Денис Хільченко / фото: Народна армія
Такі офіцери, як Денис Хільченко для нашого війська — на вагу золота. На війні — з 2014 року. Мотивований, учасник Революції Гідності, справжній, навчений, лідер та наставник по духу, пише Українських ветеранський фонд.
Заступник командира батальйону в 72-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ імені Чорних Запорожців.
Військову присягу складав на передовій. Побратими кажуть, що на таких, як Денис тримався фронт. Свій бойовий шлях він почав як водій – підвозив на позиції побратимів, боєприпаси та їжу. Потім став навідником бронемашини, згодом — розвідником і сапером.
За рік служби, коли закінчився термін мобілізації, Денис хотів повернутися додому до мирного життя. Але все змінила загибель побратима.
«Залишалося перейти дорогу, щоб занести цей рапорт, що ми збираємося йти. Але в цей час був танковий обстріл, і в ньому загинув мій товариш, командир саперного взводу. І снарядом, що пролітав, той рапорт видуло. І це вже стало особистим», — згадував у одному з інтерв’ю.
У 2017 році взяв під керівництво взвод у «72-ці», у 2019 – очолив роту.
Капітан Денис Хільченко загинув 4 серпня під час артилерійського обстрілу. Це сталося поблизу міста Мар’їнка у Донецькій області.
З офіцером попрощалися на Полтавщині.
48 років назавжди. У нього залишилися мати, сестра, дружина й діти.
У капітана Хільченка було вдосталь причин, щоби битися та мститися. У нас тепер — не менше причин битися, мститися, перемогти.