Маріуполь п’ятий рік у вигнанні: як влаштована та куди витрачає мільярди найбагатша окупована громада України

Маріуполь став одним із найменш типових прикладів місцевого самоврядування воєнного часу. Місто вже п’ятий рік перебуває під російською окупацією, евакуйована міська рада не збирається на сесії через параліч депутатського корпусу, а новостворена військова адміністрація тривалий час існувала лише на папері.

Втім, попри повну втрату контролю над своєю територією, муніципальна система продовжує активно функціонувати. Опинившись в евакуації, вона розпоряджається мільярдними бюджетними коштами, керує десятками комунальних підприємств, реалізує масштабні житлові та соціальні програми для переселенців і зберігає одну з найбільших управлінських структур у країні.

Водночас навколо маріупольської команди накопичилися не лише звіти про допомогу переселенцям, а й питання щодо прозорості витрачання коштів, доцільності утримання окремих комунальних структур, декларацій посадовців і кримінальних проваджень, у яких фігурують представники міської влади. Як сьогодні влаштована влада Маріуполя у вигнанні, розбиралися журналісти «Вчасно».

Три роки у правовому вакуумі

Найдовша дорога до МВА

Лише 16 квітня 2025 року Президент України підписав Указ № 240/2025 про створення Маріупольської міської військової адміністрації. Втім, навіть після появи указу ситуація залишалася невизначеною, адже протягом наступних восьми місяців адміністрація існувала лише на папері: керівника не призначали, а управління громадою продовжували здійснювати виконавчі органи міської ради.

Крапку в цій тривалій дискусії було поставлено 17 грудня 2025 року, коли Президент України призначив начальником МВА чинного міського голову Вадима Бойченка. Новий статус дозволив усунути обмеження, пов’язані з недієздатністю депутатського корпусу, та відкрив можливість ухвалювати рішення безпосередньо через військову адміністрацію.

Військова адміністрація без кадрової революції

Попри довгий процес та титанічні зусилля, створення військової адміністрації не призвело до масштабного перезавантаження системи управління громадою. Уже наприкінці грудня 2025 року Вадим Бойченко підписав розпорядження, якими зберіг роботу виконавчих органів міської ради та комунальних підприємств у новому статусі.

Усі колишні департаменти, управління, районні адміністрації та комунальні установи продовжили діяльність зі збереженням своїх штатів, рахунків, печаток і документообігу. Також було чітко врегульовано порядок взаємодії між міською радою та новоствореною військовою адміністрацією.

Водночас МВА отримала можливість ухвалювати бюджетні та програмні рішення без проведення сесій, чого раніше бракувало громаді. Уже в перші дні після призначення Бойченко затвердив бюджет громади на 2026 рік, а згодом — пакет ключових програм на 2026−2028 роки. Серед них опинилися програми «ЯМаріуполь», «ЯМаріуполь. Освіта», «ЯМаріуполь. Здоров’я», «Забезпечення житлом», а також проєкти підтримки ветеранів та обороноздатності Донеччини.

Таким чином, громада отримала повноцінний механізм ухвалення рішень і розподілу коштів, але кадрове ядро, структура виконавчих органів та більшість комунального сектору залишилися незмінними. По суті, змінилася юридична форма управління, але не сама управлінська модель.

Водночас певні зміни все ж відбулися на рівні керівництва громади. Якщо до створення МВА Вадим Бойченко працював із сімома заступниками міського голови, то після свого призначення начальником військової адміністрації залишив лише двох — Михайла Когута та Світлану Штенду. Саме вони стали найближчим управлінським колом керівника Маріупольської МВА.

Однак скорочення кількості заступників не означало зростання прозорості влади.

Закритий мер і відкрите оточення

Попри перехід до формату військової адміністрації, декларації Вадима Бойченка залишаються недоступними для громадськості. Остання відкрита декларація міського голови стосувалася 2020 року. Тоді його дружина Галина Бойченко задекларувала 12,8 млн грн доходу та придбання BMW X7 вартістю 3,4 млн грн, а сам посадовець — 561 тис. грн доходу та 345 тис. доларів готівкою.

Після початку повномасштабної війни нові декларації Бойченка були приховані. У міськраді пояснювали це наявністю родинних зв’язків із військовослужбовцями. У результаті громадськість фактично позбавлена можливості оцінити, як змінився майновий стан людини, яка спочатку керувала Маріуполем у вигнанні, а нині очолює Маріупольську міську військову адміністрацію.

Натомість декларації його найближчих соратників залишаються відкритими.

Перший заступник начальника МВА Михайло Когут у 2025 році задекларував понад 1 млн грн заробітної плати та 283 тис. грн пенсії. Його родина також отримувала пенсію, допомогу для ВПО та володіє заощадженнями у гривні й валюті. У власності посадовця залишаються квартира та паркомісце в окупованому Маріуполі, а у 2024 році він придбав автомобіль Hyundai Tucson.

Світлана Штенда, яка раніше працювала керуючою справами виконкому та заступницею міського голови, у 2025 році задекларувала понад 970 тис. грн заробітної плати. Її чоловік, працівник органів прокуратури, отримав за рік майже 1,5 млн грн доходу. Родина користується житлом у Києві та володіє автомобілем Nissan Rogue.

Таким чином, після створення МВА структура влади Маріуполя частково змінилася, але головна проблема прозорості залишилася. Декларації найближчого оточення керівника громади доступні для аналізу, тоді як актуальна інформація про майновий стан самого начальника Маріупольської МВА залишається закритою.

Маріуполь у вигнанні: місто без території, але з власною інфраструктурою

Після окупації міста Маріупольська міська рада трансформувалася з класичного муніципалітету в екстериторіальну сервісну мережу. Головним інструментом підтримки десятків тисяч переселенців став створений у травні 2022 року благодійний фонд «ЯМаріуполь», який із гуманітарної ініціативи переріс у розгалужену систему соціальної, медичної та житлової допомоги по всій країні.

Як влаштована мережа «ЯМаріуполь»

У відповідь на запит журналістів «Вчасно» Маріупольська міська рада повідомила, що станом на квітень 2026 року мережа працює у 22 містах України та налічує 42 об'єкти. До її складу входять:

• 21 центр підтримки;

• 8 побутових центрів «ЯМаріуполь.Турбота»

• 5 медичних хабів «ЯМаріуполь.Здоров'я»

• 4 центри сімейної реабілітації «ЯМаріуполь.Родина»

• 4 об'єкти соціального житла «ЯМаріуполь.Затишок».

Географія проєкту охоплює країну від Києва й Дніпра (де діють найбільші осередки) до Львова, Одеси, Ужгорода, Чернівців та Запоріжжя.

За час роботи мережа надала понад 254 тисячі послуг; її допомогою скористалися 68 342 родини маріупольців, ще 18 449 родин підтримали через центри «Турбота». Обслуговують цю інфраструктуру понад 200 штатних працівників лише у базових центрах.

«ЯМаріуполь.Житло»: 428 квартир проти 3,5 тисячі заявок

Окремий флагманський напрям — формування муніципального житлового фонду через реконструкцію порожніх гуртожитків. На весну 2026 року вже функціонують 4 об'єкти соціального житла (три у Дніпрі та один у Києві). У них облаштовано 428 кімнат, де мешкають 427 родин (967 осіб). Найбільші локації розгорнуті у Дніпрі на вулицях Ніла Армстронга та Лазаряна (790 мешканців).

Головна проблема програми — дефіцит маневреного фонду: станом на квітень 2026 року в черзі на житло перебувають 3573 родини.

Влада вже готує нові гуртожитки у Чернівцях, Кропивницькому, Запоріжжі, Дніпрі, Одесі, Києві та Миколаєві (Львівська область), проте навіть після їхнього запуску попит у рази перевищуватиме можливості МВА.

Мільярди для міста без міста

Разом із розширенням мережі «ЯМаріуполь» зростали й обсяги фінансування.

За інформацією Маріупольської міської ради, лише на створення та функціонування центрів підтримки у 2022−2026 роках було спрямовано понад 1,106 млрд грн бюджетних коштів.

Ще 578,8 млн грн залучили на реалізацію житлової програми «ЯМаріуполь.Житло». Із них 265 млн грн профінансувала Маріупольська громада, а 313,8 млн грн надали міжнародні партнери та донори.

Окремо міська влада оцінює обсяг гуманітарної та благодійної допомоги, залученої через міжнародні організації та партнерські програми, у понад 1,343 млрд грн. Значна частина цієї підтримки надходила у вигляді товарів, обладнання, послуг та гуманітарних вантажів.

Таким чином, лише за офіційно озвученими даними обсяг ресурсів, залучених для підтримки маріупольців після окупації, перевищив 3 млрд грн.

33 комунальні підприємства: хто підтримує систему в евакуації

Після окупації Маріуполя міська влада зберегла не лише виконавчі органи, а й майже весь комунальний сектор. Станом на 2026 рік у структурі громади продовжують працювати 33 комунальні підприємства та установи, хоча більшість із них уже не можуть виконувати свої традиційні функції.

Умовно цей сектор можна поділити на кілька груп: підприємства, які отримали нові завдання; структури, що забезпечують роботу мережі «ЯМаріуполь» медичні заклади, які продовжують надавати послуги переселенцям; та підприємства, що працюють переважно в режимі збереження юридичної особи.

Частина КП змогла адаптуватися до нових умов. Так, «Маріупольтепломережа» нині займається будівництвом фортифікаційних споруд у Донецькій області, «Маріупольводоканал» після релокації до Чернівців допомагає військовим і виготовляє пластикові вироби для потреб армії, а КП «МТТУ» у Львові забезпечує перевезення гуманітарних вантажів та мешканців Маріупольського району.

Окремий блок підприємств фактично став господарською основою «ЯМаріуполя». Найбільшим із них є ККП ММР «МЄХАБ», яке забезпечує роботу центрів підтримки. За чотири роки його штат зріс із 263 до 313 працівників, а фінансування — з 31,9 млн грн до 229,6 млн грн. Схожі функції виконує ЖКП «Азовжитлокомплекс», яке обслуговує центри «ЯМаріуполь.Турбота» та об'єкти соціального житла.

Будівельним оператором програми «ЯМаріуполь.Житло» стало КП «Міське управління капітального будівництва». Саме через нього реалізуються проєкти реконструкції гуртожитків під житло для переселенців. У 2024 році підприємство отримало понад 101 млн грн фінансування, у 2025 році — ще 85,7 млн грн. Архітектурний супровід цих проєктів забезпечує КП «Міське архітектурне бюро».

Частина медичних закладів після релокації також продовжила роботу. Центри первинної медико-санітарної допомоги працюють у кількох регіонах України. Міський стоматологічний центр працює одразу в семи містах України та у 2025 році отримав найбільше фінансування серед медичних установ громади — понад 15 млн грн.

Водночас найбільше запитань викликають підприємства, які фактично втратили можливість виконувати профільні функції. Йдеться про «Маріупольавтодор», «Міськсвітло», МКП зеленого будівництва, «Полігон ТПВ», «Ритуальну службу», «Щасливі тварини», КПП «Екстрим-парк» та інші структури. Їхня діяльність сьогодні переважно зводиться до бухгалтерського та кадрового обліку, збереження документації, формування баз руйнувань і підтримання юридичного статусу. Частина таких підприємств має лише одного-двох працівників.

Схожа ситуація спостерігається і в окремих медичних закладах. Наприклад, лікарня швидкої медичної допомоги скоротилася з 362 працівників у 2022 році до шести у 2025 році, а КНП «ТМО здоров’я дитини та жінки» — з 528 працівників до трьох.

Таким чином, комунальний сектор Маріуполя в евакуації розвивається у двох різних напрямках. Частина підприємств стала основою нової інфраструктури підтримки переселенців, тоді як інша фактично підтримує власне існування до можливої деокупації міста. Саме ефективність утримання цієї другої групи підприємств залишається одним із найбільш дискусійних питань для громади.

Хто керує ключовими КП і що показують їхні декларації

На тлі збереження великого комунального сектору окрему увагу привертають декларації керівників найбільш активних підприємств. Більшість із них працюють уже не в Маріуполі, а в різних містах України, однак у 2025 році задекларували доходи, що наближаються до мільйона гривень або перевищують його.

Одним із найвищих доходів відзначився начальник КП «Міське управління капітального будівництва» Олексій Травінчев. За 2025 рік він задекларував понад 1,59 млн грн доходів із кількох джерел, зокрема зарплату в КП «МІСЬКУКБ», ККП «м.ЄХАБ», оплату за сумісництвом та пенсію. Родина також задекларувала 68 тис. доларів і 8 тис. євро готівкою, а у власності сім'ї перебуває автомобіль Audi Q7 вартістю понад 950 тис. грн.

Понад мільйон гривень заробітної плати отримали також начальник КП «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» Віталій Донєв та виконувачка обов’язків директора КП «Маріупольводоканал» Наталія Баркалова. Донєв задекларував понад 1,07 млн грн зарплати, валютні заощадження та автомобіль Audi A6 Allroad. Баркалова отримала понад 1,08 млн грн зарплати, задекларувала 900 тис. грн готівки, а також кілька житлових будинків і земельних ділянок у Донецькій та Чернівецькій областях.

Керівник ККП «Маріупольтепломережа» Костянтин Пісмарьов задекларував понад 839 тис. грн зарплати, 61 тис. доларів і 19 тис. євро готівкою. Значна частина майна родини оформлена на дружину, зокрема будинок площею понад 370 кв. м, квартиру в Києві та кілька автомобілів.

Директор ККП «м.ЄХАБ» Володимир Петров отримав майже 1 млн грн зарплати, а керівниця ЖКП «Азовжитлокомплекс» Наталія Подбєльцева — близько 700 тис. грн сукупного доходу з урахуванням пенсії та роботи за сумісництвом.

Ці декларації самі по собі не свідчать про порушення. Але вони показують, що керівники ключових комунальних структур зберегли високий рівень доходів навіть після втрати містом контролю над своєю територією. Особливо показово це виглядає на тлі того, що частина підприємств працює переважно в режимі збереження юридичної особи, а інша — оперує значними бюджетами в межах мережі «ЯМаріуполь» та житлових проєктів для переселенців.

Кримінальний шлейф: переплати та сумнівні тендери

Паралельно Держаудитслужба провела ревізію діяльності підприємства та повідомила про порушення на понад 48 млн грн через переплати підрядникам і завищення вартості обладнання, хоча частину коштів після перевірок підрядники повернули.

У 2026 році під увагу аудиторів потрапив ще один проєкт цього ж підприємства — ремонт гуртожитку у Кропивницькому, де аудитори домоглися розірвання договору на понад 35 млн грн через невідповідність документів переможця. Проте після повторного тендеру контракт знову отримала та сама компанія — ТОВ «БТК «МІРА», яка вже мала серію багатомільйонних угод із маріупольськими комунальниками. Порушення зафіксували і в медичній сфері.

На початку 2026 року Східний офіс Держаудитслужби повідомив про фінансові порушення на 27,4 млн грн у діяльності Обласної лікарні інтенсивного лікування Маріуполя, яка наразі працює в Києві. Найбільша частина претензій стосувалася використання коштів НСЗУ, оскільки заклад отримував фінансування, але не повністю виконував вимоги щодо забезпечення пацієнтів, а також допускав порушення під час нарахування премій.

Таким чином, поряд із масштабними соціальними проєктами влади Маріуполя в евакуації накопичується серйозний багаж кримінальних проваджень та аудиторських претензій щодо ефективності використання бюджетних коштів. І хоча більшість цих історій поки не завершилися обвинувальними вироками, вони наочно демонструють корупційні ризики, які супроводжують великі бюджетні проєкти у вигнанні.

Досвід Маріуполя на четвертому році повномасштабної війни остаточно закріпив за містом статус унікального, але вкрай суперечливого прецеденту в історії українського самоврядування. З одного боку, кейс «ЯМаріуполь» довів, що громада може існувати як цифрова та інфраструктурна мережа, що підтримує зв’язок із десятками тисяч переселенців по всій країні. Створення тисяч житлових місць у гуртожитках, залучення сотень мільйонів від міжнародних донорів та збереження ключових фахівців — це безумовна управлінська перемога команди Вадима Бойченка, яку важко заперечити. Маріуполь показав, що місто — це не лише географічні кордони, а насамперед його люди.

Проте зворотний бік цієї медалі дедалі сильніше підриває довіру до муніципалітету у вигнанні. Створення військової адміністрації наприкінці 2025 року, яке мало б стати моментом очищення та перезавантаження, на практиці лише законсервувало стару модель. Усунувши паралізовану міську раду, керівництво МВА отримало абсолютний, майже безконтрольний доступ до ухвалення бюджетних рішень «в один підпис». Разом із цим у спадок новій структурі перейшли й старі шлейфи: утримання напівпорожніх комунальних підприємств-привидів, кримінальні провадження щодо завищення цін на ремонтах і мільйонні зарплати топменеджерів, які дисонують із закритими від суспільства деклараціями очільника громади.

Сьогодні перед Маріупольською МВА стоїть головний виклик — криза прозорості. Бюджетні кошти та міжнародні гранти, що вимірюються мільярдами, вимагають не кулуарних розпоряджень, а бездоганної підзвітності. Доки кримінальні справи щодо реконструкції гуртожитків обростатимуть новими томами, навіть найуспішніші соціальні проєкти сприйматимуться крізь призму корупційних ризиків. Найбагатша окупована громада України має врешті визначитися, чим вона є насправді: прозорим сервісом для порятунку своїх громадян чи закритим акціонерним товариством, що навчилося успішно освоювати кошти у вигнанні.

Цей матеріал підготовлений редакцією «Вчасно» відповідно до чинного законодавства України та стандартів журналістської етики. Інформація базується на відкритих джерелах: порталу Open Budget Міністерства фінансів України; системі Prozorro, сайті Є-data, сервісах YouControl і Opendatabot, державних реєстрах, офіційних вебресурсах органів влади, відповідях на запити та інтерв'ю з посадовими особами та інших.

У публікації можуть міститися оціночні судження, що, відповідно до ст. 30 Закону «Про інформацію» та постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 р., не підлягають спростуванню й не є підставою для юридичної відповідальності. Висновки зроблено добросовісно, на основі даних, що були доступні на момент підготовки.

Матеріал стосується тем, що становлять суспільно значущий інтерес — зокрема, використання бюджетних коштів, прозорості публічних закупівель і доброчесності посадовців. Висвітлення таких питань є реалізацією права на свободу вираження поглядів, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також усталеною практикою ЄСПЛ у справах щодо свободи вираження поглядів.