Аліна Євич

ДРГ в районі Покровська, які досі ліквідовують, збільшення кількості окупантів на напрямку на понад 100 тисяч «голів» — серйозний привід визнати, що головні бої за місто вже розпочинаються.

На Покровському напрямку ситуація традиційно складна. Ворог зосередив основні сили на знищенні логістики поблизу міста та навколишніх населених пунктів. І, на жаль, має в цьому результати.

Після атаки дронів на Добропілля військовослужбовці з Покровського напрямку резюмують: для Краматорська, Дружківки та Слов’янська це означає початок кінця. Тепер не лишилося примарних надій, що в цих містах можна бути прихованими від окупантського ока або захищеними від їх дронів.

Секс-індустрія у кожному прифронтовому місті Донецької області має попит. Про це розповідають як чоловіки, так і жінки, які надають відповідні послуги. Водночас вони наголошують: чим ближче фронт — тим дорожче та цінніше те, що можуть запропонувати жінки. Однак і ризик «не того клієнта» росте в геометричній прогресії.

Одна з особливостей окупантів біля Покровська — різнобарвні та різнокаліберні самокати, на яких ті рухаються до позицій воїнів «Червоної калини».

Відколи реактивні снаряди рф почали «місити» пил Костянтинівки з літрами людської крові та будівельним сміттям, який раніше був багатоповерхівками, поліцейські стали останньою надією на порятунок.

На стабілізаційних пунктах біля Покровська ситуація невтішна — ворог подекуди не дає днями, а то й тижнями забрати поранених бійців з позицій. Тож інколи до медиків може не доїхати жоден екіпаж, оскільки по них прицільно б’ють окупанти. Інколи ж, коли видається вдале «вікно», за добу доводиться рятувати понад сотню бійців.

Про порятунок речей із Покровська вже понад три місяці не йде мови. Єдине, що можуть робити поліцейські - спробувати врятувати людей та тварин, при цьому кожні 50−100 метрів забігаючи в підвали, щоб втекти від десятків дронів, які полюють за кожною людиною, яку через дрон бачить російський оператор.

Прифронтовий Лиман на Донеччині за останні місяці наступу росіян значно змінився. Умови, в яких люди жили ще пів року тому, тепер здаються чи не кращими, ніж зараз — оскільки було значно менше обстрілів, а відповідно — і шансів загинути від ворожого дрона чи ракети. Нині ж вихід за водою чи гуманітаркою перетворюється на щохвилинну спробу втечі від атакуючого дрона, розповідають лиманці журналістам «Вчасно».

Військовослужбовці зауважують: після ставлення, з яким вони зустрічаються в тилу після прифронтової Донеччини, у багатьох з’являється бажання якнайшвидше повернутися до ЛБЗ. Попри ракети — до людей, які розуміють цінність того, що вони роблять.

На Покровському напрямку ситуація погіршилася відразу, щойно з’явилася «зеленка», в якій тепер більш вдало переховуються не лише окупанти, а і їхня техніка. Кількість дронів у небі шалена — зокрема, на оптоволокні, які через постійний режим «полювання» унеможливлюють не лише довезення бійців до позицій, а в рази ускладнили логістику.

Нагальні питання військової служби в Україні, на що зараз суспільство та влада закривають очі, згодом може визріти в серйозну проблему. Чому вже зараз треба змінювати кольори посвідчення УБД, що обурює бійців у неспроможності Мінцифри та з яких причин медалі за героїзм наздоганяють захисників здебільшого в могилах — у відвертому, однак анонімному інтерв'ю офіцера з Покровського напрямку.

Селище Миколайпілля у Дружківській громаді перебуває віддаль від фронту: з боку Часів Яру до нього — 19 кілометрів, з боку Торецька — понад 20. Кілометраж, який раніше був безпечним для донеччан, сьогодні досяжний для російських дронів, які б’ють не прицільно, а аби куди. Це є вироком для цивільного населення Донеччини, серед яких — родини з дітьми.