Після втрати домівки та переїзду з окупованих територій Донецької області чимало вимушених переселенців змогли почати життя з чистого аркуша та створити на новому місці успішний бізнес.

Три мотивуючі історії про те, як переселенці після переїзду з окупованих території Донецької області втілили свої мрії у життя та започаткували успішний бізнес, розповіли журналісти проєкту «Бізнес-Схід».

Кафе із європейськими десертами

Христина Хорошилова

Родинка переселенки з Донецька Христини Хорошилової виїхала з Донецька влітку 2014 року. «Найменшій дитині було два тижні, ми вирішили залишити місто, лишатися там далі було небезпечно», — згадує Христина Хорошилова.

Економіст за фахом, Христина мала хобі — виготовляла десерти. Після переїзду вирішила перетворити це на бізнес.

«Ми почали брати участь у грантових програмах, але жодну нашу заявку грантодавці не підтримали, — говорить Христина. — Ми не опустили руки, порадившись у родині, вирішили вкласти свої гроші у бізнес».

Кондитерській справі Христина навчалася у Києві — у Міжнародній кулінарній академії, також брала уроки у Ектора Хіменеса Браво, провідних кулінарів України.

Спочатку родина орендувала літнє кафе у Святогірську, у 2017 році у Слов’янську підприємниця відкрила кафе, наприкінці 2018 ще одне під назвою «Cantuccini Bakery».

«Це був мій перший десерт — cantuccini, його за авторським рецептом ми почали робити на замовлення, тому так назвали наше кафе, — пояснює Христина. — Це італійське печиво, наші гості, які куштували таке у Європі, кажуть, що у нас смачніше. Зараз люди замовляють солоні пироги до кави, з різними сирами, це багатьом смакує. Є пироги з лососем, чорнилами каракатиці».

Більшість інгредієнтів підприємниця замовляє у Європі та просуває культуру кондитерського харчування. «Виготовляємо зефір з фруктового пюре, безглютенові солодощі, такі, що не викликають алергії», — розповідає Христина Хорошилова.

Свій досвід Христина передає у кондитерській студії на майстер-класах охочим навчитися робити європейські десерти. На ці майстер-класи охоче записуються діти. Також підприємниця хоче відкрити на Донеччині мережу кондитерських, де пригощатиме гостей авторськими смаколиками.

У грудні 2018 року Христина отримала відзнаку «Відкриття року» cеред підприємців Слов’янська. Секретом успіху вважає любов до своєї справи та людей, які оточують.

Кавовий настрій та караоке-клуб

Володимир Чередниченко

Після переїзду з Донецька спеціаліст з IT-технологій Володимир Чередниченко знайшов в собі навички підприємця — відкрив у Бахмуті пересувну кав'ярню та перший нічний караоке-клуб.

До війни Володимир Чередниченко проживав у Донецьку. Працював в автомобільній компанії. У 2014 році разом із родиною виїхав з окупованого міста й оселився у прифронтовому Бахмуті. Тут і розпочалося нове життя, не схоже не те, яке було у великому місті.

Змінити місце проживання не завжди легко, а коли ти тікаєш від війни, то хапаєшся за будь-яку пропозицію. Молодому інженеру вдалося знайти роботу в Соледарі на підприємстві «Артемсіль», родина лишилася жити в Бахмуті. Але з часом чоловік зрозумів, що це не те місце роботи, де йому комфортно, тому вирішив займатися тим, що приносило задоволення — варити каву.

Власну справу прийшлося розпочинати із особистих заощаджень. Потім чоловік, купивши фургончик на колесах, вирішив продавати каву на блокпості, але теж не задалося. Блокпост закрили, і він не працював цілий місяць. Довелося виїжджати в міський парк і там чекати своїх клієнтів.

«На сьогодні в парку біля мобільної кав’ярні збирається досить багато людей. Вони можуть просто прийти та поспілкуватися. Але так було не завжди. Коли ми починали працювати, то людей майже не було, — поділився Володимир. Була зима, випало багато снігу й було дуже холодно. В мороз ми стояли до останнього клієнта, тому перші зароблені кошти давали нам надію на краще».

Працюючи в великих автомобільних компаніях, чоловік набув досвіду з управлінського обліку, крім того він створив програму, яка прогнозує майбутній продаж та підвищує ефективність роботи персоналу. Тому власний успіх чоловік прорахував давно.

Задля залучення більшої кількості клієнтів чоловік розробив ексклюзивне меню, каву завозить тільки з Європи. У його мобільній кав’ярні є кава як для дорослих, так і для дітей.

Окрім кав’ярні на колесах, переселенець власним коштом відкрив у Бахмуті перший нічний караоке-клуб. Говорить, що Бахмут любить не менше, аніж Донецьк. І він свідомо не переїхав до центральної України, хоча пропозицій було немало.

«Я не з тих людей, які зупиняються на досягнутому, коли є ціль, то ти впевнено рухаєшся до неї та перемагаєш. Головне не зупинятися, а йти вперед, — зазначає чоловік. — Мої працівники отримують зарплатню від їх якості роботи. Я думаю, що це чесно, бо людина повинна завжди прагнути до кращого».

Переселенець з Луганщини одягає француженок та створює білизну для відомого українського бренду

Підприємець-переселенець Ігор Шостак відновив на Полтавщині «з нуля» роботу свого текстильного підприємства, налагодив виробництво і отримав закордонні замовлення.

Сьогодні Ігор Шостак — досить успішний підприємець, текстильні вироби якого цінують не тільки в Україні, а й за кордоном, повідомляє «Бізнес-Схід». Свій бізнес-шлях чоловік почав ще у 2000-му році. Саме тоді заснував власне швейне виробництво.

Коли у Луганську почалися бойові дії, підприємець був змушений виїхати з родиною з рідного міста. Жодну машинку чи якесь обладнання йому не вдалося вивезти звідти. Підприємство, яке виготовляло текстиль і де працювали 35 людей, бойовики розграбували.

«Під час бойових дій у Луганську нереально було щось забрати. Згодом була заборона бойовиків вивозити будь-яке обладнання, — згадує Ігор події весни 2014 року. — На блокпостах усі машини перевіряли, коли мої знайомі вантажили швейні машинки, приїжджали так звані ополченці, дорікали людям, що вони вивозять майно „республіки“ і повертали його, інколи людей арештовували, садили до підвалів. Зараз у моїх цехах — військова база, там нічого вже немає з обладнання».

Жити наново і створювати бізнес підприємець почав на Полтавщині. Найважливіше, що мали, каже Ігор, це клієнти.

«Спочатку ми виконували роботу технологічну і конструкторську, оскільки не було обладнання, віддавали шити на аутсорсінг і продавали клієнтам під власною торговою маркою», — розповів Ігор Шостак.

У Кременчузі у 2015 році підприємець купив дві швейні машинки, згодом його технічний парк ще розширився і став шити текстиль під власною маркою. Потроху докуповував обладнання, наймав на роботу людей і розширював асортимент.

«За грантові гроші від ПРООН ми значно розширилися, для нас це була суттєва допомога. За 250 тисяч гривень ми закупили сучасне обладнання, взяли на роботу п’ять працівників, тож мали у штаті 15 фахівців».

Зараз підприємство виготовляє текстильні вироби на експорт — для Франції шиють сукні, сорочки, блузи та інший текстиль. Співпрацює Ігор Шостак і з українським бізнесом — нещодавно вдалося налагодити співпрацю з власниками відомого українського бренду «Anabel Arto», для яких на Полтавщині шиють білизну.

З підприємцями з Донбасу Ігор Шостак і сьогодні підтримує стосунки, він є учасником «Donbas fashion cluster», співпраця з бізнесом дозволяє вигідно закуповувати сировину для виробництва. Про це домовилися з китайськими виробниками текстилю на міжнародній виставці у Польщі.

«На виставці у Варшаві, яку разом з представниками кластеру я відвідав наприкінці травня, домовився з китайськими виробниками про поставку зразків тканин для виробництва. Лише тому, що нас кілька людей, стала можливою ця співпраця, у такий спосіб ми підтримуємо один одного і допомагаємо вижити у ці складні часи. Зараз домовилися про зразки, якщо нас влаштує якість, будемо співпрацювати», — сказав підприємець.

Підприємець хоче мінімізувати витрати на виробництво, на виставці побачив цікаві світлодіодні світильники, сучасні мотори для швейних машин. Планує модернізувати свій технічний парк.

Своїм колегам з Донбасу Ігор інколи дає замовлення, так налагоджує ефективну комунікацію у форматі b2b — бізнес для бізнесу.

У планах — відновити власний бренд, який був ще у Луганську, і домовитися з потужними маркетами про продаж своєї продукції. Зараз Ігор Шостак шукає ресурси для цього, бажання творити він має.