ФОТО. «Це найжахливіше, що я бачила в житті»: в Олександрівці з-під завалів досі намагаються дістати тіла загиблих

За три дні пошуково-рятувальних робіт надій на те, що хтось вижив, більше немає. Вранці з-під завалів вдалося дістати тіло жінки та дворічного хлопчика. Обоє хотіли жити: мама вирішила евакуюватися в безпечніший регіон і лише на день приїхала в Олександрівку, щоб вранці 24-го вересня поїхати далі. Окупанти ж не дали шансу: від тіл лишилися обвуглені рештки, на які важко дивитися навіть досвідченим бойовим медикам.

Ракетний терор Олександрівки на Добропільському напрямку розпочався не вранці 23 вересня, а за день до того — коли окупанти влучили в лікарню у центрі міста, де перебували винятково цивільні. Серед них були поранені, яких намагалися вбити окупанти: чоловік та жінка, розповідає «Вчасно» медикиня батальйону «Свобода» НГУ Лілія Ярошевська. Вона з побратимами займалася евакуацією поранених пацієнтів у лікарню в сусідній області, оскільки машини «швидкої» були пошкоджені. Вивозити пацієнтів довелося бойовим медикам і волонтерам.

«Напередодні два шахеди прилетіли в цивільну міську лікарню. Влучили у терапевтичне відділення на третьому поверсі, де лежали пенсіонери та важкопоранені люди, які не можуть надати собі допомогу. Того вечора ми вивозили в лікарню чоловіка 1939 року народження зі Святогорівки. Родичів у нього більше немає - онук, військовий, загинув у Добропіллі тиждень тому. Тому забирати його з лікарні нікому», — пригадує нацгвардійка.

Крім того, серед поранених опинився і чоловік, який за кілька днів до обстрілу разом із дружиною намагався евакуюватися з села Степанівка. Їхню машину атакував ворожий дрон на оптоволокні.

«Жінка була важко поранена. Їм допомогли дотягнути машину до цієї ж цивільної лікарні. Жінка не вижила, на жаль: медики надавали їй допомогу, але організм не впорався. Її голову пробили уламки, здається. Ще один дідусь отримав мінно-вибухову травму, усю дорогу кричав, що в нього дуже болить голова і його нудить. Я хотіла йому зробити укол знеболюючого, а в нього нога — як моя рука. Він дуже худенький, нікуди й укол зробити», — розповідає Лілія Ярошевська.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни атакували Олександрівку авіабомбами: є загиблі й поранені, під завалами шукають людей

«Я чула, що то летить моя смерть. Виявилося, ще не моя»

Після розвезення поранених медикиня повернулася додому о пів на четверту ранку. Вже за кілька годин окупанти знову обстріляли Олександрівку — вже чотирма КАБами. Одна авіабомба впала в приватні будинки: люди вижили, але їхнє житло знищене. Одна бомба впала між багатоповерхівками й вбила трьох людей, які там перебували. Ще дві влучили в багатоповерхівку, на першому поверсі якого розташовувався магазин.

«О 10-й ранку телефонують хлопці зі словами: „беріть санітарні мішки і їдьте, тут біда“. Ми з мішками й прилетіли. Лежали розірвані тіла трьох людей: кінцівки, живіт, грудна клітка… У перший день ми дістали п’ять тіл. Один з них — поліцейський, як потім повідомили в Олександрівській адміністрації», — пригадує нацгвардійка Лілія Ярошевська.

Надія Михайлівна, 56-річна мешканка Олександрівки, під час розмови не може зупинити сльози: вона була переконана, що загине. Жінка ще пів року тому пережила авіаобстріл міста, коли росіяни вбили та поранили десятки людей. А тепер переконана, що смерть ходить за нею в рідному місті.

«Я чула, як вони усі летять. Впала на підлогу: ховатися немає як, я стара, спина болить, ледь ходжу. Почала повзти — і воно як вибухне! У мене всі вікна повилітали, мене склом порізало. Ноги, руки. Я заклякла, що робить — не знаю. А потім ще вибух, ще… У мене все попадало. Вікна вибило, дверей немає по всій квартирі. Боялася поворухнутися, лежала на підлозі й слухала, як кричать люди», — плаче жінка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Внаслідок ворожого авіаудару по Олександрівці загинув поліцейський Максим Бутурлімов

Піднятися з підлоги жінка спромоглася встати лише за 10−15 хвилин, коли на вибухи та крики людей почали збігатися люди. Тремор, з яким тоді піднялася, досі не минув. Зараз жінка має серйозні проблеми з мовленням: почала заїкатися, а поранені уламками руки не слухаються зовсім. Навіть випити води жінка не в змозі — ані відкрутити кришку, ані донести чашку до губ, не розливши.

«То моя смерть летіла. Я знала, що вже не виживу. А коли воно все посипалося на мене, прямо на голову — я про все забула. І молитв ніяких не згадала! Пусто в голові! Думала, що вмерла. А тоді почула, як кричить якась жінка. Боже мій, як же вона кричала. То такий крик був, ніби її ріжуть заживо. У неї матір під завалами була. І ще більша трагедія: дитину, геть малесеньку, теж привалило», — розповідає Надія Михайлівна, витираючи сльози, які не припиняють текти по щоках.

Відтоді розбір завалів не припинявся. Учора, ближче до вечора, вдалося дістати з-під уламків тіло цивільної жінки, вчительки. Стан тіла був жахливий, але дочка впізнала матір, Ніну Олексіївну. Під час прильоту авіабомби вона проводила онлайн-урок. Психологічний стан школярів, які чули останні секунди перед її загибеллю, моторошно уявляти.

Сьогодні ж з-під завалів дістали тіло дворічного хлопчика — Матвійчика.

«Про стан тіла казати не буду — це найжахливіше, що я бачила в житті. Також дістали тіло невідомого чоловіка, якого можна опізнати лише за ДНК. Усе згоріло: ані рук, ані ніг, ані голови, тільки пів тулуба», — каже Лілія Ярошевська.

Росіяни тероризували авіабомбами Олександрівку, не даючи діставати тіла загиблих

Попередні дні окупанти постійно тероризували місто авіацією та дронами. Команда «небо» звучала десятки разів: КАБи летіли за тією ж траєкторією, що й попередні, які влучили в будинок. Тож роботу довелося зупиняти, усі розбігалися й перечікували небезпеку. Так — по три-чотири рази на день.

«Насправді усі дуже згуртовано працюють, ніхто просто так не стоїть і не спостерігає. Поліція, ДСНС розбирають завали, займаються тілами. Ми як медики забираємо тіла загиблих, завозимо в морг і надаємо медичну допомогу. Цивільні також дуже організувалися. Сьогодні до мене підійшла жінка передпенсійного віку й просто простягнула мені 500 гривень. Я ледь не розплакалася, бо люди віддають останнє», — розповідає медикиня.

Зараз Лілія Ярошевська відкрила збір на їжу для рятувальників, які працюють на місці розбору завалів. У попередні дні на польовій кухні самі готували кашу з м’ясом та салати. Сьогодні ж, на четвертий день порятунку цивільних, сил не лишилося — дівчина за власні кошти придбала готову їжу. Долучитися до збору на їжу рятувальникам можна за цим посиланням.

Потреби цивільних олександрівців насправді значно більші: люди, які постраждали внаслідок бомбардування, лишилися без нічого.

«Якби хтось надіслав цивільний одяг, взуття, ковдри, харчування — це було б дуже доречно. Хвилює саме харчування, бо його бракує. Магазини є, але не в кожного є гроші. Але це питання більше до місцевої адміністрації Олександрівки, бо вони опікуються цивільними, які перечікують у підвалах чи школі. Постраждало дуже багато будинків: у двох п’ятиповерхівках зруйновано три під'їзди, це близько 90 нежитлових квартир», — пояснює нацгвардійка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Донеччині розширили зону примусової евакуації дітей: до переліку додали території Святогірської та Слов’янської громад