Компенсація за житло є, але не для всіх: поки громади звітують про виплати, мешканці Донеччини знаходять захист у судах

У ситуації, коли держава декларує право на відшкодування, але не гарантує доступу до нього, єдиною інстанцією, яка стала на бік постраждалих, виявився суд. Саме Феміда визнає протиправними безстрокові зупинення заяв, формальні відмови та практику, за якої наслідки війни перекладають на тих, хто втратив житло.

Редакція «Вчасно» розбиралася, чому система компенсацій блокується саме у прифронтових громадах, як люди виборюють своє право на житло, і як суди дедалі частіше стають для них єдиним шляхом до справедливості.

Компенсація є, але доступ до неї — не для всіх

Після початку повномасштабної війни Україна запровадила механізм компенсацій за зруйноване та пошкоджене житло. Для постраждалих передбачили кілька варіантів відшкодування: грошову компенсацію на ремонт, житлові сертифікати у разі повного знищення майна, а також виплати в межах програми «єВідновлення».

Однак ці інструменти з самого початку були розраховані на різні сценарії руйнувань — від часткових пошкоджень до повної втрати житла. І саме тут виникла перша суттєва відмінність між умовно «тиловими» регіонами та прифронтовими громадами.

Для мешканців прифронтових територій, де тривають активні бойові дії, найбільш релевантним варіантом компенсації стали саме житлові сертифікати. У таких містах як Торецьк, Бахмут чи Покровськ значна частина житлової забудови знищена повністю або не підлягає відновленню. Йдеться не про окремі будинки, а про масове руйнування цілих кварталів, де ремонт житла вже не є реалістичним сценарієм.

Формально процедура отримання такої компенсації виглядає доволі простою. Власник повідомляє про зруйноване житло, компенсаційна комісія при органі місцевої влади проводить обстеження об'єкта, складає відповідний акт і після цього ухвалює рішення — про надання компенсації або про відмову.

Втім саме на цьому етапі теоретично зрозумілий механізм починає давати збій. Для мешканців Донеччини процедура часто зупиняється на ключовій ланці — акті обстеження житла, який комісія має скласти з виїздом на місце.

В умовах, коли значна частина територій області перебуває під окупацією або під постійними обстрілами, фізично провести таке обстеження нерідко неможливо. Як наслідок, сотні тисяч заяв залишаються без фінального рішення — а отже, і без будь-якої компенсації, попри формально гарантоване право на неї.

У липні 2025 року уряд спробував розблокувати цю проблему, запровадивши механізм дистанційного обстеження зруйнованого житла — за допомогою фото- та відеофіксації, знімків із дронів або супутників. Це рішення презентували як прорив саме для прифронтових та окупованих територій, де фізичний доступ до об'єктів є небезпечним або неможливим.

Проте на практиці дистанційне обстеження так і не стало універсальним виходом із ситуації. Комісії при військових адміністраціях продовжують відмовляти в обстеженнях або зупиняти розгляд заяв, посилаючись на міркування безпеки, — навіть у випадках, коли власники надають технічні звіти, фото- та відеодокази руйнування.

Замість чітких процесуальних рішень люди дедалі частіше отримують безстрокове формулювання: «розгляд заяви зупинено з міркувань безпеки». Фактично це означає паузу без визначених строків і без зрозумілої перспективи.

Саме на цьому етапі — коли держава формально декларує право на компенсацію, але не забезпечує реального доступу до цього права, — постраждалі мешканці Донеччини змушені шукати захисту в судах.

«Зупинення через безпеку» як масова практика

У Єдиному реєстрі судових рішень по Донецькій області вже накопичилися десятки справ, у яких мешканці прифронтових громад оскаржують одне й те саме рішення — зупинення розгляду заяви на компенсацію за знищене житло «з міркувань безпеки». Формально таких справ не тисячі, але за змістом вони майже ідентичні — ніби написані під копірку.

Люди подають заяви через «Дію», замовляють технічні обстеження за власні кошти, отримують звіти сертифікованих експертів, реєструють їх у державних реєстрах, додають витяги з ЄРДР, підтвердження руйнувань і фото з місця подій. А у відповідь — тиша або коротке повідомлення: «розгляд зупинено з міркувань безпеки».

Одна з таких історій — мешканець Покровська, власник приватного будинку в мікрорайоні Парковий. Його дім був повністю зруйнований внаслідок бойових дій. У справі є все: повідомлення через «Дію», витяг з ЄРДР, технічний звіт сертифікованого експерта, зареєстрований у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, а також внесення об'єкта до Державного реєстру пошкодженого та знищеного майна. Попри це Покровська МВА зупинила розгляд заяви, пославшись на неможливість обстеження з міркувань безпеки. Коли заявник подав клопотання про поновлення розгляду та повторно надав усі документи, ситуація не змінилася: комісія не ухвалила жодного рішення по суті й фактично залишила справу «на паузі».

Інший мешканець Покровська — ще одна подібна історія. Його будинок був зруйнований під час обстрілів у березні 2025 року. Чоловік подав заяву через «Дію», замовив технічне обстеження за власні гроші. Звіт експерта підтвердив повну втрату несучої здатності будівлі та аварійний стан.

Але й цього виявилося недостатньо. Комісія при військовій адміністрації зупинила розгляд заяви, пославшись на ті самі «міркування безпеки». Замість ухвалення рішення посадовці почали перевіряти звіт «за формальними ознаками», вказували на зауваження та пропонували його доопрацьовувати — не проводячи ані очного, ані дистанційного обстеження, яке прямо передбачене урядовими постановами.

У ще одній справі йдеться про будинок у Покровську, збудований ще у 1955 році, який був повністю знищений артилерійським обстрілом. Технічне обстеження засвідчило: будівля непридатна для експлуатації, не підлягає ремонту й становить загрозу для життя.

Втім у відповідь заявник отримав повідомлення про зупинення розгляду — з формулюванням про «неповний пакет документів» та неможливість комісійного обстеження з міркувань безпеки. Фактично людині поставили умову виконати вимоги, які сама ж влада визнає неможливими через бойові дії.

Схожа ситуація і з мешканкою Покровська, власницею квартири у багатоповерхівці в мікрорайоні Шахтарський. Її житло було зруйноване під час обстрілу в липні 2025 року, що підтверджувалося кримінальним провадженням, технічним звітом та внесенням об'єкта до державного реєстру знищеного майна. Попри це комісія змінила статус заявки в «Дії» на «зупинено», знову ж таки — через неможливість обстеження з міркувань безпеки. Згодом посадовці почали говорити про «формальні недоліки» у звіті, не оцінюючи стан будинку по суті.

І Покровськ — не виняток. Аналогічна практика зафіксована і в інших прифронтових громадах Донеччини. У Великій Новосілці Волноваського району власниця зруйнованого будинку також зіткнулася з відмовою поновити розгляд заяви на компенсацію.

Жінка надала повний пакет документів, включно зі звітом сертифікованого експерта, який підтвердив майже повне руйнування будинку. Але військова адміністрація наполягла: без комісійного обстеження — рішення не буде. А комісійне обстеження, за їхніми ж словами, неможливе через безпекову ситуацію.

Позиція влади

У судових спорах щодо компенсації за знищене житло органи влади займають послідовну й уніфіковану позицію. Вони наполягають: зупинення розгляду заяв не є відмовою у компенсації й не порушує прав заявників, а лише відображає об'єктивні обмеження, пов’язані з безпековою ситуацією та чинним урядовим регулюванням.

Ключовим аргументом влади є посилання на постанову Кабінету Міністрів № 600, яка, на їхню думку, надає компенсаційним комісіям право зупиняти розгляд заяв у разі неможливості проведення обстеження об'єкта з міркувань безпеки. В умовах активних бойових дій фізичний доступ до зруйнованих будинків вважається небезпечним, а отже — таким, що не може бути забезпечений без ризику для членів комісій. За цією логікою, призупинення заяв є вимушеним процедурним кроком, а не проявом бездіяльності.

Позиція суду: «зупинення через безпеку» — поза законом

Аналіз судових рішень свідчить: суди зайняли чітку й послідовну позицію щодо практики «зупинення розгляду заяв з міркувань безпеки», яку масово застосовують компенсаційні комісії військових адміністрацій.

Ключовий висновок, який проходить червоною ниткою через десятки рішень: Закон № 2923-IX не передбачає «безпекову ситуацію» як підставу для зупинення розгляду заяви. Закон містить вичерпний перелік таких підстав — і він обмежується лише двома випадками: неподання або подання не в повному обсязі необхідних документів; наявність відомостей про вчинення заявником злочинів проти основ національної безпеки.

Жодні «міркування безпеки», активні бойові дії чи статус території як прифронтової до цього переліку не входять.

Своєю чергою, підзаконні акти, зокрема постанова Кабінету Міністрів № 600, не можуть розширювати або звужувати права, гарантовані законом. У разі колізії між законом і постановою застосуванню підлягає саме закон.

Окрему увагу суди приділяють самій природі «зупинення». Безстрокове переведення заяви у статус «зупинено» без визначення строків, без ухвалення рішення по суті та без будь-яких активних дій з боку комісії суди розцінюють як прояв протиправної бездіяльності та необмеженої дискреції органу влади. Така практика, на думку суду, суперечить принципу верховенства права та юридичної визначеності й створює ризик свавілля.

У багатьох справах суди прямо зазначають: якщо фізичне обстеження об'єкта неможливе через бойові дії, комісія зобов’язана використати альтернативні механізми, передбачені законодавством. Йдеться, зокрема, про дистанційне обстеження відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 815, використання технічних звітів сертифікованих експертів, відомостей із державних реєстрів, матеріалів фото- і відеофіксації. Просте «заморожування» заяви без спроби вирішити питання по суті суд визнає незаконним.

Суди також системно відхиляють аргументи комісій про «формальні недоліки» технічних звітів, якщо при цьому орган влади фактично не проводить оцінку технічного стану об'єкта і не спростовує висновки експертів по суті. Формальні зауваження без аналізу змісту документа не можуть бути підставою ні для зупинення, ні для відмови у компенсації.

У підсумку в переважній більшості розглянутих справ суди:

• визнають рішення про зупинення розгляду заяв протиправними;

• скасовують такі рішення;

• зобов’язують військові адміністрації поновити розгляд заяв на найближчих засіданнях комісій;

• в окремих випадках — прямо зобов’язують ухвалити рішення по суті;

• стягують із бюджетів громад судовий збір і витрати на правову допомогу.

Фактично суд сформував однозначну правову позицію: держава не має права декларувати механізм компенсації і водночас перекладати ризики війни на самих постраждалих, блокуючи їхні заяви під приводом безпеки. Якщо орган влади не може виконати одну з процедур, він зобов’язаний шукати законну альтернативу, а не залишати людину в правовому вакуумі.

Інші ключові висновки судів: що ще важливо

Практика адміністративних судів у справах про компенсацію за знищене житло не обмежується лише питанням «зупинення з міркувань безпеки». У вже ухвалених рішеннях суди сформулювали низку інших принципових позицій, які безпосередньо стосуються прифронтових громад Донеччини.

По-перше, візуальний огляд не може замінювати обстеження. У справі мешканки Курахового Донецький окружний адміністративний суд прямо зазначив: акт візуального огляду, складений управителем будинку, не є обстеженням у розумінні закону. Він не замінює ані комісійне, ані технічне обстеження із залученням сертифікованих фахівців. Ухвалювати рішення про відмову в компенсації на підставі такого огляду — передчасно й необґрунтовано.

По-друге, відповідальність за обстеження лежить на військовій адміністрації, а не на постраждалих. Суди наголошують: саме військова адміністрація зобов’язана організувати та провести належне обстеження пошкодженого або знищеного житла. Якщо цього не зроблено, відмова у компенсації є незаконною, навіть якщо об'єкт формально не був зафіксований комісією.

По-третє, лист або «пояснення» не є рішенням.У справі мешканця Лиманської громади суд чітко вказав: відповідь у формі листа, в якій влада повідомляє, що обстеження можливе «після завершення бойових дій», не вважається розглядом заяви. За законом комісія має або ухвалити рішення, або офіційно зупинити розгляд у визначеному порядку. Інакше йдеться про протиправну бездіяльність.

По-четверте, оцінювати мають конкретне житло, а не будинок «у цілому».В окремих справах суди принципово відмежували квартиру від багатоквартирного будинку. Якщо людина звертається по компенсацію за знищену квартиру, об'єктом оцінки є саме її житлове приміщення, а не загальний стан будинку. Ототожнення цих понять без належного обстеження суди визнали неправомірним.

У сукупності ці рішення формують важливий сигнал: ані безпекова ситуація, ані формальні огляди, ані листи «для відписки» не можуть підміняти повноцінну адміністративну процедуру. Інакше відтермінування та мовчання влади перетворюються на приховану, але незаконну відмову людям, які втратили житло через війну.

«Лотерейна» компенсація: що показують звіти місцевої влади

Попри судові спори та системні зупинення розгляду заяв, місцеві військові адміністрації Донеччини публічно звітують про активну роботу у сфері компенсацій за зруйноване житло. У повідомленнях на офіційних ресурсах і в соцмережах ідеться про сотні дистанційно обстежених об'єктів, десятки будинків, визнаних зруйнованими, та сотні мільйонів гривень виданих житлових сертифікатів.

У січні 2026 року Покровська МВА повідомляла про «системну роботу» компенсаційних комісій навіть в умовах активних бойових дій. За даними МВА, лише з 3 по 16 січня комісія з дистанційного обстеження перевірила 89 об'єктів. У цей період зруйнованими визнали два приватні будинки та 11 багатоквартирних. Загалом, за інформацією адміністрації, дистанційним обстеженням охопили 283 будівлі, з яких факт знищення встановили щодо 78 об'єктів.

Паралельно комісія з нарахування компенсацій розглянула 870 заяв і надала 115 житлових сертифікатів на суму 160,5 млн грн. У наступних повідомленнях МВА зазначала, що з 27 грудня по 7 січня було дистанційно обстежено ще 69 об'єктів, сім багатоквартирних будинків визнано зруйнованими, а загальна сума виданих сертифікатів у громаді сягнула 933 млн грн.

У підсумку адміністрація заявляє: за весь час роботи комісій дистанційним обстеженням охоплено понад три тисячі житлових об'єктів — як квартир, так і приватних домоволодінь.

Втім офіційна таблиця, оприлюднена на сайті Покровської МВА, демонструє значно стриманішу картину. Згідно з нею, дистанційним обстеженням охоплено 221 об'єкт. У 151 випадку комісія не встановила факт знищення житла. Руйнування підтверджено щодо 48 приватних будинків і 22 багатоквартирних, а безпосередньо в самому Покровську — лише 42 об'єктів.

Саме на Покровськ при цьому припадає найбільша кількість судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо оскарження «зупинення розгляду заяв з міркувань безпеки».

Краматорська міська рада повідомляє, що станом на 22 січня 2026 року мешканцям громади за програмою «єВідновлення» нарахували 792,5 млн грн компенсації. За пошкоджене житло ухвалено 5 011 позитивних рішень на суму понад 426,9 млн грн. Ще 261 позитивне рішення стосується компенсацій за знищене майно — на загальну суму 365,6 млн грн.

У Костянтинівській громаді, за інформацією МВА, людям виплатили компенсації на понад 19,2 млн грн. Водночас чотирьом заявникам відмовили через недостовірні дані в документах. У військовій адміністрації повідомляють, що наразі проведено дистанційне обстеження по 212 об'єктах — приватних будинках і квартирах — і рішення ухвалюються за результатами такого обстеження та наданих документів.

Загалом публічна звітність військових адміністрацій свідчить: у низці громад Донеччини компенсації за зруйноване житло нараховуються на сотні мільйонів і навіть мільярди гривень. Станом на кінець 2025 року щонайменше у чотирьох громадах — Мирноградській, Великоновосілківській, Святогірській та Лиманській — загальна сума погоджених компенсацій за зруйноване житло перевищила один мільярд гривень у кожній.

Водночас ці цифри не завжди означають масовий доступ до відшкодування. Наприклад, у Великоновосілківській громаді понад 1,3 млрд грн компенсацій за зруйноване житло відповідають менш ніж 700 житловим сертифікатам, тоді як виплати за пошкоджене майно тут були мінімальними й у 2025 році фактично припинилися через окупацію частини території. У Святогірській громаді, де суми компенсацій також перевищили мільярд гривень, правоохоронці паралельно розслідують можливі порушення під час їх нарахування.

На противагу цьому, у десятках інших громад Донеччини — зокрема тих, що перебувають у зоні активних бойових дій або окупації, — компенсації або не нараховуються зовсім, або залишаються одиничними.

Формально ці цифри демонструють роботу системи. Однак судова практика та історії заявників показують інше: компенсація за зруйноване житло в прифронтових громадах працює вибірково. Одним заявникам комісії ухвалюють рішення та видають сертифікати, іншим — за аналогічних обставин — зупиняють розгляд заяв на невизначений строк, посилаючись на безпекову ситуацію.

Позиція Донецької ОДА: чому зупиняють і відмовляють

У самій ДонОДА масові зупинення розгляду заяв і відмови у видачі актів пояснюють передусім безпековою ситуацією та масштабами руйнувань. Про це наприкінці січня в ефірі телемарафону заявив перший заступник начальника ОДА Юрій Винокуров.

За його словами, якщо у 2014−2022 роках на Донеччині було зруйновано близько 14,6 тисячі будинків, то після повномасштабного вторгнення — понад 142 тисячі. Комісії працюють у громадах поблизу лінії фронту постійно, але, за твердженням посадовця, фізичний доступ до багатьох населених пунктів неможливий, а самі члени комісій неодноразово зазнавали поранень і контузій під час обстежень.

В ОДА наголошують: саме через це у прифронтових селах і містах призупиняють розгляд заяв, зокрема коли неможливо провести ані очне, ані дистанційне обстеження. Як приклад наводять ситуацію з 73-річним переселенцем із Костянтинівської громади, чий будинок зруйнований, але акт досі не виданий через активні бойові дії та неможливість аерофіксації — зокрема через роботу ворожих дронів і засобів РЕБ.

Ще одна проблема, на якій акцентують в ОДА, — багатоквартирні будинки. За словами Винокурова, якщо зруйнована одна секція або кілька квартир, аерофото- чи відеозйомка не завжди дозволяє підтвердити 80% руйнування будівельних конструкцій, як того вимагають нормативи. У таких випадках комісії, за його словами, не можуть визнати об'єкт знищеним без фізичного обстеження.

Окремо в облдержадміністрації говорять про зловживання з боку третіх осіб, які за гроші пропонують фотофіксацію або навіть технічні звіти без реального виїзду на місце. За твердженням посадовця, такі випадки фіксувалися, зокрема, у Покровську та Костянтинівці, і саме через це комісії додатково перевіряють матеріали, а іноді звертаються до правоохоронців.

В ОДА визнають: за процедурою комісія має 30 днів, щоб ухвалити рішення — задовольнити заяву, відмовити або призупинити розгляд, а заявник має ще 90 днів на подання додаткових матеріалів. Водночас посадовці прямо говорять про затримки, зокрема через очікування аерофотознімків від Державного космічного агентства та інших структур сектору оборони — інколи до двох місяців.

Таким чином, офіційна позиція Донецької ОДА зводиться до кількох тез: небезпека для комісій, технічні обмеження дистанційного обстеження, складність оцінки багатоквартирних будинків і ризик фальсифікацій. Саме ці аргументи влада використовує, пояснюючи зупинення розгляду заяв і відмови у видачі актів — навіть у випадках, коли для людей це означає роки очікування без будь-якого рішення по суті.

Сформована судова практика, позиція органів влади та реальні історії мешканців Донеччини демонструють одну ключову проблему: механізм компенсації за зруйноване житло в Україні формально існує, але його доступність напряму залежить від місця проживання та безпекової ситуації. Саме мешканці прифронтових громад — ті, хто зазнав найбільших втрат, — найчастіше опиняються поза межами цього механізму.

Під гаслом безпеки компенсаційні комісії фактично призупиняють реалізацію права, гарантованого законом. Безстрокове «зупинення розгляду», відмова від альтернативних способів обстеження, формальні зауваження до технічних звітів і підміна рішень листами створюють правовий вакуум, у якому люди роками не можуть отримати жодного результату — ні компенсації, ні навіть чіткої відмови, яку можна було б оскаржити.

Паралельно місцева влада звітує про сотні мільйонів гривень виданих сертифікатів і тисячі обстежених об'єктів. Ці цифри свідчать: система працює — але вибірково. Для одних вона стає реальним інструментом відшкодування, для інших — замкненим колом із «паузами з міркувань безпеки», які не мають ані строків, ані правових наслідків.

Суди вже дали цій практиці чітку оцінку. Війна не скасовує дії закону, а безпекові ризики не можуть бути універсальним виправданням для бездіяльності. Якщо держава визнає неможливість виконання однієї процедури, вона зобов’язана застосовувати передбачені законом альтернативи — дистанційне обстеження, аналіз технічних звітів, роботу з державними реєстрами, — а не перекладати наслідки війни на самих постраждалих.

Фактично сьогодні саме суди стають єдиною інстанцією, яка системно захищає право людей на компенсацію. Не комісії, не звіти і не публічні заяви, а судові рішення змушують державу діяти в межах закону.

Поки ж система компенсацій у прифронтових регіонах працює не як інструмент відновлення, а як фільтр — який пропускає одних і блокує інших. І без системних змін ця практика лише поглиблюватиме нерівність між тими, хто втратив дім далеко від фронту, і тими, чий дім знищила війна на її лінії.