Майже два роки після окупації Вугледар залишається містом-привидом. У повністю зруйнованому місті, де не залишилось жодних комунікацій та медичного забезпечення, виживають двадцять людей. Російські пропагандисти показали їхній побут, а сам сюжет ще раз продемонстрував справжню ціну так званого «визволення».
Раділи, коли прийшли росіяни, а тепер живуть у підвалах: як сьогодні виживають на руїнах окупованого Вугледара близько двох десятків людей
Вугледар перебуває під російською окупацією з жовтня 2024 року. За цей час місто практично перестало існувати.
У мережі регулярно з’являються нові кадри окупованого міста. На них — зруйновані багатоповерхівки, зарослі бур’янами двори, порожні вулиці, спалені автомобілі та повна відсутність ознак відновлення.
Попри численні обіцянки окупаційної влади, жодної відбудови тут немає.
Російські пропагандисти опублікували сюжет про мешканців Вугледара, які не залишили окуповане місто.
За словами жінки на ім'я Євгенія, зараз у Вугледарі залишилося приблизно 20 людей.
Вона розповіла, що разом із сестрою вже тривалий час живе у підвалі власного будинку, оскільки квартира повністю зруйнована.
За її словами, у місті немає питної води, електропостачання, жодної медичної допомоги та громадського транспорту. Газові балони ніде заправити, їжу доводиться готувати на мангалі та буржуйці, а дрова заготовляти власноруч.
Жінка також розповіла, що виїхати вони не змогли.
«У нас немає ніякого транспорту, вивезти нас ніхто не хоче. Нам треба і документи зробити, і пенсію отримати, і купити собі щось. Нам нікуди виїжджати», — розповідає на камеру пропагандистам Євгенія.
За її словами, навіть із медичною допомогою ситуація критична. Жінка хворіє на цукровий діабет, однак необхідних ліків немає. Максимум, на що можуть розраховувати люди, — елементарна допомога або окремі медикаменти, які інколи привозять.
Також вона згадує, що під час боїв разом із сестрою пережила прямі влучання біля будинку.
«Два рази прильоти пробивали фундамент будинку. Добре, що не вибухнули. Ми сиділи в підвалі, молилися і плакали», — розповідає жінка.
Зараз, каже вона, після дощів люди збирають воду для побутових потреб, однак питної води все одно бракує. Узимку в підвалі температура піднімається лише на 5−7 градусів, коли топляться буржуйками, а під ранок знову опускається майже до нуля. Попри все, жінка каже, що не збирається залишати Вугледар. За її словами, вона прожила тут 41 рік, у місті поховані її чоловік, мати та інші рідні. «Ну куди мені їхати?» — запитує вона. Саме тому, попри повністю зруйнований будинок, життя у підвалі та відсутність елементарних умов, вона вирішила залишитися в окупованому місті.
Попри все пережите, жінка, як і багато інших прихильників «русского мира», не приховує, що у 2024 році раділа приходу російських військ.
«Коли прийшли росіяни, ми дуже зраділи. Ми чекали цього», — говорить вона у сюжеті.
Водночас уся її розповідь найкраще демонструє реальну ціну цієї «радості». Життя у підвалі зруйнованого будинку, де не має водопостачання, електрики, медичної допомоги, можливості оформити документи, отримати пенсію чи навіть заправити газові балони.
Мабуть, намагаючись сказати хоч щось позитивне про життя в окупації, жінка додає: тепер, мовляв, «хоч можна по місту погуляти», а «при Україні не можна було». Ця фраза звучить особливо абсурдно на тлі того, що від самого Вугледара майже нічого не залишилося. Її «прогулянки» відбуваються містом, яке самі окупанти перетворили на суцільні руїни. Сама ж співрозмовниця називає Вугледар «Чорнобилем № 2» і визнає, що навколо лише зруйновані багатоповерхівки, порожні вулиці та підвали, де люди намагаються вижити.
Російські пропагандисти хотіли показати історію про «визволення», але фактично показали його справжню ціну. Замість «нового життя» — місто, стерте з лиця землі, люди, які роками виживають у холодних підвалах без води, світла, медицини й транспорту, та лише кілька десятків мешканців, що залишилися серед руїн. Це і є реальний результат того, що росія називає своїм «визволенням».
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!