четвер, 25 квітня 2024 р.

ВІДЕО. «На нашому городі могила — не знаємо, хто там лежить», — мешканці Богородичного про наслідки російської окупації

Після окупації російськими військовими злочинцями Богородичне на Донеччині стало селом-привидом.

Богородичне, Донеччина, 2022 рік/ фото: Вчасно

Донеччани та гості регіону добре знають село Богородичне Краматорського району — саме через нього проходила дорога до курортного Святогірська.

Крім цього, село відомо тим, що було засноване у ХVII столітті як поселення біля Святогірської лаври. Богородичне знаходиться на правому березі річки Сіверський Донець, на північному схилі Донецького кряжа на території Національного природного парку «Святі гори». Село також відомо своїм храмом на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість», який був побудований ще у 1847 році.

Богородичне до російсько-української війни/ фото: Nikita Bogdashich

Богородичне пережило німецьку окупацію з 1941 по 1943 рік, але не змогло пережити кількох місяців російської окупації у 2022 році. Сьогодні село зруйноване вщент. Зі всіх місцевих будинків вцілило не більше п’яти, повідомляє «Вчасно».

Тиша. Лише вітер та іноді голос одинокого птаха. Руїни. Залишки снарядів. Тут можна знімати фільми жахів. Саме такий вигляд має сьогодні колись мальовниче село Донеччини.

Богородичне, Донеччина, 2022 рік

На сільських вулицях вас можуть зустріти лише покинуті домашні тварини — вони залишилися у своїх зруйнованих будинках, чекають господарів. Вони дуже голодні, тому кидаються на зустріч будь-кому, хто заїхав у зруйноване село.

Богородичне, Донеччина, 2022 рік

До війни у Богородичному проживало понад 700 мешканців. Доля цих людей сьогодні різна: хтось загинув під час обстрілів та окупації, хтось зміг врятуватися та виїхати.

Ольга та Євген — сімейна пара, яка повернулася у село, щоб подивитися на свій будинок. Їм пощастило — домівку ще можна відновити, адже вона одна з п’яти, які хоч якось збереглися серед суцільного кладовища будинків.

«Я сиділа з думкою, що вже у могилі й от-от помру, а стіни й стеля мене «накриють»

Вони чекали на звільнення та повернення до рідного дому. Кажуть, що зимувати хочуть у Богородичному — все ж напередодні війни зробили в ньому ремонт. Однак вона, як і кожна будова в селі, постраждала від російської навали — вибиті шибки, «голий» дах через приліт у нього. Однак ці руйнування — дрібниці у порівнянні зі зрівняними з землею будинками.

Євген розповідає, що повернулися додому відносно нещодавно — кілька тижнів тому, коли село вже звільнили від окупантів. До того він із дружиною ще 18 травня поїхав на Дніпропетровщину, де жили в орендованих квартирах. Однак зимівля «в рідних стінах» більш вабить, тому зараз родина намагається максимально полагодити свій будинок — вже покрили дах шифером, на черзі - заклейка вікон, оскільки шибки «вилізли», а подекуди «поповзли» тріщини по стінах. Чоловік в розмові з нами зауважує: їм справді пощастило, що будинок взагалі вцілів — тим паче ще й стоїть на височині.

Мешканці Богородичного Ольга та Євген / фото: Вчасно

«Ми ховалися у підвалі, коли були обстріли. І, чесно, я сиділа там з думкою, що сиджу в могилі. Все так тряслося, гуркотіло, що я була впевнена — в якийсь момент воно все рухне на нас. І в момент, коли тут приземлялися ракети, я думала: „Зараз загину“. А ці всі вибоїни у дорозі, в землі, в городі нашому — то від ракет. Навіть у городі в нас були гради», — розповідає Ольга.

«А перед двором стирчав „Ураган“. Дружину поранило, коли він прилетів», — додає Євген.

«Мене рашисти помітили — хотіли вбити. Я встигла заховатися»

Під час окупації, коли перед будинком приземлилася ракета, жінка з чоловіком увесь день провели в будинку. На той момент це вже було звично — увесь день сидіти вдома чи в погребі, а виходити на вулицю лише уночі, аби не було видно людини, тому що окупанти цілили по живих людях.

«Я увечері вийшла з будинку, щоб нагріти їсти, зробити якогось чаю, і мене помітили. Було не дуже темно, мене ще було видно. Й за кілька секунд прилітає міна. Уламки відразу розлетілися по сторонах, але мені дуже пощастило — я встигла заховатися за пічкою, лише по ногах металеві уламки від міни поприлітали — я їх не встигла заховати… Але через те, що я заховалася, серйозних поранень не було», — згадує життя в окупації дружина Євгена Ольга.

Росіяни цілили, каже подружжя, по будь-якій живій мішені. Вбили навіть кіз місцевого чоловіка, які просто паслися. Чи худоба, чи жива людина — для них не було різниці. Коли бачили, як хтось з місцевих виходить на вулицю, одразу тягнули зброю та починали стріляти з важкого озброєння.

Богородичне, Донеччина, 2022 рік

Селяни також розповідають, що окупанти замінували місцеве кладовище — вони це робили не лише у Богородичному, кажуть — і в сусідньому селі таке було.

«На нашому городі могила — досі не знаємо, хто там лежить»

Неможливо описати те, що відчули Ольга з Євгеном, коли повернулися до села. Страшенний біль та постійні згадування про жахи окупації не залишають їх. Війною та смертю дихає все навкруги.

Ольга веде нас на свій город — дорогою показує, де падали снаряди, де вона ховалася, звідки стріляли окупанти. Вказує на місце, де колись було дерево, і припускає, що скоріш за все за нього хтось ховався — місцеві намагалися врятуватися усіма засобами. Йде далі й показує нам невеликий пагорб землі, каже, що знайшли у себе на городі чиюсь могилу.

«Ми спершу могилу не помітили. Але побачили, що собаки сюди біжать, щось риють. Підійшли — і були шоковані: могила. Коли її тут знайшли — дуже тяжко було… І навіть немає в кого запитати, хто тут похований, що взагалі сталося, бо село пусте», — каже Ольга.

Подружжя вже повідомило про знахідку у поліцію. Наразі треба чекати ексгумацію тіла. Ольга дуже переживає, що голодні собаки розриють могилу та розтягнуть тіло.

ВІДЕО: розповідь мешканки Богородичного про знахідку

«Богородичного більше немає, але люди повернуться»

Коли у вересні село деокупували, першою чергою в нього зайшли українські піротехніки. Тривалий час шукали та прибирали міни, які були скрізь — і посеред вулиць, і на дорогах, і у зруйнованому храмі та в городах селян. Однак про смертельну небезпеку досі нагадують таблички «Обережно, міна», які стоять обабіч доріг, і розтрощена церква та решта будинків.

Богородичне, Донеччина, 2022 рік

«У цій церкві росіяни влітку зробили свій штаб. Вони там і ходили в туалет, і їли, й спали. А в жіночому монастирі люди до останнього ховалися від обстрілів разом із коровами. І ніхто навіть не знав, що була евакуація — тому що наш головний в області про це не розповідав, автобус евакуаційний приїжджав у центр села. А люди тут цілодобово сидять, звідки їм знати? І коли 17 травня оголосили, що село пусте — тому що на евакуацію приходили лише 3−5 людей. І тільки коли я особисто зустріла Бандуру (ред. — міського голову Святогірська Володимира Бандуру, якого підозрюють у державній зраді) й, сказала, що люди ховаються тут, бо по нас стріляють — тільки тоді приїхали машини й евакуювали людей. А їх у підвалі було близько 200», — пригадує Ольга.

Однак навіть у той момент, коли село було під окупацією, людей, які тут лишалися, продовжували вбивати — або розстрілювали, або ж цілили у них ракетами, мінами та снарядами.

Богородичне, Донеччина, 2022 рік

«Тут увесь цей час лишався чоловік, в якого лежача матір — їй майже 90 років, а йому — близько 60. Тому він у Богородичному був, нікуди не виїжджав. Не знаємо, як він жив увесь цей час…» — зізнається подружжя.

Сьогодні, сидячи лише вдома, вижити у селі неможливо, тому що зі зручностей лише вода в криницях. Доводиться їздити у сусіднє місто й там купувати продукти. Але не ці труднощі, ні зруйновані будинки, не лякають мешканців села, які мріють повернутися у Богородичне.

«Ті люди, хто виїхав звідси, кажуть, що будуть повертатися. А що робити? Лише домовилися, що повертатимуться навесні, бо тоді влада обіцяла дати клейонку для вікон, брезент, шифер чи фанеру, нібито допоможуть із будівельними матеріалами. Та й люди зараз подають заявки про зруйноване житло, тому вже на той момент має бути якийсь результат. А зараз допомоги немає, ми робимо все своїми силами, щоб не чекати до весни», — кажуть Ольга з Євгеном.

Попри потрощені будинки навколо, подружжя впевнено: головну проблему — окупантів — Збройні сили прогнали. Вірять, що відбудувати будинки буде складно, проте реально, адже Богородичне — це Україна, і це найважливіше.

Богородичне, Донеччина, 2022 рік