Останнє, що лишилося у трубах Донеччини: як аварійки газовиків досі їздять у Краматорську та Слов’янську під прицілом ворожих дронів

Куртки працівників «Донецькоблгазу» Андрія та двох Олександрів пропахли димом: всі їхні виклики — на місця нічних прильотів, де з верхніх квартир досі кублиться дим. Вогонь «дожирає» стіни, поки чоловіки припиняють газопостачання до будинку. Мешканці на подвір'ї в істериці кричать на газовиків. У них уже місяць не було води та світла, а газ лишався єдиною можливістю прожити вдома. Принаймні до цього ранку, поки дім не розбомбили дронами окупанти.

О восьмій ранку вулиці Краматорська затягнуті туманом і димом. Запах згарища видувається з багатоповерхівок, які палають з ночі. Рятувальники не змогли виїхати на пожежу у квартирах після удару БпЛА — рій дронів кружляє над будинком. За три години язики полум’я знищують уже тридцять квартир. Люди у дворах ридають, спостерігаючи, як від них лишається попелище. Коли аварійна бригада «Донецькоблгазу» заїжджає у двір, ті кидаються до машини зі звинуваченнями: чому газовики приїхали, а пожежники досі ні?

«Приїхали навіть газ вимикати? Клас! А ви про нас подумали?! Вам аби вимкнути, а нам як жити далі? Ви не подумали про це?» — кричить Світлана, одна з жінок, на чию квартиру переповз вогонь.

Чоловіки під звинувачення жінки продовжують виймати з автомобіля інструменти, які знадобляться, щоб припинити газопостачання до багатоповерхівки. Світлану їхнє мовчання, здається, лише провокує: вона починає сипати прокльони, щоб так само палали і їхні будинки. Врешті, один з працівників «Донецькоблгазу», Андрій Тволенко, не витримує. Він — переселенець із Бахмута, і від його будинку окупанти лишили тільки груду цементу з попелищем.

«А чому у вас претензії до нас, а не до того, хто цим дроном керував? Чи це ми вам квартиру підірвали?! У мене дому теж немає, і я знаю, кого у цьому звинувачувати. Знаєте, з ким ми воюємо?» — відповідає газовик.

«Дрони знову летять, а минуло лише 10 хвилин, як ми приїхали»

Коли Андрій Тволенко приставляє залізну драбину до труби, Світлану вже намагаються заспокоїти сусіди — просять зрозуміти, що газовики просто виконують свою роботу. Їхні квартири теж охоплені вогнем. Жінка на ці спроби майже не зважає.

Її крики перериває голос сусіда на куті будинку: «Пожарні їдуть!». Після цього жінка майже біжить до нього, де рятувальники в екіпіруванні розмотують пожежні «рукава». Чутно, як вона проклинає уже їхній екіпаж та їхні будинки.

За кілька хвилин, поки пожежу безуспішно намагаються приборкати, робота аварійної бригади «Донецькоблгазу» закінчується. Поновити газопостачання вдасться лише після повної ліквідації пожежі, якщо газові труби вціліли після обстрілу й взагалі буде технічна можливість зробити це. Цей мікрорайон — кілл-зона, тож і «варити» газопроводи доведеться під атаками дронів. Люди, яким це пояснює Андрій Тволенко, просто махають рукою.

«Людей можна зрозуміти: у них горить дім, вони з собою тільки собак змогли забрати. Але хіба ми винні в тому, що їх дрон атакував? Мені шкода їхній будинок, а свій ще більше шкода. Тільки ми нічого не можемо зробити. Дрони знову летять, а минуло лише 10 хвилин, як ми приїхали», — пояснює чоловік, поки перекриває газопостачання.

У цей момент «Чуйка» в руках його колеги голосно пищить, а екіпаж ДСНС забігає всередину двору. Чутно чергу пострілів, під команду «Небо» рятувальники біжать ховатися в під'їзди. Ми з газовиками лишаємося під деревами, однак з машин виходимо — на випадок, якщо дрони почнуть атакувати брендовані машини. Світлана, спостерігаючи за цим, обурено кричить: «Ще не потушили, а знову ховаєтесь? Це вся ваша робота?».

На неї вже ніхто не звертає увагу: російський терор неодноразово коштував життя і пожежникам, і газовикам. Коли за три хвилини чутно команду «відбій», машини «Донецькоблгазу» з ревом моторів виїжджають з двору. Їхати треба швидко: детектори дронів знову голосно пищать, а в небі чутно дзижчання рою FPV. Імовірно, наступна зграя БпЛА уже на підльоті.

Невдовзі після цього росіяни влаштують сафарі на машину газовиків: дрон кілька кілометрів гнатиметься й спробує атакувати, але зачепиться у гілках і здетонує. Наступний FPV поженеться за бригадою уже за кілька хвилин, але водій зможе відірватися від нього. Того разу працівникам «Донецькоблгазу» пощастить: вони «обійдуться» лише діркою в кузові (від уламка, який прошиє авто) та тріщиною на склі.

Не в кожну дірку в бронежилеті залізеш

Їхати у мікрорайон Іванівка після дронового обстрілу моторошно. Це наступна заявка в переліку адрес газовиків, і саме цю частину Краматорська останніми тижнями практично контролюють російські дрони. Вцілілих будинків немає. Проїзд дорогами ускладнюють груди спаленого металу — рештки машин, які намагалися проскочити тут до нас. Деякі досі парують і у привідчинене вікно машини потрапляє запах гару. Над головою дзижчить черговий рій дронів, чутно постріли. Чи вдалося поцілити хоча б в один — невідомо, але за кілька секунд чутно вибух із тріскотінням: БпЛА впав, і не без шкоди. Коли уже зовсім поруч з машинами газовиків щось голосно вибухає, броньовик прискорюється до 120 км/год. Швидкість не гарантує, що від дрона вдасться втекти, але зменшує імовірність, що машина стане легкою ціллю.

Обстріляна вулиця, в яку завертає автомобіль «аварійки», затягнута димом. Дрони підпалили приватний сектор кілька годин тому. Що змогли, затушили місцеві. Інші будинки тліють. Шукати пробоїну чи відключати газопостачання — питання не стоїть: ремонт тут неможливий.

Перекрити вдається два будинки. Щоб зробити це в третьому, доводиться шукати отвори в паркані. Щастить, що одну з дошок перебив уламок дрона. Але пролізти в дірку у бронежилеті неможливо.

«Нє, треба знімати, бо не можу. Не влізаю», — каже чоловік після кількох спроб втиснутися в отвір.

В умовах, коли над головами пікірують FPV на оптоволокні, знімання шолома й бронежилета виглядає як геть невдала ідея. Але альтернативи немає: якщо не перекрити труби, витік газу і вогонь у будинках може підірвати найближчі будівлі. Тому Андрій Тволенко складає броню на траву й протискується в дірку в паркані.

За кілька секунд чутно цокання інструментів, удари по металу й викрик «готово». Ще один будинок відключили від газопостачання. Черговий дім, зруйнований окупантами, лишився останнього, що було в його трубах — газу.

З Іванівки броньовик газовиків виїжджає з таким самим ревом, як і з попередньої адреси. Будинки, які лишаються позаду, продовжують палати. Російські дрони заходять на нове коло: «Чуйка» голосно пищить, попереджаючи, що починається новий етап краматорського сафарі.

Люди майже живуть на роботі в умовах постійної небезпеки

За кілька годин, уже на «базі», начальник Краматорського УГГ Володимир Толстой пояснює: час ремонту поломок чи аварій збільшився в кілька разів. Від працівників буквально вимагають зберігати інстинкт самозбереження: коли є загроза обстрілу, вони мають ховатися. Навіть якщо це означає зупинити роботу і покинути інструменти.

«Раніше на тих самих адресах ми ремонтували поломки за день-два. Зараз термін збільшився до тижня й більше, бо нашим спеціалістам доводиться тікати від дронів, ховатися. За день на одній локації може бути 4−5 вимушених перерв, часто — більше: летять КАБи — ми в укриття, пропищали чи показалися дрони — те саме. Де була зеленка, ховалися там. А взимку від дронів сховатися нереально, а небо кишить ними», — каже чоловік.

У Слов’янську ситуація не краща. Через постійні обстріли у мікрорайоні Хімік повністю припинили газопостачання. Через безперервні артобстріли й дронові нальоти пошкоджені труби не встигали ремонтувати, а доїзд в ту частину міста став руською рулеткою. Газовики, які працюють у місті, зауважують: виходити на роботу з кожним тижнем страшніше, тож «триматися» за донецькі газові мережі не готові.

«Коли дрони атакують — я кидаю все і тікаю. Життя одне. Ховаюсь у подвір'я, в будинок — куди завгодно. Кожен з нас думає про те, що доведеться звільнятися і їхати. Але, по-перше, немає куди. По друге, у мене дітки не маленькі - 10 і 13 років. Треба заробляти, щоб вони мали все, що треба», — каже Олександр Дємєнтьєв, електрогазозварювальник Слов’янського УГГ.

На сьогодні в «Донецькоблгазі» працюють менш як 400 людей. Частина дистанційно, але всі головні процеси тримаються на екіпажах газовиків, які живуть і лишаються на Донеччині, під КАБами й дронами. Людей, чиї будинки лишилися неушкодженими, майже немає. Тому неподалік облаштували «пункт незламності» — на випадок, коли ліжкомісце вимушено стане домом для газовиків.

«Коли люди повертаються з виклику — тут їх годують, є вода. Можна як руки помити, так і душ прийняти. Є ліжкомісця, постільна білизна, розкладачки, двоповерхові ліжка. Відключення не страшні — є резервне живлення, інтернет, рації. Можна повноцінно жити. Дехто вже так і робить», — каже Дмитро Соловей, начальник Слов’янського УГГ.

Голова правління АТ «Донецькоблгазу» Вадим Батій наголошує, що попри атаки на екіпажі, втечі від дронів і постійні обстріли газовики лишаються в регіоні до останнього. «Кидати» Донеччину без газопостачання ніхто не буде, хоч які важкі умови складаються. Допоки буде можливість подавати газопостачання у Краматорськ і Слов’янськ, це робитимуть. Проте з усвідомленням усіх ризиків.

«Де дозволятиме безпекова ситуація, будемо відновлювати, ремонтувати. А де вже край, будемо тільки відключати мікрорайони. Пошкоджені труби ремонтувати не будемо, бо це загроза життю наших працівників», — наголошує Батій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «70% газових мереж області зруйновані»: що буде з опаленням на Донеччині, та чи вдасться втримати систему в Краматорську й Слов’янську