Хоча якість російського війська навряд чи зросте, якщо рівень виснаження ЗСУ залишиться високим, росія зможе стабільно підтримувати темп наступальних операцій протягом 2024 року — йдеться в аналізі від експертів Джека Уотлінга та Ніка Рейнольдса.
російська армія окупантів/ фото з відкритого джерела
«Вчасно» публікує головне зі статті аналітиків, опублікованої на сайті Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI).
Збройні сили росії, ймовірно, досягнуть найвищого потенціалу наприкінці 2024 року, а впродовж 2025 року зіткнуться з матеріальними викликами.
Російська теорія перемоги зазнавала значних видозмін за період повномасштабного вторгнення, проте наразі москва має чіткий план щодо того, як діяти далі. Стаття окреслює поточні наміри російської федерації задля того, аби створити основу для підриву цих планів. Окреслення намірів і можливостей росії не відображає оцінку щодо ймовірності її успіху.
Для росії стратегічною метою вторгнення досі залишається підкорення України. Країна-терорист наразі впевнена у своїй перемозі. Умови капітуляції, які зараз пропонують російські посередники, передбачають: здачу тих територій, що вже перебувають під російським контролем, здачу Харкова та, згідно з деякими версіями, Одеси; відмову до вступу до НАТО; зміну голови держави за російським затвердженням. Єдина значна поступка, яку пропонує росія — Україна, з територіями, що залишилися, може приєднатися до ЄС.
Процес, за допомогою якого окупанти прагнуть досягти цього результату, складається з трьох етапів. Перший — вимагає продовження тиску по всій довжині українського фронту з метою вичерпання боєприпасів і виснаження запасів особового складу Збройних сил України. Паралельно до цього, російським спецслужбам наказано підривати рішучість міжнародних партнерів України для продовження надання військової допомоги. Після обмеження військової допомоги до повного вичерпання українських боєприпасів, росія планує розпочати подальші наступальні операції, аби досягти значних — хоча і повільних — успіхів на полі бою.
Ці здобутки будуть використовуватися як важіль впливу, щоб змусити Київ капітулювати на російських умовах. Горизонт стратегії реалізації цих цілей, який є основою для формування російських збройних сил та промислового виробництва, полягає в тому, що перемога має бути досягнута до 2026 року.
Дуже важливо розуміти, що стратегічні цілі росії можуть рости відповідно до успіхів на полі бою і, враховуючи факт, що кремль порушив майже всі важливі домовленості як з Україною, так і з НАТО, немає впевненості у тому, що досягнувши виконання своїх умов на переговорах, росія не продовжить спроб окупувати решту території України або не наважиться застосувати військову силу щодо інших держав.
Армія рф на території України на початку 2023 року була вкрай дезорганізованою та налічувала близько 360 тисяч особового складу. На початок українського наступу в червні 2023 року чисельність російських військ зросла до 410 тис., вони ставали все більш організованими. Станом на початок 2024 року, оперативне угрупування війська рф налічує 470 тис. особового складу.
Вище рівня батальйону, російська військова організація повернулася до традиційного радянського бойового порядку полків, дивізій та спільної дії родів військ, проте організація війська нижче полкового рівня була суттєво змінена. Батальйони організовані як лінійні та штурмові, і, як правило діють у ротних групах, що воюють невеликими, розосередженими загонами. Така організація відображає не тільки адаптацію до умов на полі бою, а також брак навчених офіцерів, здатних координувати більші формування. Значна частина російських молодших офіцерів, до того ж, наразі підвищується у званнях і проходить скорочену офіцерську підготовку, яка іноді триває всього два місяці.
Угрупування російського війська продовжує зазнавати значних втрат, але попри це, збільшується. Ведення бойових дій в більших масштабах дозволяє російській армії вживати заходів щодо збереження цілісності лінії фронту. Як правило, підрозділи знімають з бойових задач, якщо втрати особового складу становлять до 30% — це позначка, коли вони вважаються неефективними та потребують відновлення.
Попри те, що широкомасштабного наступу наразі не відбувається, в російських підрозділах стоїть задача проводити менші тактичні атаки. Вони, як мінімум, завдають Збройним силам України постійних втрат і дають змогу російській армії захоплювати й утримувати позиції. Попри те, що прагнення росії збільшити чисельність армії до 1,5 мільйона особового складу не було реалізовано, мобілізаційні центри наразі виконують до 85% поставлених цілей щодо контрактного залучення військ для участі у воєнних діях в Україні. Враховуючи це, кремль вбачає власну спроможність у підтримці нинішніх темпів виснаження ЗСУ впродовж 2025 року.
армія окупантів/ фото з відкритого джерела
Стосовно бойової техніки, російське угрупування військ налічує приблизно 4780 одиниць ствольної артилерії, з яких 20% — самохідні установки; 1139 РСЗВ; 2060 танків; та 7080 бойових броньованих машин інших типів, в основному це МТ-ЛБ, БМП і БТР. Повітряну підтримку надають 290 вертольотів, з яких 110 є ударними, та 310 швидкісних реактивних літаків.
Обмеженням у використанні цих систем озброєння є дефіцит боєприпасів. Особливо це стосується ключових типів 220-мм снарядів для реактивних систем залпового вогню (РСЗВ «Ураган») та 152-мм боєприпасів, кількість яких коливається. Повітряні сили обмежені наявністю пілотів із відповідним досвідом задля проведення ключових місій. Втрати російського авіаційного екіпажу, включно з операторами збитих Іл-20 та А-50, становлять 159 осіб, що, враховуючи нерівномірність часів польоту в російських ескадрильях, означає значну втрату боєздатності. Однак, Повітряно-космічні сили рф (ВКС) здатні продовжувати нарощувати значну кількість вильотів та постачання боєприпасів. Хоча якість російської військової сили навряд чи зросте, доки рівень виснаження ЗСУ буде збережений, росіяни матимуть змогу підтримувати стабільний темп атак протягом 2024 року.
Значною мірою росія мобілізувала свою оборонну промисловість, збільшивши робочі зміни, розширивши виробничі лінії на чинних потужностях, а також відновивши заводи, що раніше були законсервовані. Така мобілізація призвела до значного збільшення обсягів виробництва. Наприклад, росія постачає своєму війську близько 1500 танків на рік і близько 3000 бойових броньованих машин різних типів. Виробництво ракет так само збільшилось. Наприклад, на початку 2023 року виробництво балістичних ракет 9М723 «Іскандер» становило шість одиниць на місяць, наявні ракетні запаси становили 50 штук. До початку 2024 року росія не тільки використовувала значну кількість таких ракет щомісяця з літа 2023 року, але й збільшила свої запаси до майже 200 балістичних ракет 9М723 та 9М723 «Іскандер». Схожа ситуація спостерігається і для інших основних типів ракет, таких як Х-101.
Попри це, росія стикається зі значними обмеженнями в довгостроковості та надійності свого промислового виробництва. Серед танків та інших бойових броньованих машин, наприклад, приблизно 80% не є новими, а натомість відремонтованими та модернізованими з російських військових запасів.
Ракета комплекса «Іскандер»
Іншим вразливим місцем для російського військово-промислового комплексу є його глибока залежність від західних компонентів. Попри те, що росія підтримувала постійне постачання необхідних компонентів через неузгоджений і млявий підхід до санкцій, прийнятих західними державами, більш узгоджений підхід до протидії російській оборонній промисловості допоможе порушити ці лінії постачання. Навіть зараз вартість компонентів для російського оборонного сектора зросла на 30%, Лише вдалося стабілізувати постачання, але розширити їх вони не в змозі, всупереч додатковій інвестиції у цей напрямок.
Проте, мабуть, найсерйознішим обмеженням для росії залишається виробництво боєприпасів. Аби досягти своїх цілей із масштабного захоплення територій упродовж 2025 року, міністерство оборони росії оцінило промислові потреби у виробництві або постачанні в 4 мільйони 152-мм і 1,6 мільйона 122-мм артилерійських снарядів упродовж 2024-го. Промисловий сектор росії звітував до міністерства оборони, що очікується збільшення виробництва 152-мм патронів з приблизно 1 мільйона набоїв у 2023 році до 1,3 мільйона протягом 2024 року, також за цей період планується виробити лише 800 тис. 122-мм набоїв. До того ж міноборони росії не має впевненості у власній змозі збільшити об'єми виробництва за наступні роки, що було б можливо тільки у випадку створення нових заводів та інвестицій у видобуток сировини.
Це означає, що для належного забезпечення ресурсами власного війська, росія має — у короткостроковій перспективі — вдатися до використання запасних 3 мільйонів боєприпасів, хоча більшість із них у поганому стані. Аби додатково компенсувати нестачу боєприпасів, росія підписала контракти щодо їхнього постачання та виробництва з Білоруссю, Іраном, Північною Кореєю та Сирією, причому остання має змогу постачати лише ковані гільзи, а не повні снаряди. Хоча поставка близько двох мільйонів 122-мм снарядів із Північної Кореї допоможе росії у 2024 році, це не компенсує значну нестачу наявних 152-мм боєприпасів у 2025 році. Загальне артилерійське виробництво у рф, ймовірно, залишиться на стабільному рівні 3 мільйонів снарядів на рік будь-якого типу.
російська теорія перемоги є вірогідною у випадку, якщо міжнародні партнери України не зможуть належним чином забезпечити ЗСУ ресурсами. Якщо партнери України продовжуватимуть надавати ЗСУ достатню кількість боєприпасів і навчальну підтримку для придушення російських атак у 2024 році, росія навряд чи досягне значного прориву у 2025 році. Якщо в окупантів не буде перспективи прориву у 2025 році, враховуючи її неспроможність покращити якість сил для наступальних операцій, то випливає, що вона буде змушувати Київ капітулювати у період до 2026 року. Після 2026 року виснаження різних систем озброєння почне суттєво погіршувати стан російської бойової сили, тоді як їхня промисловість може бути зруйнована до цього моменту, що з часом призведе до погіршення перспектив рф в цілому. Це вимагатиме від партнерів України компетенції у заходах, спрямованих на протидію російській оборонній мобілізації.
Використання плану дій, спрямованого на забезпечення опору України до 2025 року, не тільки підриває кремлівську теорію перемоги, але й дає достатньо часу для встановлення раціонального процесу мобілізації та підготовки ЗСУ. Тоді вони матимуть змогу якісно давати відсіч російському війську, навіть у випадку, якщо його кількість зростатиме. Це має вирішальне значення для створення можливостей, що загрожуватимуть російській позиції та змусять її не тільки йти на переговори, але й фактично домовлятися про припинення війни на вигідних для України умовах. Сьогодні не час для підкорення кремлівському погляду на траєкторію розвитку цієї війни.
Переклад: Катерина Гора