччини. Дехто телефонує, багатьом відправляють поштою, частина клієнтів приходить до крамниці. Підприємниця мріє заявити про себе на всю Україну, аби пошите у Слов’янську відправляти у різні куточки України. І вона знає, що досягне мети, бо по-іншому не може жити і працювати.