65-річний чоловік намагався вижити в російській окупації, однак через чотири дні зрозумів, що треба тікати.
65-річний житель села Шевченко самостійно вийшов з російської окупації/ Фото: Гуманітарна місія "Проліска"
Чоловік все життя прожив у Шевченко, маючи свій будинок, невеликий магазин, де заробляв на життя. Проте з приходом війни все це перетворилося на попіл. Розповідає його історію Гуманітарна місія «Проліска».
Спочатку чоловік намагався вижити в окупації, хоча це було нестерпно. Без зв’язку із зовнішнім світом, без надії на відновлення нормального життя, він жив із думкою про те, що колись зможе вирватися звідти. І от чотири дні тому, вночі, він вирішив, що час іти.
Щоб уникнути прицільного вогню, він йшов полями, подекуди ризикував, переходячи мінні території.
На світанку Василь Петрович дістався до найближчого безпечного пункту, звідки зміг дістатися до транзитного центру в місті Павлоград. Його подорож тривала чотири дні: дорогою він пройшов через Гришине та Добропілля, де знаходив тимчасовий притулок і просив допомоги у небайдужих людей.
Коли Гуманітарна місія «Проліска» зустріла Василя в Павлограді, він був виснажений і розгублений. У ході розмови з ним з’ясувалося, що його дочка понад 10 років проживає в Ізраїлі, а син — у Португалії. Він хотів би до них, але не знав як, бо зв’язку з ними немає, а телефонів він не пам’ятав.
Фото: Гуманітарна місія «Проліска»
Співробітники Місії через соціальні мережі розшукали його дочку та організували телефонний дзвінок. Перші слова, які вона сказала, заплакавши: «Тату, Слава Богу, що ти живий!».
«Цей дзвінок став переломним моментом. Василю Петровичу надали мобільний телефон, встановили всі необхідні програми, щоб він міг спілкуватися з дітьми. Психолог „Проліски“ надав чоловікові психологічну допомогу», — пише «Проліска».
Після того, як чоловіку допомогли відновити контакт із родиною, йому купили квитки до Запоріжжя, де тимчасово проживає його двоюрідна сестра з чоловіком.
Вони також змогли вирватися з села Шевченко, пройшовши мінними полями.
Під час відеодзвінка з сином той сказав лише одне: «Тату, я завжди вірив, що ти залишишся живим».
«Ця історія — про людську витримку, силу духу і віру. Василь Петрович показав, що навіть у найтемніші часи є надія на порятунок і нове життя, і важливо, коли на нелегкому шляху тебе зустрічають небайдужі люди», — додає Гуманітарна місія «Проліска».
Фото: Гуманітарна місія «Проліска»
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!