Йшов більш як 10 кілометрів з простреленими грудьми: хірург стабу на Покровському напрямку про порятунок поранених

Затишшя на стабпункті та нічні зміни, коли поранених з «сіряка» не привозять — не до радісних новин, вважають медики одного з найближчих стабпунктів до лінії боїв біля Покровська. Подібні дні радше передують чергам з 300-х — тих, кого кілька днів не могли вивезти через насичення ворожих дронів у небі, через що будь-які рятувальні операції неможливі. Через це кілька днів тому одному з поранених довелося подолати понад десять кілометрів пішки та наодинці. Військовий пройшов цю відстань з простреленими грудьми та кінцівкою, аби отримати медичну допомогу.

Лінія боїв ближче до стабпункту: «Після затишшя привозять поранених одного за одним»

Упродовж останніх пів року, за словами «Хірурга», медика бригади НГУ «Червона Калина», до стабпункту почало доїжджати більше важких 300-х. Ще кілька місяців тому вони могли не доїхати живими через свій стан і складність поранення. Крім того, раніше важкі поранені приїжджали в більш критичних станах. Проте зараз наближеність фронту частково грає «на руку» медикам Сил оборони, оскільки час евакуації в окремих випадках зменшився.

«Зараз у нас з’явилося більше часу встигнути надати допомогу, бо плече евакуації скоротилося. Через це в організмі поранених є більше ресурсів, щоб вижити, отримати менші наслідки від поранень. Поле бою також наблизилося, що дозволяє швидше довести хлопців, якщо дозволяє обстановка. Бувають дні, коли немає жодного пораненого: небо чисте, дронів багато, рух евакуаційної техніки буде помічений, а екіпаж — уражений. Тому після такого затишшя починається період, коли за добу можуть привозити десятки поранених, одного за одним», — каже Хірург.

Кількість ампутацій у поранених залежить від активності боїв на лінії зіткнення. Чим інтенсивніші бої, від чого залежить і час евакуації, і кількість вибухів та підривів — тим більше ушкоджень та втрачених кінцівок. Щоправда, останнім часом медикам вдається зберігати все більше кінцівок, аніж раніше. Причина — в скороченому плечі евакуації. Знову ж, через наближення лінії боїв та позицій наших хлопців.

«Хірург» додає: бувають випадки, коли в його стабпункт потрапляють поранені росіяни. Для них медична допомога інколи буває єдиною притомною. яку вони бачили за останні роки свого життя — враховуючи й цивільне життя, й період їх служби на «сво». Їх евакуація така ж важка, як і спроби врятувати наших поранених хлопців. Однак навіть після порятунку, під час якого Сили оборони ризикують своїм життям, приїзд на стаб для них не менш лячний, аніж смерть на полі бою.

«Коли привозять, вони переживають, що ми їх на органи поріжемо. Один, пам’ятаю, такий наляканий був. Питав, чи будемо його віддавать на органи, чи що зробимо? Як він перелякався, коли я жартома попросив колегу принести „чорний ящик для печінки“. З ним все добре, його живого й перемотаного віддали підрозділу, який передав росіянина далі на допит і обмін. Всі його органи теж поїхали з ним», — посміхається медик.

«Ще ніхто не просив смерті - всі хочуть вижити, навіть без кінцівок»: найважчі пацієнти, які не забудуться

Евакуації поранених на Покровському напрямку — одні з найскладніших спецоперацій, які сьогодні доводиться проводити Силам оборони. Через складнощі пересування спроби чи очікування можуть тривати кілька днів. Тож якщо стан пораненого дозволяє рухатися — це один з найкращих випадків насамперед для нього самого, зауважує «Хірург». У такому випадку можна не залучати велику кількість особового складу. Оскільки чим важчий стан бійця — тим більше людей треба, щоб його врятувати, забезпечити логістику чи просто перенести на ноші або з них.

Один із випадків, коли поранений боєць власноруч врятував своє життя, стався кілька днів тому. Тоді військовослужбовець Сил оборони під час бою з окупантом отримав вогнепальне поранення. Кулі прострелили грудну клітину та руку. Близькість до ворожих позицій не лишала надій на те, що евакуація відбудеться швидко та вдало, тому чоловіку довелося ухвалити складне рішення: окрім виживання, йому доведеться подолати майже два десятки кілометрів під дронами та прицілом окупантів.

«Ми за його станом слідкували дистанційно — цей козак сам виходив на зв’язок і розповідав, як почуває себе, коли зупинявся для відпочинку. Плюс ми збирали інформацію про його стан у бійців, які були на позиціях, повз які він проходив, поки йшов до точки евакуації. Коли він потрапив до нас, то його стан був близький до важкого. Якщо ж об'єктивно оцінити, що міг рухатися й пройти більш як 10 кілометрів, то ближчий до середнього. На стабпункт він потрапив з ускладненнями через інфекції в пораненнях», — зауважує «Хірург».

Життя поранених бійців, які доїжджають до стабілізаційного пункту, подекуди рятують перші години після поранення. Найчастіше питання в правильній невідкладній допомозі, без якої поранені можуть стекти кров’ю за лічені хвилини. Однак нещодавно один з подібних випадків закінчився майже щасливо: боєць живий, хоча поранену руку довелося ампутувати.

«Не так давно довелося всліпу проводити дистанційне переливання крові - консультувати бійця, як йому влити її у пораненого побратима. Евакуювати важкого 300-го було неможливо, хоча спершу планувалося його стабілізувати й довести до стану, аби він частково своїм ходом зміг дістатися до ближчої позиції. Проте сталося інакше, тому щоб врятувати життя хлопцю — ухвалили рішення спакувати набір для переливання й скинути його з дрону. Побратим був готовий перелити йому кров на позиції», — пригадує медик.

Час на порятунок бійця ускладнювався тим, що поранення відбулося вдень. Пакет, що мав врятувати життя, мали скинути з дрона за кілька годин. Тому до ризиків, що медичне «начиння» пошкодиться, додалися ще два: або видати позицію ворожим дронам, де поранений перебував із побратимом, або не знайти коробку.

«Ми все запакували герметично в картонну коробку, щоб воно вціліло під час дольоту, заміряли вагу (потрібно було „влізти“ в ту, яку нам рекомендували дронщики), і віддали операторам. На це пішло близько шести годин: заявка надійшла о 15−15:40, о пятій чи шостій ми все підготували й запакували, і по темряві посилку скинули. Вливали кров по відеозв'язку: я консультував хлопця зі стабу, а він на позиції сам мав перелити її. Психологічно він був у хорошому стані - ні паніки, ні переляку, ще й досить бадьорий був. Найскладніше в цій історії було, аби козак поставив внутрішньовенний катетер пораненому. Це вдалося з першої спроби. А далі - суто технічне питання, але вдале», — пригадує «Хірург».

Пораненого евакуювали на шосту добу після поранення й, відповідно, переливання крові. Поранену кінцівку зберегти не вдалося, але він живий, каже «Хірург». На його думку, практика переливання крові «в окопах» перебуває на початковому етапі. Напрямок розвивається, але інтенсивність бойових дій, брак крові й недостатня кількість медичного персоналу дається в знаки. Тому на сьогодні кров капається переважно на стабпункті.

«Інколи після години реанімації ми повертаємо людину. Всі хочуть жити»

На сьогодні від лінії фронту до стабілізаційного пункту лишається кілька десятків кілометрів. «Хірург» зауважує, що ця відстань часто скорочується. У чомусь це перевага, проте розширення «кіл-зони» означає більшу кількість поранених, загострення їхніх станів і ускладнення евакуації, подекуди — до неможливості. Ті, кого вдається вивезти та довезти до стабпункту, інколи у напівсвідомому стані розуміють, що нарешті в безпеці. Однак для декого з них це лише початок важкої боротьби за життя.

Інколи з поля бою привозять бійців, чиє серце зупинилося вже під час евакуацій. Ймовірність, що їх зможуть повернути до життя, інколи вимірюється секундами. Однак їх продовжують реанімувати, що може тривати щонайменше пів години й більше.

«Якщо це вдасться зробити швидко — наслідки для мозку можуть бути мінімальні. Хоча й вдається зробити не завжди», — пояснює лікар.

«Хірург» додає, що за всю медичну практику він жодного разу не зустрічав поранених, хто б просив померти. дізнавшись про важкість поранення чи про відсутність кінцівки.

«Інколи після години реанімації ми повертаємо людину. Всі хочуть жити»

На сьогодні від лінії фронту до стабілізаційного пункту лишається кілька десятків кілометрів. «Хірург» зауважує, що ця відстань часто скорочується. У чомусь це перевага, проте розширення «кіл-зони» означає більшу кількість поранених, загострення їхніх станів і ускладнення евакуації, подекуди — до неможливості. Ті, кого вдається вивезти та довезти до стабпункту, інколи у напівсвідомому стані розуміють, що нарешті в безпеці. Однак для декого з них це лише початок важкої боротьби за життя.

Інколи з поля бою привозять бійців, чиє серце зупинилося вже під час евакуацій. Ймовірність, що їх зможуть повернути до життя, інколи вимірюється секундами. Однак їх продовжують реанімувати, що може тривати щонайменше пів години й більше.

«Якщо це вдасться зробити швидко — наслідки для мозку можуть бути мінімальні. Хоча й вдається зробити не завжди», — пояснює лікар.

«Хірург» додає, що за всю медичну практику він жодного разу не зустрічав поранених, хто б просив померти. дізнавшись про важкість поранення чи про відсутність кінцівки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Через захід росіян у район „Шахтарський“ втратимо контроль над всім містом»: що відбувається у Покровську, в який зайшли війська рф