Оренда забирає більшу частину бюджету, а грошей не вистачає навіть на їжу: із чим стикаються родини після евакуації

Для тисяч родин із дітьми евакуація стала єдиним способом врятуватися від російських обстрілів. Та навіть після переїзду в безпечніші регіони труднощі не закінчуються. Сім'ям доводиться шукати житло, гроші на повсякденні потреби, роботу та допомагати дітям звикати до нового життя.

Після евакуації більшість батьків помічають, що їхні діти почуваються безпечніше та спокійніше, однак чимало родин досі не знають, що чекає на них завтра. Одні не впевнені, чи зможуть і надалі оплачувати оренду, інші змушені економити навіть на харчуванні, дитячому одязі та лікуванні.

Щоб з’ясувати, як живуть родини з дітьми після евакуації та якої допомоги їм найбільше бракує, БО «Координаційний гуманітарний центр» провела дослідження їхнього добробуту.

Про результати опитування журналістам «Вчасно» розповів керівник відділу інформаційного менеджменту БО «Координаційний гуманітарний центр» Олександр Свидинюк.

Зазначимо, що БО «Координаційний гуманітарний центр» займається евакуацією цивільного населення з прифронтових територій із травня 2024 року. За цей час організація допомогла виїхати 256 488 людям, серед яких 119 737 жителів Донецької області та 47 — Луганської.

Команда супроводжує людей на всіх етапах евакуації — від першого звернення до розміщення в безпечнішому регіоні й адаптації. Допомагають вивозити не лише людей, а й домашніх тварин.

Після виїзду евакуйованих доправляють до транзитних центрів, де вони можуть отримати різні види допомоги, зокрема харчові продукти, гуманітарну, грошову, психологічну та юридичну допомогу. Там також допомагають маломобільним людям з оформленням документів і пошуком подальшого місця проживання.

Однак, як зазначає Олександр Свидинюк, після прибуття в безпечне місце труднощі для людей не закінчуються.

«Мета цього дослідження полягала в тому, щоб зрозуміти, як люди оцінювали необхідність і процес евакуації, як почувалися на кожному етапі, що допомагає їм адаптуватися, а що, навпаки, заважає. Основну увагу ми приділяли дітям. Нам було дуже важливо зрозуміти, як вони звикають до життя в нових громадах», — пояснює Свидинюк.

Результати дослідження мають допомогти гуманітарним організаціям, державним установам і донорам краще розуміти, чого потребують переселенці та яку підтримку їм варто надавати.

Загалом дослідники отримали 326 анкет від родин, у яких виховується щонайменше одна дитина віком до 18 років. У цих сім'ях проживають 459 дітей.

Найбільше опитаних родин евакуювалися з Дніпропетровської області — майже 53%. Ще 30% — із Донеччини, 14% — із Харківщини.

Серед учасників були як сім'ї, які виїхали нещодавно, так і ті, хто залишив свої домівки понад рік тому. Загалом дослідники намагалися зв’язатися з понад тисячею людей, однак провести повноцінне опитування вдалося лише серед 326 родин.

Водночас Свидинюк наголошує, що ці результати не можна вважати показовими для всіх евакуйованих українців. Адже опитували лише людей із бази даних організації, з якими вдалося зв’язатися та які погодилися відповісти на запитання.

Евакуація сім'ї з Костянтинівки/ Фото: Національна поліція


У безпеці, але без упевненості в завтрашньому дні: що змінилося після евакуації

Дослідження показало, що на життя евакуйованих сімей найбільше впливають три речі: безпека, наявність постійного житла та гроші на повсякденні потреби.

Майже 80% батьків зазначили, що після переїзду їхні діти почуваються в більшій безпеці. Ще 75% помітили покращення емоційного стану дітей.

Однак разом із цим родини зіткнулися з новими труднощами. Зокрема, 78% сімей проживають в орендованому житлі, а приблизно третина з них не впевнена, як довго зможе там залишатися. Крім того, 62,1% опитаних змушені економити через нестачу коштів.

«Евакуація — це порятунок життя, а після неї починається тривалий процес адаптації. Добробут після евакуації — це не просто фізична безпека, хоча саме вона насамперед спонукала людей виїжджати. Це також можливість мати стабільне житло, достатній дохід, продовжувати навчання та відновлювати зв’язки з іншими людьми», — пояснює Олександр Свидинюк.

Водночас дослідники помітили суттєву різницю між тим, як люди оцінюють саму евакуацію, і тим, із чим стикаються вже після переїзду.

Так, 95% опитаних позитивно оцінили безпеку під час перебування у транзитних центрах. Проте після розселення більшість побутових і фінансових питань родинам доводиться вирішувати самостійно.

«95% опитаних шукали житло самостійно або через родичів. Більшість ще до евакуації намагалися з’ясувати, де можна орендувати квартиру, скільки це коштуватиме і в якому населеному пункті вони зможуть жити. І лише після цього зверталися до організацій по допомогу з виїздом або евакуювалися самостійно», — розповідає Свидинюк.

Житло — одна з найбільших проблем: родини не знають, як довго зможуть оплачувати оренду

Після евакуації знайти житло — лише половина справи. Значно складніше мати змогу оплачувати його щомісяця та бути впевненими, що найближчим часом не доведеться знову переїжджати.

За результатами опитування, 43% сімей зазначили, що досі не мають стабільного житла, а 39% потребують допомоги з оплатою оренди.

Для багатьох переселенців оренда забирає значну частину сімейного бюджету. Особливо важко тим, хто не має постійної роботи або виховує дітей одноосібно.

«Більшість родин орендують житло, і це постійне фінансове навантаження. Людям потрібна не лише допомога з пошуком житла, а й підтримка з оплатою оренди. Вони мають розуміти, як зможуть організувати своє подальше життя», — пояснює представник БО «Координаційний гуманітарний центр».

Економлять навіть на харчуванні: на що сім'ям із дітьми не вистачає грошей

Не менш гострою проблемою для переселенців залишається нестача коштів. За словами Свидинюка, приблизно третині опитаних родин доходів переважно або зовсім не вистачає навіть на базові потреби.

Понад 60% сімей повідомили, що змушені скорочувати витрати. Найчастіше економлять на дитячому одязі та взутті — майже 40% серед тих, кому доводиться заощаджувати. Ще 31,4% таких родин обмежують витрати на харчування.

«Коли ми запитували, на чому люди економлять, дуже часто чули відповідь: „На всьому, тільки не на дітях“. Зрозуміло, що батьки хочуть дати дітям найкраще і насамперед обмежують себе. Але коли ми починали говорити детальніше, з’ясовувалося, що грошей не вистачає на дуже багато речей. І майже 40% все ж економлять на дитячому одязі та взутті, а 31,4% — на харчуванні. І це серйозна цифра», — розповідає експерт.

Він уточнює, що ці показники стосуються саме сімей, які повідомили про вимушену економію, а не всіх учасників дослідження.

Крім того, приблизно чверть опитаних змушені заощаджувати на опаленні та комунальних послугах. Ще 22,7% скорочують витрати на дитячі гуртки та дозвілля, хоча саме такі заняття допомагають дітям знаходити друзів і звикати до нового місця.

На медичних послугах економлять 13% опитаних, а на потребах, пов’язаних із навчанням, — 10%.

Допомога є, але не всі переселенці знають, як її отримати

Ще одна проблема, яку виявили дослідники, — недостатня обізнаність родин про соціальні виплати та програми підтримки.

Лише половина опитаних повідомили, що отримують усі виплати, на які мають право. Майже 20% отримують їх частково, а 16% узагалі не знають, на яку допомогу можуть розраховувати.

Однак, на думку Свидинюка, насправді людей, які не мають достатньої інформації, може бути більше.

«Цю цифру я б не сприймав як остаточну. Під час спілкування відчувалося, що деякі люди не хотіли визнавати, що чогось не знають. Вони начебто говорили, що обізнані, але з подальших відповідей ставало зрозуміло, що не всю інформацію мають. Тому проблема не лише в обсязі допомоги, а й у тому, наскільки легко дізнатися про неї», — зазначає експерт.

За його словами, після евакуації люди найчастіше звертаються до ЦНАПів, лікарень і шкіл. Тому саме через ці установи можна було б більше розповідати переселенцям про доступну допомогу.

Проте є й інша проблема: приблизно половині опитаних незручно самостійно звертатися по підтримку до державних установ або гуманітарних організацій.

«Люди дуже часто покладають усю відповідальність на себе. Вони самостійно евакуюються, шукають житло, намагаються облаштувати життя і навіть не цікавляться, які можливості підтримки існують. Коли їм пропонують допомогу, вони можуть погодитися, але самостійно звертатися їм незручно», — пояснює Свидинюк.

Частина переселенців також просто не вірить, що звернення принесе результат. Тому люди навіть не намагаються дізнатися, чи можуть отримати якусь підтримку:

«У таких відповідях люди часто казали: „Та що там є? Навіщо щось подавати? Все одно нічого не допомагає“».

Евакуйована сім'я біля тимчасового житла у Дніпрі/ Фото: UNICEF

Навчаються у старих школах, але не мають друзів поруч: як звикають до нового життя діти

Після евакуації більшості дітей вдається продовжити навчання. Однак знайти друзів і відчути себе частиною нової громади значно складніше.

За результатами дослідження, 85% опитаних повідомили, що всі діти шкільного віку в їхніх родинах навчаються. Водночас 44,6% дітей продовжують навчатися дистанційно у школах, які відвідували до переїзду.

З одного боку, це дозволяє залишатися на зв’язку зі знайомими вчителями та однокласниками. З іншого — діти мають менше можливостей знайомитися й спілкуватися з однолітками там, де живуть зараз.

«Це зрозуміло, адже діти залишаються у звичному оточенні. Але водночас багато батьків говорять про нестачу спілкування. Діти фізично проживають у новому місці, а їхні друзі залишаються там, звідки вони виїхали. Дистанційне навчання дозволяє не переривати освіту, але обмежує можливості звикнути до нового середовища та пізнати його», — пояснює Свидинюк.

Загалом 75% батьків вважають, що їхні діти повністю або переважно звикли до нового місця проживання.

Водночас лише 60% дітей мають друзів або регулярно спілкуються з однолітками. Причому йдеться не лише про зустрічі наживо, а й про телефонні розмови та спілкування в соціальних мережах.

Ще 33% родин зазначили, що їхнім дітям бракує спілкування, а 6% повідомили, що діти взагалі не контактують з однолітками.

Крім того, майже 23% опитаних розповіли, що їхні діти не мають можливості відвідувати гуртки, секції чи інші позашкільні заняття.

«Часто люди проживають у селах, де взагалі немає жодних занять для дітей. Усе, що їм залишається, — це інтернет і спілкування з друзями з попереднього місця проживання. Ці друзі також можуть бути розкидані по різних містах і країнах, тому діти підтримують зв’язок переважно онлайн», — розповідає експерт.

Медична та психологічна допомога: чого бракує евакуйованим дітям

Більшість опитаних сімей не мають серйозних труднощів із доступом до медичної допомоги. Зокрема, 71% родин повідомили, що можуть отримати необхідні послуги без проблем.

Водночас 16% дітей досі не мають сімейного лікаря за новим місцем проживання. За словами Свидинюка, це не завжди означає, що медична допомога для них недоступна. Деякі родини просто ще не зверталися до лікаря після переїзду.

Окремо дослідники запитували батьків про психологічний стан дітей.

Майже 7% опитаних повідомили, що їхні діти потребують психологічної підтримки, але не отримують її. Одна з причин — батьки не знають, куди звернутися.

Проте Свидинюк наголошує, що реальна потреба в такій допомозі може бути більшою.

«Тут важливо розуміти, що це оцінка самих батьків. Вони не завжди можуть правильно визначити, чи потребує дитина психологічної підтримки. Часто батьки говорять, що дитина її не потребує, хоча в цей момент самі замислюються над цим питанням», — зазначає він.

Самі виховують дітей і не можуть працювати: з якими труднощами стикаються батьки

Після евакуації дорослим доводиться не лише облаштовувати нове життя, а й шукати роботу, забезпечувати дітей та допомагати їм звикати до незнайомого середовища. Особливо складно тим, хто виховує дітей самостійно.

За результатами дослідження, 23% опитаних — одинокі матері або батьки. Крім того, 35% родин повідомили, що необхідність доглядати за дитиною повністю або частково заважає комусь із дорослих працювати.

«Дорослі мають одночасно вирішувати питання житла, доходів, навчання дітей та їхньої адаптації. А коли це один із батьків, навантаження стає ще більшим. Тому можна говорити про додатковий стрес, який впливає на життя всієї сім'ї», — пояснює Свидинюк.

Водночас експерт уточнює, що дослідники окремо не вивчали психологічний стан дорослих і стосунки всередині родин. Тому за результатами цього опитування не можна стверджувати, чи побільшало сімейних конфліктів після евакуації.

Чи готові родини повертатися додому: безпека дітей важливіша за все

Під час опитування переселенців також запитували, де вони планують жити надалі та чи розглядають можливість повернення додому.

Серед учасників дослідження були й родини з Донецької області, зокрема з Дружківки, Олексієво-Дружківки, Костянтинівки, Слов’янська та Краматорська.

За результатами опитування, 63,8% сімей планують протягом найближчих шести місяців залишатися там, де живуть зараз. Майже 5% мають намір повернутися додому, а приблизно чверть ще не визначилася.

При цьому навіть ті, хто думає про повернення, здебільшого готові зробити це лише після завершення війни та покращення безпекової ситуації.

Так, 88% опитаних назвали завершення війни головною умовою повернення. Для 48% важливо мати придатне та безпечне житло, а 40% зазначили, що ситуація з безпекою має суттєво покращитися.

«Основне, що стримує людей від повернення, — це діти. Бували відповіді, що якби не діти, то, можливо, й повернулися б. Особливо це стосується родин із Донецької області, які побоюються за безпеку. Люди не хочуть знову піддавати дітей ризику», — розповідає Свидинюк.

Водночас деякі переселенці згадували про нестачу грошей і труднощі з оплатою оренди як про причини, через які замислюються над поверненням. Однак фінансові проблеми не є головним чинником, що впливає на таке рішення.

Не знають, куди їхати та де житимуть: чому люди відкладають евакуацію

Дослідження також показало, що невизначеність щодо життя після переїзду часто змушує людей залишатися в небезпечних громадах.

Серед тих, хто відкладав евакуацію, 50% не знали, куди саме їхати, а 43,8% не розуміли, де житимуть після виїзду.

За словами Свидинюка, навіть усвідомлюючи небезпеку, люди нерідко бояться залишити дім, бо не знають, що чекає на них далі.

«Людям ще до виїзду потрібно пояснювати, де вони зможуть проживати, яку допомогу отримають і як зможуть організувати своє подальше життя. Часто вони просто не знають про наявні можливості й розраховують лише на себе», — зазначає експерт.

Щоб допомогти людям заздалегідь знайти місце для проживання, БО «Координаційний гуманітарний центр» створив ресурс «Поруч».

На платформі можна переглянути доступні варіанти житла та спланувати переїзд до конкретної громади. При цьому враховують потреби людини, зокрема чи потрібне житло без сходів та інших перешкод для пересування, а також чи можна заселитися з домашніми тваринами.

Родина з Дружківки, яка евакуювалася на Черкащину/ Фото: UNICEF

Врятувати від обстрілів й допомогти жити далі: чого потребують переселенці

У підсумку дослідження можна зазначити, що найбільше родинам потрібні стабільне житло, допомога з оплатою оренди, гроші на найнеобхідніше та можливості для навчання й спілкування дітей.

Особливо важко одиноким матерям і батькам, а також багатодітним сім'ям, яким доводиться забезпечувати дітей без стабільного доходу.

«Були дуже різні історії. Наприклад, жінка з двома дітьми, чоловік якої пішов до війська. Вона залишилася сама, роботи немає, живе в селі, де їй надали соціальне житло. І попри це грошей не вистачає, дуже важко зводити кінці з кінцями», — розповідає Свидинюк.

Одним зі способів допомогти таким родинам із житлом у БО «Координаційний гуманітарний центр» називають програму «Будиночок у селі», яку організація починає реалізовувати.

«Ми будемо шукати будиночки в селах, які можна відремонтувати. Донори виділятимуть гроші на ремонт, після чого туди зможе заселитися сім'я. Щоб люди жили не в соціальному гуртожитку, а мали окреме житло, могли вести господарство й краще забезпечувати себе», — пояснює експерт.

Проте одного житла недостатньо. Родинам також потрібна робота, доступ до соціальних виплат і медичної допомоги, а дітям — можливість не лише навчатися, а й спілкуватися та проводити час з однолітками.

Зокрема, Свидинюк наголошує на важливості доступних, пільгових гуртків, спортивних секцій і дитячих просторів для сімей переселенців.

«Добре, що в умовах війни діти взагалі мають можливість навчатися дистанційно. Але їм також потрібні безпечні місця для спілкування, гуртки, спортивні секції, підліткові простори. І бажано, щоб це було доступно, адже багато батьків змушені економити саме на таких заняттях», — зазначає він.

Та головне, на думку експерта, — щоб допомога людям не закінчувалася після виїзду з небезпечної громади.

«Людям потрібна безперервність усієї допомоги. Часто підтримка завершується в транзитному центрі, де вони отримують гуманітарну, грошову та іншу допомогу. Але далі їм потрібно якось жити, планувати своє майбутнє, думати про те, як житимуть їхні діти. І все це лягає на їхні плечі. Очевидно, що соціальної допомоги від держави просто не вистачає», — підсумовує Олександр Свидинюк.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

2026 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2026 © ГО "Медіа-Погляд".
Ідентифікатор медіа R40-05538

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev