Без майбутнього: як бойовики знищують промисловість Донбасу / фото: rebuild.scm.com.ua
Минулого року, за даними так званого «Республіканського центру зайнятості», що діє на окупованій Донеччині, на обліку в центрах зайнятості так званої «ДНР» було 38 100 осіб. Водночас кількість безробітних, зареєстрованих в центрах зайнятості Донецької області, яка знаходиться під контролем української влади, на кінець грудня 2019 року становила 10,8 тис. осіб.
Такий небувалий ріст безробіття є результатом практично повного знищення підприємств Донбасу — частина з них була зупинена чи вивезена до Росії ще у 2014 році, інші були захоплені бойовиками в березні 2017 року, коли окупанти почали так звану «націоналізацію». Наразі лише частина шахт, заводів та комбінатів в ОРДЛО працює, при чому — в половину потужності.
Мешканець окупованої Горлівки Денис стверджує, що майже 10 років працював на концерні «Стирол», але звільнився у 2019 році — на той час він вже майже пів року був у безкоштовній відпустці.
Концерн «Стирол» був єдиним заводом в Україні, який випускав полістирол. До 2014 року «Стирол» поставляв на ринок 3% світового експорту аміаку і карбаміду. Чистий дохід від реалізації товарів за 2013 рік склав 4,375 млрд грн. Персонал заводу становив близько 4 тисяч осіб.
«Роботу зупинили ще у 2014 році, — стверджує горлівчанин. — Але ми підтримували все у режимі життєзабезпечення. „Стирол“ — це не те підприємство, де можна просто вимкнути світло та пити. Зарплату платили, але людей почали відправляти у безкоштовні відпустки. З 2017 року почалися розмови, що підприємство запустять. Потім, коли концерн перейшов під контроль „ДНР“, навіть запустили „Стирол-фарм“, почали виробництво ліків, але це як одна сота його потужності. А потім почали затримувати зарплату».
Зі слів чоловіка, до початку війни «Стирол» вважався містоутворюючим найстабільнішим підприємством Горлівки, там були високі для цього міста зарплати, а місцеві жителі платили хабаря, щоб влаштується туди на роботу.
«Я знаю, що у 2018 зарплату платити перестали, але люди на роботу все одно ходили, бо їм обіцяли, що завод почне працювати, — говорить Денис. — Потім почали платити, але частково і з затримками. Але зараз борги з зарплати вже майже за пів року і людям казали, що ніхто їм це борги не виплатить, бо у республіки нема грошей».
Наразі від 4 тисяч працівників на заводі залишилося кілька сотень.
Горлівчанин говорить, що така ситуація в місті не тільки на «Стиролі», усі заводи та шахті в колись промисловому місті — знищені.
Так, не працює Горлівський машинобудівний завод — підприємство, що займалося випуском комбайнів, розграбоване. За даними розвідки МО України, до РФ вивезені комплектуючі для декількох прохідницьких комбайнів і один зібраний комбайн.
Менше, ніж в половину потужності, ще продовжує працювати Горлівський коксохімзавод. За місцевими мірками йому пощастило. Але частина робітників звільнена, частина — у безкоштовних відпустках, решті регулярно затримується зарплата.
Усі шахти колись шахтарського міста були знищені ще кілька років тому — об'єднання «Артемвугілля», куди входили 4 горлівські шахти, окупаційна влада ліквідували у 2017 році, шахти — затопили.
«Роботи у місті нема, у місті працюють тільки комунальники, школи та магазини, — стверджує горлівчанин. — Платять тільки бюджетникам, але там не зарплати, там ганьба. Сім’ї на ці гроші не можна годувати, всі гроші йдуть тільки на їжу. Усі, хто пішов з шахт, з заводів, їм нема куди йти. Мої усі знайомі поїхали до Росії. Хтось зміг залишитися там, забрав до себе сім’ї. Але більшість працює вахтовим методом, на будівництві».
Чоловік говорить, що з промислового міста, де до війни жили майже 300 тисяч людей, Горлівка перетворюється у місто-привід.
Сам Денис пішов на службу до бойовиків.
У 2013 році підприємства регіону виробляли близько 15% ВВП країни або 240 млрд гривень ($ 28,6 млрд) на рік.
За даними Фонду державного майна, близько 70% державних активів на території Донецької та Луганської областей розташовані на непідконтрольних територіях. У Донецькій області зареєстровано майже 120 тисяч об'єктів держмайна залишковою вартістю 33 мільярди гривень, а в Луганській — близько 70 тисяч об'єктів залишковою вартістю 23 мільярди гривень.
При цьому на окупованому Донбасі залишились майже 20 підприємств військово-промислового комплексу, металургійні заводи — Єнакіївський, Алчевський і Донецьксталь, 5 коксохімзаводів і комбінатів, близько 90 шахт (не враховуючи копанок), які забезпечували видобуток 80% вугілля Донецької і Луганської областей. Серед них найбільші в країні підприємства — ДТЕК Свердловантрацит, ДТЕК Ровенькиантрацит, шахта ім. Засядька, Краснодонвугілля й інші. Важливо зазначити, що в ОРДЛО залишилися всі шахти, які видобувають антрацитове вугілля. На цій марці палива працює половина українських теплоелектростанцій.
«Тенденції погіршення економічної ситуації на території ОРДЛО посилюються з початку року. Зокрема, на території ОРДЛО в першому кварталі 2020 року видобуток вугілля знизився на 33%, а виробництво феросплавів — на 60%. При цьому на 40% зросли борги по заробітній платі (до 2,7 млрд руб.)», — стверджують у міністерстві з питань реінтеграції окупованих територій.
Зазначається, що основна причина заборгованості по заробітній платі — загострення кризових явищ у вугледобувній промисловості.
У цьому контексті окупаційна адміністрація вже анонсувала заходи щодо «реорганізації «вугільної галузі». Прийнято закон «про порядок ліквідації збиткових підприємств», що фактично означатиме масове скорочення.
Зокрема, протягом квітня вже закрили шахти «Новопавлівська», «Міусинська», «Вергелівська», розглядається питання «сухої» консервації шахти «Ніканор-Нова», а до кінця року планують закрити ще 5 шахт. Це ставить під загрозу об'єкти соціальної інфраструктури, які утримувалися за їх рахунок.
На початку червня шахтарі окупованої Луганщини намагалися захистити свої підприємства — вперше за шість років відбулися серйозні шахтарські страйки. 119 гірників шахти «Комсомольська» в окупованому місті Антрацит тиждень провели під землею, відмовляючись підійматися на поверхню, доки влада не виконає їхні вимоги — виплатити заборгованість із зарплатні, що накопичилася за три місяці.
Також вони вимагали припинити закриття шахт. Але керівництво так званої «ЛНР» швидко ввело на територію шахтоуправління підрозділи «народної міліції» та МГБ і заблокувало доступ до шахти. Також було частково заблоковане місто, та відключено доступ до соцмереж і мобільний зв’язок. Місцеві профспілки повідомляли, що представники спецслужб затримали керівників страйку. Шахтарям була частково виплачена заборгованість з зарплати, після чого вони припинили протест.
Більш ніж половина підприємств, що залишилися в ОРДЛО — не працюють, зруйновані, розграбовані чи вивезені до Росії.
У березні 2016 року представник Головного управління розвідки Міноборони Вадим Скібіцький повідомив, що на територію Росії перемістили понад 20 великих підприємств. Це підприємства з виробництва електроніки, заводи спеціальної хімії та боєприпасів, а також ремонту авіаційної техніки. Першочерговість вивезення цих підприємств пояснюється їх унікальністю і дорожнечею українського обладнання.
Металургійні підприємства частково відновили виробництва, але працюють менш ніж в половину потужності. При цьому працівникам постійно затримують зарплату — так, у лютому металурги Алчевська почали страйк через те, що їм же декілька місяців не платили грошей.
Ще гірша ситуація у коксохім підприємств — вони працюють на чверть від своїх потужностей, на всіх підприємствах заборгованість із зарплати становить від трьох місяців і більше, а працівники масово звільняються. Ще менше пощастило заводу «Донецьккокс» — він був зупинений одразу після захоплення бойовиками.
Тоді ж на заводі повністю демонтували коксові батареї, демонтували і продали на металобрухт інші виробничі потужності. Персонал підприємства вже 8 місяців не отримував зарплату. Замість працевлаштування людей профільне «міністерство» запропонувало працівникам заводу вирощувати цибулю на території промислового підприємства. Про це заявив трудовий колектив ДП «Донецьккокс» в своєму зверненні до ватажка так званої «ДНР» Дениса Пушиліна.
Також серед тих підприємств, що не працюють, розграбовані та руйновані — Стаханівський завод феросплавів, Стаханівський вагонобудівний завод, Ясинуватський машинобудівний завод, «Новоазовський вітропарк», «Луганський літейно-механічний завод», «Луганський трубопрокатний завод», «Брянсковський рудоремонтний завод», «Чорнухинське вагоноремонтное депо» и ще десятки виробництв.
Росія навмисно створює критичну ситуацію та руйнує промисловість Донбасу, щоб отримувати дешеву робочу силу, вважає макіївчанин Максим (ім'я змінено).
За його словами, він багато років працює на Ясинівському коксохімзаводі і зарплату там затримують майже 4 місяці, при цьому останній раз гроші людям давали на початку червня — 27% за березень.
«Грошей нема, але ви тримайтеся — це те, що нам говорять постійно вже кілька років, — говорить макіївчанин. — На день у нас звільняються по 10 людей, більшість — хочуть їхати працювати до РФ. Мені здається, що вся ця ситуація робиться навмисно, щоб наші люди їхали до Росії. Бо навіть якісь 20−30 тисяч рублів (7600 — 10 400 грн), які в Росії вважають мізерною зарплатою, для нас — це величезні гроші. Російські паспорти багато хто отримує саме для того, щоб їхати заробляти до РФ, бо якщо немає паспорта, то треба платити близько 500 доларів внеску за те, щоб мати дозвіл на роботу. Такі гроші не всі мають».
Максим стверджує, на ЯКХЗ його зарплата складає близько 11 тисяч рублів (4180 грн), але і її він не отримує місяцями. Останній раз йому заплатили гроші близько місяця тому — всього 1200 рублів (456 грн).
«Це нам далі, мабуть, щоб було чим за проїзд до роботи платити, — говорить чоловік. — Зарплату нам не підіймали вже кілька років. Я знаю, що на таких самих заводах і в Україні, і в Росії зарплати в декілька разів більше. Але підіймати нам зарплати не обов’язково, бо людям все одне нема куди тікати. Компенсацій через затримку виплати грошей ми теж не отримуємо, скаржитися — нема кому».
За словами чоловіка, промисловість на території ОРДЛО буде знищена, бо немає ринку збиту.
«Майбутнього у „ДНР“ немає, — вважає макіївчанин. — Все, що мало якусь цінність, але те, що можна було вивезти — Росія вже забрала. Те, що залишилося, їй не потрібно. З нас просто вичавлять, все що можна, здадуть все на метал, заберуть всіх спеціалістів, робітників, які будуть щасливі працювати за копійки. Ось це — наше майбутнє».