Киянин Артем воював поблизу Соледара та в липні потрапив до полону. Тут він пережив тортури від рашистів, однак чоловік не здавався і все одно чинив опір ворогам — відмовлявся вчити ворожий гімн та налаштовував себе, що те, що відбувається — тимчасово.
Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
У листопаді військового обміняли і зараз боєць перебуває на реабілітації.
Артем Смолінський пішов у територіальну оборону на початку повномасштабного вторгнення. Спочатку воював у складі 72-ї бригади, фактично, «на нулі». 27 липня 2022 року поблизу Соледара на Донеччині 25-річний військовий потрапив у полон, розповідає Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Чоловік згадує ті дні і каже, що тоді, на передовій військових якраз мали поміняти. Треба було протриматися ще тиждень.
«Під час відходу почався бій. Мій побратим Олег тримав праву частину дороги, я ліву. Стрілкотня. З нами ще троє хлопців. Ніч протрималися. Вирішили йти розвідкою. Попали в засідку. Олег загинув. У мене закінчилися патрони. Чую, автомат тільки клац-клац. Потягнувся за автоматом Олега й прилетіла граната».
Коли Артем отямився, навколо вже були кадирівці. Чоловік закричав, його вдарили — і він знову втратив свідомість. Прокинувся, коли вже кудись везли. Рухатися не міг, мав чотири поранення — уламки в ногу, руку й вухо. Спочатку чоловіка відвезли в Лисичанськ. Згадує, що кинули в підвал:
«Пролежав там сім днів без їжі й води. Думав, що помираю. Багато крові втратив, дуже хотілося пити. Коли підійшов один сєпар і каже: „Укроп, ти живий? Курити хочеш?“. А я навіть відповісти не можу. Приніс мені пляшку води й пачку цигарок. „Якщо хтось запитає, я тобі нічого не давав“, — сказав. Не дав мені здохнути. З Лисичанська мене відправили в Луганське СІЗО».
Боєць розповідає, що він — фанат «Динамо», а тому має безліч татуювань. Рашисти намагалися випалити тризуб та били струмом.
З Луганська полоненого повезли в Суходільськ, потім у Свердловськ, тоді в Таганрог і Курськ — так зване «турне». Найважче було в Таганрозі. Медичну допомогу не надавали. Для формальності повезли в лікарню робити знімки після поранень.
«Били кожен день, але гімн я їхній не вчив, тільки рота відкривав. Не били тільки у Свердловську на Луганщині. Бо наші. Я подякував медсестрі за знеболювальний укол, бо до того не робили, а вона мені: „Повертайся живим“. Конвоїр почав її лаяти».
Росіяни мучили наших бійців та робили все, щоб у них з'їхав дах, провокували конфлікти серед полонених. Кожен день здавався вічністю, але хлопець постійно налаштовував себе, що це тимчасово.
Смолінський згадує - вже під час обміну, коли почали знімати сміттєві пакети з очей і сказали, що їдуть додому, сльози самі з очей полилися.
«Коли назустріч нам вели російських полонених, побачив, що вони всі відгодовані, не те що ми. Ми, бувало, одну цигарку на 25 людей курили. Як повернулися, то цілували нашу землю».
Артема Смолінського визволили з полону в листопаді. Зараз він проходить реабілітацію і каже — вдома найбільше обтяжує армійська бюрократія.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!