Покровськ: будні під прицілом FPV-дронів та стрімким наближенням фронту

Від прифронтового Покровська до лінії зіткнення на сьогодні лишається трохи більше 2 кілометрів. Ворог обстрілює місто щодня, російськи дрони полюють цілодобово. Станом на 12 грудня, за даними голови Донецької ОВА Вадима Філашкіна, у місті залишаються 11 тисяч жителів, серед яких — 18 дітей. Без світла, тепла, віднедавна — газу, зате з працюючими аптеками, де найбільший попит мають противірусні препарати та заспокійливе. А ще — з солодощами та вибором їжі у місцевих магазинчиках. Водночас на життя поза межами сірих холодних стін у людей лишається лише чотири години — з острахом того, що кожної хвилини ворожі дрони можуть «вполювати» їх. Яким побачили Покровськ у грудні журналісти «Вчасно», читайте далі.

Починаючи з кінця цьогорічного літа, покровський напрямок — один з найгарячіших на фронті. Окупанти перебили основні мости на в'їздах у місто, всю інфраструктуру: пошкодили лінії електропередач, які сотні разів ремонтували електрики, перебивали труби, якими доходив газ у домівки містян, обвалювали поверхи багатоквартирних будинків та палили вщент приватні.

Покровськ сьогодні побитий і дуже сірий: через голі дерева, хмарне небо й відсутність бодай якихось яскравих деталей він нагадує пустку. Звучить, до слова, так само моторошно — сильний вітер, який роздуває метелеві частини будинку, з кожним поривом все більше жахає тим, що метрові листи відірвуться й полетять тобі на голову. Тож перекотиполе у Покровську — велике, голосне та гостре. Вулиці міста пусті. Лише іноді на них можна побачити поодиноких перехожих. Так виглядає колись галасливий та людний район залізничного вокзалу.

Більш жваво на вулицях мікрорайону «Лазурний» поряд з ринком — тут ще працює кілька магазинчиків і місцеві торгують консервацією та овочами зі своїх городів. Але на вулицю містяни виходять після 11.00 і намагаються зробити всі справи протягом двох годин. В основному тут залишаються пенсіонери та родини шахтарів, які ще продовжують працювати на ШУ «Покровське», адже підприємство не припиняє свою роботу навіть через стрімке наближення фронту та збільшення ворожих обстрілів. Як розповідають місцеві мешканці, керівництво шахти сказало, що підприємство буде працювати у будь-якому разі. Саме це є основною причиною того, що 11 тисяч покровчан вперто не хочуть евакуюватися.

«Людей ще не довели до життя в підвалі»: де та за яких умов живуть покровчани?

У Покровську поспіхом ходять лише ті, хто на власні очі бачив, наскільки кривава ціна неквапливості - медики та правоохоронці. Нас один із них, парамедик та інструктор з особистої безпеки ГУНП Донеччини Андрій Булавін, забирає з центру міста на броньованому авто — каже, що хоч небо затягнуте хмарами й досить вітряно, для FPV це не завжди перешкода. На питання, наскільки багато людей за таких умов живуть у підвалах будинків, поліцейський здивовано посміхається:

«Ніхто тут ще не живе в підвалі. Місто живе, люди є, магазини й аптеки працюють. Населення ще не довели до такого стану, щоб переїжджати на нульові поверхи», — каже чоловік.

До міста сьогодні дострілює усе, окрім міномета, каже парамедик. Через це і дрони, й артилерія, РСЗВ та навіть авіація, яка залітає - уже «традиційні» причини потрощених будинків і пошкоджень комунікацій у Покровську. Через це зручності цивілізації містянам може подарувати лише електроенергія — завдяки їй працюють свердловини, які постачають воду у квартири, та бойлери. Зі зрідженим газом у Покровську віднедавна почалися проблеми — через один з прильотів були перебиті газопостачальні труби. Тож грітися «кількагодинним нагріванням каструлі води» не лише дорого, а й недосяжно вже — з 12 грудня газопостачання у місто припиняється.

«Я за час роботи в Кураховому, Костянтинівці зрозумів, наскільки мало треба для щастя — вологі серветки й теплий спальник. Витертися й тепло поспати. Все. Хоча в будинку, де я живу, є свердловина, а у квартирі - бойлер. Тому поки є світло — у мене є все. А якщо немає - то з пляшками води на свій поверх бігаю. І про вологі серветки доводиться згадувати», — каже про свій побут парамедик Андрій Булавін.

Тамара Лисенко, мешканка Покровська, у розмові з нами додає: такі умови — далеко не у всіх будинках. Зокрема, вона майже щодня носить воду у свою квартиру на п’ятому поверсі, а гріється біля газової портативної плити. Та працює завдяки балонам із газом, який жінка придбала наприкінці літа — так вдається і зварити поїсти, й вилізти з-під ковдри, але не сильно змерзнути.

«У мене у квартирі 12 градусів тепла, вночі опускається й до 8. Буває таке, що взагалі пара з рота йде. Вікна забиті фанерою, скла немає вже два місяці - відколи вибило ударною хвилею. Але їхати нікуди, тим паче в місті ще є й магазини, і вода, і світло. Поки можу заряджати телефон і у випадку чого зателефонувати доньці - буду тут. Якщо ситуація буде погіршуватися — то виїду. А поки що ковдра, гарячий чай у термосі, осіння куртка вдома — і можна ще жити», — каже жінка.

До речі, воду покровчани можуть безоплатно набрати щодня — її централізовано привозять водовози у різні мікрорайони раз на добу. Крім того, діють і стаціонарні точки роздачі питної води. І це разюче відрізняє Покровськ від Мирнограда, де люди вимушені купувати питну воду за 1,5−2,5 грн за літр або йти 5 кілометрів в один бік, щоб набрати її у пляшки.

«Зарядка» для парамедиків: скільки кілограмів на собі несуть поліцейські, коли біжать на дев’ятий поверх перевіряти, чи є поранені?

Ворожі безпілотники патрулюють над Покровськом постійно, особливо над мікрорайном «Лазурний». Тут «сліпих» зон майже немає, місць для сховку у розбомблених кварталах також обмаль. Тому нерідко з верхніх поверхів, де досі живуть люди, доводиться евакуйовувати поранених мешканців — у вкрай різних станах.

«Буває, що ми отримуємо інформацію про те, що дрон атакував будинок чи орієнтовну адресу, де це сталося. Виїжджаємо туди відразу в броні й шоломі - це близько 25 кілограмів. Крім цього, у кожного парамедика є рюкзак з усім необхідним, що може знадобитися під час допомоги, який теж важить до 10 кг. І доводиться з 30−35 кілограмами додаткової ваги на собі бігти на дев’ятий поверх. Інколи, коли ця пробіжка марна, бо в будинку ніхто не живе, спускаться в рази важче, ніж підійматься. Але краще дарма пробігтися, аніж… не дарма. Бо інколи у воронках від прильотів просто розчиняються цілі сім'ї», — розповідає поліцейський.

Сьогодні їхати Покровськом повільно або ж ходити пішки у деяких районах не варто. Хоча з вікна броньованої автівки помітно, що місцеві ходять неквапно. Парамедик зауважує: цей спокій — допоки у небі не почують гудіння дрона. Після того більшість людей намагається якомога швидше зайти в укриття чи бодай у якийсь магазин. Щоправда, інколи забувають, що крім стелі - над ними ще кілька поверхів будинку, тобто потенційно — кілька тисяч тонн будівельного сміття у випадку авіаудару.

«Якщо є потреба — ми перевіряємо геть усі квартири в тій локації, де, наприклад, стався приліт. І тоді бачимо реальну картину: хто поранений, хто цілий, а кому вже не допомогти», — додає Андрій Булавін.

Прилітають дрони та снаряди і в інші райони міста. Так, у кінці вересня цього року через скид з дрону загинуло двоє цивільних чоловіків, які просто стояли поряд з автівкою у приватному секторі.

З кожним днем місць, куди прилетіло, у Покровську стає все більше. Поступово житло покровчан, в якому жили родини, зростали діти, будувалися плани на майбутнє, перетворюються росіянами у попіл та руїни. Місто вмирає з наближенням ворога, який наголошує, що прийшов нібито звільняти.

Коли після обстрілів є поранені, покровські парамедики надають їм допомогу, а потім у броньованому автомобілі доставляють до точки передачі поранених. У той момент їм назустріч уже їдуть «швидкі» — це дає покровчанам додаткові хвилини для порятунку. Андрій Булавін додає: він пишається тим, що в його авто чи на його руках не було жодного пораненого, який помер. Щоправда, вижили не всі - чиєсь життя від поранень обривалося у каретах екстреної меддопомоги, хтось помирав у лікарні. Однак парамедик наголошує: у собі та побратимах по службі він впевнений — все, що вони можуть робити для порятунку, роблять. Результат цього — десятки людей, які вижили завдяки діям поліцейських парамедиків.

Але гіркий присмак порятунків інколи буває - коли після лікарень люди повертаються жити у простріляне холодне місто, хоча лише кілька тижнів тому Андрій Булавін рятував їх у ньому або поблизу дому. Каже, з цим зробити він нічого не може — хоч і волів би, щоб люди після поранень обирали життя, а не сумнівні спроби виживання у Покровську.

«Був виклик на поранення жінки — уламкові поранення ніг, вона працювала у місцевому магазині. Вона пролікувалася… і повернулася назад. Але хоча б пізніше виїхала. Люди й самі розуміють ризики, але інколи вони не просто „не хочуть“, а не можуть виїхати — наприклад, працюють на шахті», — зауважує парамедик.

«Покровськ іще живе»

Стресостійкість покровчан — заслуга й шести аптек, які не просто досі працюють у місті, а навіть відкриваються нові. Зокрема, одна з них запрацювала у центрі міста наприкінці листопада, розповідає фармацевтка Тетяна. Дівчина зауважує: вона кожного ранку приїжджає з Межівського району у Покровськ працювати й щовечора їде назад. Каже, що зараз тут найбільш ходові - протизастудні, знеболюючі засоби та заспокійливі, які п'є й вона у гучні дні - коли місто обстрілюють з артилерії та авіації.

«Приходять не лише пенсіонери, а й досить молоді люди. Наприклад, учора було близько 50 покупців. І кількість досить стала — уже не буває такого, що саме після обстрілів усі біжать в аптеку, щоб купити заспокійливе. У всіх вдома вже є якісь запаси», — зауважує фармацевтка.

Попри очікування — магазини міста щиро дивують кількістю продукції. Зокрема, в попиті й м’ясні та ковбасні вироби, й консервована продукція. Торгують місцеві на «точках» і домашніми виробами — овочами та молоком. Крім того, у місті досі працює АЗС — хоч і одна, проте тримається. Але скільки ще буде можливість працювати у прифронтовому місті - питання часу та щільності обстрілів.

Щобільше, у місті навіть досі працює кілька кав’ярень, а зовсім поруч — і кондитерська, де тепер можна придбати не лише торти та печиво з цукерками, а й сири та ковбаси.

«Люди приходять кожен день. Печиво у мене йде на „ура“ — сьогодні тільки привезли, а вже майже все розпродала. Завтра свіженьке приїде. Ковбаску й молочко теж тепер купую, щоб до мене люди приходили по солоденьке — і могли вже взяти все, що їм треба, а не шукали іще магазини по місту. А раніше у мене були лише цукерки й торти», — з посмішкою розповідає нам продавчиня магазину Світлана Ярославівна.

Жінка у Покровську й сама народилася, і доньку народила та вивчила. Нині та — за кордоном, а мама до останнього тримається за своє коріння. Вперто вірить, що російських терористів вдасться стримати. Проте якщо станеться так, що лінію оборони прорвуть — в окупації не житиме ні хвилини.

«Якщо тут будуть окупанти — ви що, я тут не залишусь! Магазин закрию й городами втечу! Але поки тут мої покупці, які потребують Ярославни — я лишаюся. Тим паче в Покровськ зараз повертаються ті, хто раніше виїхав. Не прижилися ніде, важко людям, багато хто нікому не потрібен. А тут — дім», — каже Світлана Ярославівна.

Продавчиня з посмішкою протягує нам дві шоколадні цукерки — те саме популярне «солоденьке», за яким до неї сходяться мешканці усього мікрорайону.

«Покровськ іще живе. Ми вдома. У місті, повірте, очікунів уже майже не лишилося. Тут тільки ті, хто вірить у Бога й ЗСУ. Хто чекав на росію — давно втекли за кордон. А я — патріотка свого Покровська», — з усмішкою наголошує покровчанка.