Через відсутність будь-яких комунікацій та потрощену інфраструктуру мешканці, які досі лишаються у місті, вимушені виживати. І поки вони відмовляються покидати Бахмут їх рятують лише волонтери.
На фото Бахмут. Фото з відкритих джерел
Навіть волонтерські виїзди в Бахмут — надто небезпечні останні кілька місяців. Місто, яке цілодобово обстрілюють російські терористи, палає в усіх сенсах — і навіть на під'їздах до Бахмута можна побачити щойно підірвані автівки та спалені тіла. Та без волонтерської допомоги тут не обходяться навіть військові, потреби яких ніколи не закінчуються.
Волонтерка з нікнеймом «пані Добропілля», яка їздить у Бахмут попри небезпеку, розповідає: за останню поїздку, яка тривала тиждень, волонтери відвідали пів тисячі осіб, які перебувають уздовж лінії фронту.
«Станом на кінець лютого заїзд у Бахмут був можливий лише через Хромове, але й та дорога — лотерея. Буквально за кілька хвилин перед нами прицільно обстріляли „буханку“… Ми заїжджаємо, а в низині ще горить автівка, троє „двохсотих“ — обвуглені тіла… Кілька хвилин — і три прильоти десь на Ювілейній. Бахмут зустрів нас сонячною погодою (як завжди), ясним небом, морозним повітрям… і пустими вулицями, безмовними руїнами й повною відсутністю життя. Русня ж — нескінченними вибухами, градами та постійними прольотами. Бахмут — одна суцільна рана», — каже волонтерка.
Дорогою по Бахмуту їздити також небезпечно — крім того, є інформація, що по місту «працює» російський снайпер, дороги також побиті. Їздити доводиться бруківкою та бордюрами, окрім того — на дорогах страшенні напливи льоду.
«Можна сісти на «дно» й стати живою ціллю русні. Вибухи, прильоти — постійно. Наше завдання — допомагати молитвою, гуманітаркою, евакуацією… І хлопцям, звісно, було б краще працювати, якби в місті не було цивільних. Але їх досі близько 6 тисяч, серед яких і діти. Але дітей, звісно, ховають… І тільки заради них ти ходиш і просиш: «а давайте виїдемо?», — наголошує «пані Добропілля».
Фото: пані Добропілля
Однак у місцевих вистачає причин, чому вони не хочуть евакуюватися з Бахмута. Зокрема, одна пані, яка має сина, відмовляється від евакуації - «бо сина заберуть в армію».
«За кілька хвилин до початку „прильотів“ ми на вулиці роздавали місцевим гуманітарку. Коли почалися прильоти — відразу ж побігли в підвал. В один із будинків був приліт — сусіди сказали, що там є люди, але вони не виходять, бо до них прилітає найчастіше. Ми стукали, але нам ніхто не відчинив», — пригадує волонтерка.
«Пані Добропілля» додає: вмовляти на евакуацію місцевих доволі складно. Однак під час однієї з крайніх поїздок вдалося вивезти кількох людей з Бахмута.
«Їздили приватним сектором — і це також лотерея. Прильоти по приватних будинках — кожні дві хвилини. Рух ускладнює й постійний дим. Тож як воно — їздити Бахмутом? Як по лезу ножа. Чи прощалася я з життям? Так! Бо тут гарантій немає. Ще перед Часовим Яром сказала мамі, що люблю її й брата.
Люди, які лишились в Бахмуті, прирекли себе на вірну смерть. Обстріли не припиняються, прилітає в кожному районі. На вулицях — трупи людей, які немає навіть як забрати… Кожного разу я бачу, як життя в Бахмуті стає все менше. Центр — пустота, руйнування катастрофічні, повсюди дим, кожен куточок — в прильотах. Русня не може взяти Бахмут, тому знищує… Це вже практично мертве місто", — каже волонтерка.
Попри це, зізнається «пані Добропілля», в місті досі лишаються «ждуни». І навіть коли волонтери роздавали гуманітарку військовим — місцеві обурювалися. Волонтерка зауважує: це обурення було ненаграним — мовляв, «хіба в них немає грошей? І взагалі - це ми їх тут захищаємо». Це в одному з міст під обстрілами заявила місцева жінка, яка лишається там попри вибухи та загрозу померти ледь не щохвилини.
«Мали розмову з одним із загону"внє політікі». То дуже тяжко. Але мені все одно шкода людей, які лишились там. Які, може, вже й хотіли виїхати, та забрати їх уже немає можливості", — каже волонтерка.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!