Маргарита Рівчаченко — пресофіцерка, яка курує журналістів на Донецькому та Луганському напрямках фронту. За час на посаді, попри конкретні заборони та прохання до журналістів, вона резюмує: не всі враховують правила, публікуючи свої матеріали. Й інколи помилки преси можуть коштувати життя українським захисникам, яким «не пощастило» потрапити в поле зору журналістів.
Маргарита Рівчаченко – пресофіцерка, яка курує журналістів на Донецькому та Луганському напрямках фронту.
Журналістам «Вчасно» пресофіцерка розповідає, що промахи ЗМІ у війні є кожного дня — і це не залежить від того, чи це іноземне, чи українське видання.
«На жаль, з початком війни багато людей з вулиці подумали, що бути журналістом — це дорівнює просто мати телефон та камеру, і мене це відверто дратує. Як на мене, це непрофесійно зі сторони редакції - приймати таких людей на роботу. Бо інколи до мене приїжджають люди, які навіть не знають, куди приїхали. Просять «Дайте мені познімати щось». Але коли їдеш на війну — потрібно конкретно знати, що ти хочеш зафіксувати. Чи роботу бригади, чи історії людей, чи місцевих — має бути конкретна мета візиту, бо від типу контенту (навіть чи це фото, чи відео) й залежить місце, куди можна поїхати.
Інколи навіть шкода ті великі й класні видання, чию репутацію такі люди відверто паплюжать. Особливо це стосується фіксерів війни. Ми робили багато запитів, щоб тих, хто порушує правила та вимоги, позбавили акредитації. Але, на жаль, Міноборони потім їх повертає, бо великі медіакомпанії просять повернути акредитації - мовляв, «ми ж показували війну», — розповідає Маргарита Рівчаченко.
Про більшість порушень, зроблених журналістами під час зйомок, в більшості випадків дізнаються «по факту» — коли матеріал опублікований, а отже інформація поширена. Однак ще більше дратує лицемірство окремих представників ЗМІ, які, знаючи правила, свідомо їх ігнорують.
«Як ми дізнаємось про порушення? Вже коли матеріал опублікований. Ніхто ж не приходить і не запитує: «Ой, а можна ми зробимо щось незаконне?».
Під час зйомок це спершу роблять, а потім на наші зауваження чи обурення відповідають: «Ой, а ми не знали, що це незаконно». Крім цього, дратує лицемірство деяких людей, які були блогерами, а стали журналістами. Від них часто чуємо оце: «Ой, ми ж не знали», «Ой, а треба було вас запитати, так?» — хоч вони й знають, що я — пресофіцерка цього напрямку", — обурюється Маргарита Рівчаченко.
Журналістам пресофіцерка пояснює, що за непрофесійність окремих представників ЗМІ доводиться відповідати й самим пресофіцерам — оскільки тим доводиться перевіряти всі коментарі, аби в інформаційний простір не потрапили ті дані. які можуть зашкодити під час захисту України чи окремих позицій.
«Можу сказати, що українські журналісти, військові журналісти або українські цивільні воєнкори (не ті, які 24 лютого подумали, що вони журналісти, а ті, які 9 років висвітлюють війну) — вони набагато професійніші, ніж деякі закордонні журналісти, які також приїжджають на «військовий туризм» і роблять матеріали. Це не означає, що всі західні ЗМІ погані, але інколи їхнє нехтування правилами переважає.
На жаль, уже було дуже багато неприємних ситуацій. Крім того, що ти маєш виконувати свою роботу, ти ще й отримуєш «на горіхи» за те, що взагалі відбулося. Тому в таких питаннях посилюється нагляд за роботою журналістів і фіксерів, посилюються правила безпеки — й це вимушена міра", — зауважує військова.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!