«Я зараз бомж — і по «закону», і по стану душі»: як окупанти «звільнили» жительку Маріуполя від рідних, квартири та майбутнього

Журналістів «Вчасно» жінка просить не публікувати її адресу — боїться, що саме її квадратні метри, які перейшли у власність, окупанти заберуть першими. Тому, що підлягають за визначенням до переліку тих, які привласнить окупаційна влада.

Як стало відомо кілька днів тому, вцілілі квартири маріупольців окупаційна влада забиратиме. Офіційно в псевдодокументі зазначено, що під визначення майбутніх «дармових квартир» підлягають ті, які були передані, подаровані чи придбані й завірені українськими нотаріусами або державними органами після 19 лютого. 

Указ про фактичний "віджим" житла

Як пояснює юрист у сфері нерухомості Софія Лисенко, фактично документ означає те, що вцілілу нерухомість «віджиматимуть» у справжніх власників і віддаватимуть чи продаватимуть за новою вартістю. І хоч це незаконно за українськими та міжнародними законами, окупанти на це не звертатимуть уваги.

«Уся нерухомість, яка була набута, подарована тощо після 19 лютого, вважається вже не вашою, а тою, що належить владі-”державі”. Звісно, що мається на увазі окупаційна влада. 

На сьогодні до мене вже зверталися кілька людей, які придбали за дуже низькою ціною в Маріуполі квартири. У когось нерухомість нібито вціліла, у двох точно зруйнована. І оскільки вони купили ці квартири за мізерну ціну, але вже після початку повномасштабного вторгнення, вони бояться, що і ці гроші втратять. І фактично це й передбачено документом. Особисто моя думка — що в Маріуполі повториться “донецький” сценарій, коли там так само признали квартири “нічиїми” після окупації, власники яких виїхали на підконтрольну Україні територію. 

Тяжко зараз щось стверджувати, але, ймовірно, цей “документ” надалі буде розповсюджуватись на всі окуповані росією території», — каже Софія Лисенко.

У місцевому телеграм-каналі мешканець Маріуполя Олексій підтверджує: нещодавно розмовляв із родичкою в Лисичанську, яку окупанти попередили: та має з’явитися в комендатуру з документами на квартиру, інакше нерухомість відберуть.

«У Лисичанську попередили всіх, щоб з’явилися у комендатурі з документами на нерухомість, інакше її забиратимуть і віддаватимуть або своїм медикам, яких уже навезли в місто, або людям, які лишилися без житла», — зазначив Олексій.

«Всі, хто в мене був у цьому житті — це мама й сестра. За обох свічки зараз ставлю»

У Маріуполі Віра Павлівна власної нерухомості до початку війни не мала — жила разом зі старенькою мамою, за якою доглядала. Зізнається, що мама була міцною — і тому ніхто й не думав про те, аби попередньо переписати квартиру на молодшу з двох доньок. 

«Ми жартували з Оксаною, покійною сестрою, що мама нас двох переживе. Здоров’я в неї завжди було міцне, ніколи нічого не боліло — навіть лікарі дивувалися. І коли почалася війна, ми й не думали, що дійде до такого жахіття. Майже два місяці ми з мамою були “головними” у нашому сховищі. Я збирала їжу, яку можна було знайти, разом з іншими жінками варила їсти. А мама з двома жіночками ходила по воду двічі на день — щоб і пити, і їсти варить. Звісно, пам’ятаю смак тієї води — брудної, землянистої — і вона мені все одно була найсмачніша. Бо крім неї в нас не було ніякої», — розповідає Віра.

У березні війна забрала у Віри й бабусі Олени Оксану. Жінка саме пішла у свою квартиру, розташовану неподалік від сховища, щоб там забрати останні крупи. Але не повернулася — в будинок влучив снаряд. У квартиру не поцілив, але зруйнував стіну, яка притиснула під собою жінку.

«Єдине, про що я зараз думаю — це щоб вона не мучилась, як те сталося. Але тоді такий час був, що ми всі наче були готові, що когось не стане. Це страшно, дитино — коли ти готовий до смерті своїх рідних», — зі сльозами в очах каже журналістам Віра.

Після того мама злягла. Спершу Віра думала, що серце заслабке — і тоді родина вирішила їхати на підконтрольну Україні території, щоб врятувати свої життя. Вдалося це зробити лише через волонтерів, які на руках винесли маму з підвалу — наскільки та була слабка. Уже в лікарні у Дніпрі, куди обох везли «швидкою», з’ясувалося, що у жінки справді «здається» серце. Віра впевнена — через те, що напередодні частина її серця загинула під завалами.

«Мама померла через два тижні. Лікували її, всі уколи й крапельниці купляла, що казали — не допомогло. Але в перші дні мама. як відчувала, попросила покликати нотаріуса. Приїхав юрист, у лікарні ми підписали документи про те, що після смерті мами я успадкую квартиру. А в сестри й так нема чоловіка чи дітей, тому і її квартиру я мала отримати у спадок. Але мені в ті дні жити не хотілося, про які ще квартири думати?» — пояснює Віра. 

Після того, як документи були офіційно затверджені, жінка прожила кілька тижнів під постійним наглядом лікарів. Однак подовжити її життя не вдалося.

«Раніше не хотіла повертатися, а зараз і їхати немає куди — я ж бомж за тими «законами»

Після евакуації жінка вирішила, що в Маріуполь до закінчення війни не поїде — аби не сидіти ні під обстрілами, ні жити під окупацією. А тепер каже, що і їхати їй нікуди, тому що обидві квартири фактично відібрали. 

«Я чогось такого й очікувала, коли там лишилося скільки людей без житла, але які нікуди не хотіли евакуюватися. Тільки думала, що вони самі заселятимуться у квартиру, самовільно, але їх можна буде ще вигнати. А тепер, виходить, росія у мене вкрала і квартири, і рідних, зробила мене бомжем», — розповідає крізь сльози Віра Павлівна.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!