Аліна Євич

From Kostiantynivka in Donetsk Oblast to the «gray» zone there are only 5 kilometers left. From the outskirts of the city, it is 7.6 kilometers. For russian drones, this distance is negligible, so there are always up to a dozen FPVs «hanging» in the sky above the city. It takes less than 20 seconds from detecting a «target» to attacking it. No one is given a chance to escape or hide. Even if the target is a woman in a flowery robe who went to fetch water from a street well.

Служба розвідників у війську з початку повномасштабного вторгнення найчастіше асоціюється з голосними вилазками у ворожий тил та вибуховими спецзавданнями, внаслідок яких ворог отримує збитки на мільярд доларів. Ще більше небезпечних завдань вони виконують сьогодні, близ фронту, де завдяки ним вдається ліквідувати живу та механізовану сили російської армії.

«Поки в Костянтинівці буває світло, люди лишаються виживати. Хоча прильоти — кожних кілька хвилин. Вбиті, поранені - щодня», — зауважують «Білі янголи» про місто, яке нищать окупанти.

Між обстрілами дроновими та ракетними у мешканців Добропілля, які ще лишаються в місті, немає й перерви в кілька годин. Вибухівка по населеному пункті летить постійно — змінюється лише спосіб її «доставки», яким росіянами намагаються вбити якомога більше «цілей».

Від Костянтинівки до «сірої» зони лишилося 5 кілометрів. Для російських дронів ця відстань мізерна, тому в небі над містом завжди «висять» до десятка FPV. Від виявлення «цілі» до атаки — менш як 20 секунд. Шансів на порятунок чи сховок немає. Навіть якщо ціллю стала жінка у квітастому халаті, що йшла набирати воду з вуличної криниці.

Найважче зараз — просто потрапити в Покровськ, оскільки заїхати на транспорті туди майже неможливо. У небі цілодобово висять російські дрони, які відразу ж атакують будь-що рухоме. Через це бійці 68 бригади готові «пересидіти» зайві дні на позиції, аніж йти в напрямку FPV, сотні яких на них лежать обабіч шляхів в режимі очікування.

Зі спорожнілого Добропілля люди готові виходити пішки. Рятуючись від дронів, які цілять по мирних мешканцях, інколи єдиний варіант — шлях в нікуди: вже без речей, захисту та просто неба, де полюють десятки ворожих дронів з вибухівкою. Але є ті, хто ще залишаються у місті.

У зруйнованому Покровську Донецької області досі лишаються місцеві. Евакуювати їх звідти вже майже неможливо. Сьогодні лише одиницям вдається вирватися з палаючого міста.

Позиції росіян — за 6−8 кілометрів до Лимана, який обороняють Сили оборони. Це дає окупантам можливість полювати FPV-дронами на піших цивільних та військовослужбовців, а також будь-які автомобілі, впливаючи цим на логістику й підтримку позицій СОУ.

Після втрати рідного Криму, Донбас зустрів «Демона» вже частково окупованим. Російські війська, які загарбали частину населених пунктів області, вже тоді продемонстрували майбутнє регіону: збіднене, зневоднене й жорстоке. Зокрема, відносно сестри «Демона», яка зникла безвісти в окупації.

Для військовослужбовця Владислава Ровенькова, який боровся за Донецьку область з окупантами, український стяг став річчю, яку він носив постійно біля серця — поруч з оберігом від доньки.

У шелтері для вимушено переміщених осіб у Павлограді місця катастрофічно бракує. Ще гірша ситуація — в притулках та місцях тимчасового розміщення для маломобільних, яким уже сьогодні бракує сотень ліжкомісць.

Евакуації з Покровська та Костянтинівки, які ще тиждень тому були реальні, зараз під питанням — російські дрони контролюють обидва населені пункти, а швидкість атаки будь-якої рухомої «цілі» — менш як 30 секунд. У людей мало шансів добігти до дерева чи тим паче — до якогось підвалу.