«Слухали, як росіяни розстрілювали своїх»: історія спецназівця, вивезеного в багажнику з Криму, який б'є ворогів біля Покровська

Мінометник 155 ОМБр ім. Анни Київської з псевдо «Демон» почав боротися з окупантами ще задовго до повномасштабного вторгнення. Пригадує, що ще в дитинстві, коли зустрічався з родичами-росіянами, вважав їх огидними через нахабну манеру поведінки. Коли ж у 2014 рф напала на Україну — він не вагався чий бік обрати. Хоча на той момент його колеги-силовики думали інакше. Зокрема, з його взводу обрали Україну лише троє. З відділення «Демона» — лише він.

За інформацією головної військової прокуратури України, на материкову територію країни 11 років тому не повернулися 14 092 військовослужбовці Збройних Сил України, Нацгвардії, Держприкордонслужби та співробітників Служби безпеки України. Проти них майже відразу відкрили кримінальні провадження за підозрою у держзраді та дезертирстві.

18 березня 2014 року українська влада дозволила силовикам застосовувати зброю проти «зелених чоловічків», які розпочинали сутички в Криму. Напередодні, коли вони штурмували військову частину, через їхні дії загинув український боєць, а ще двоє потрапили в лікарню з пораненнями. На той момент російські військові без розпізнавальних знаків фактично контролювали півострів. Уже за два дні, 20 березня, держдума рф ратифікувала договір про прийняття до складу рф «республіки Крим та міста федерального підпорядкування Севастополя». В ті хвилини терористи зі зброєю вільно розгулювали всіма населеними пунктами півострова.

Уже за кілька днів, 24 березня, Україна оголосила про виведення свого війська з Криму та евакуацію їх родин.

«Нас нібито відпустили. Пообіцяли, що тим, хто обере поїхати з Криму в Україну, дадуть зелений коридор. Звісно, його не було — багато пацанів тоді розстріляли», — пригадує «Демон».

Аби вибратися з Криму, йому довелося їхати звідти в багажнику авто — згодився допомогти один з місцевих чоловіків, розуміючи, що жертвує чи не власним життям. Якби багажне відділення перевірили на російському блокпосту — скоріш за все, їх розстріляли б на тому ж місці. Або обидвох закатували: одного — за те, що спецназівець і обрав Україну, а іншого — що допомагав так званому «зраднику руського миру».

«Я сподівався, що все буде добре. Я ж молодий був… Толковий хлопець-водій попався. Мене вивозили через Херсон, Генічеськ, Миколаїв, а вже звідти я поїхав до рідних. І добровільно пішов у військкомат. Але документи довелося знищити в самому Криму перед виїздом, тому приїхав без нічого. Потрапив у добробат, коли розповів, що можу і вмію», — пригадує військовий.

«Як вам на смак наші діти?»: історія боротьби за часів АТО

На Донеччині до вторгнення окупантів «Демон» був неодноразово. Пригадує. що тоді бачив заможних людей, які не думали про те, що в них завтра чогось не буде. Особливо — води.

«Коли вторглася ця під***сня — у них зникло все. У мене сестра там зникла безвісти, в Сніжному. Я її пропонував звідти забрати, вивезти, домовитися з кимось… Вона сказала, що її просто не пропустять на блокпостах, бо вона відмовлялася брати паспорт „днр“. А потім зникла».

Щоправда, зрадники Донбасу теж відклалися в пам’яті військового. Особливо коли місцеві, що підтримували росіян, здавали українські позиції. Дехто, особливо нахабний, навіть підходив і запитував в українських добровольців: «Як вам на смак наші діти?».

«Я тоді просто приїхав набирати воду. І до мене підходить один, і каже: „Як тобі наші діти, вкусні?“. У мене аж слова позникали. Я й дав йому „прикурити“. Ті, хто був поруч, сказали мені, що я все правильно зробив», — пригадує «Демон».

Згодом він потрапив у 79 ДШВ. У складі підрозділу виходив на бойові в Широкине, Мар'їнку. І там побачив, наскільки окупанти жорстокі у ставленні до своїх же «побратимів». Навіть там, у 2015−2016 роках, на евакуацію поранених чи вбитих ані часу, ані ресурсів не відводилося. Тому на очах українських бійців, які часом відслідковували «сірі позиції», росіяни розстрілювали тих, хто ще подавав ознаки життя — ворушився, намагався повзти чи просто просив врятувати.

«Між нами відстань була — максимум 400 метрів. Ми все чули. Навіть якось було… моторошно це слухати. Ці розстріли своїх же в посадці - це по-звірячому. Не забирали нікого. Посадка була всіяна трупами руських», — пригадує «Демон».

Після пройденого «донбаського» шляху чоловік демобілізувався у 2017 році. Коли повернувся в цивільне життя — зрозумів, що люди були не готові до повернення військових: почалися дурні питання та «теорії змов», звинувачення бійців у тому, що вони там «запаковані» й «жирують». Через це «Демон» так і не зміг надовго лишитися в тодішньому оточенні, тому поїхав працювати у Польщу. Повернувся з неї лише у 2022 році, коли окупанти прорвали танками кордони України. Колеги по роботі з Польщі зібрали значну суму коштів — на бронежилет та каску «Демону». Водій-поляк безкоштовно довіз його та ще кількох чоловіків до українського кордону, щойно дізнався, що вони їдуть на війну.

«Всі автобуси, які їздили в Польщі, були тоді з українськими прапорами. Трамваї, машини, заклади — все було з синьо-жовтим стягом… Це була сильна підтримка, і сприймалося як гордість за свою країну. Що нас підтримують. Я їду воювати за свою країну, кольори якої на кожному кроці!», — згадує чоловік.

Щоправда, для того, аби потрапити у військо, довелося пройти кілька частин — усі були переповнені добровольцями, тож «Демону» довелося проявити впертість і докласти зусиль. Проте зараз не шкодує, що довелося настільки «заморочитись».

«Бої не пацанські»

На сьогодні «Демон» — тимчасово виконуючий обов’язки командира мінометного батальйону 155 бригади ЗСУ. Каже, що порівняно з АТО та першими роками повномасштабного вторгнення війна сьогодні дуже змінилася. Через битви дронами, у що часто перетворюються сутички на ввірених ділянках, вважає «не пацанськими». Інколи утримання позицій може означати фактичні перебіжки від одного ворожого FPV до іншого, тож оборона буває «спринтерською».

«У нас хлопці з титановими, а не стальними, яйцями. Жоден снаряд їх не розіб'є. Тих людей, яких я обирав — я в них вірив. І вони стали тими, кого я в них бачив на момент вибору. Хоча все одно усе залежить від командира: який він — такі й бійці. Вони не повинні бояться. Повинні тебе поважать», — пригадує військовий.

«Демон» додає, що бойового досвіду з його побратимів майже ніхто не мав. У його підрозділі спочатку було лише четверо «бойових» військовослужбовців, які нині - командири. Проте з часом майже всі стали тими «рексами», яких потребувала оборона Покровського напрямку. Чоловік додає, що спочтку всі з них боялися. Хтось — прильотів, хтось — смерті чи поранення. Навіть сам «Демон» має страхи на війні. Це нормальна людська реакція, з якою просто треба працювати, наголошує військовослужбовець.

«З хлопцями треба кілька разів проїхатись позиціями, побути поруч, постріляти з ними. І якщо треба — я їду. На обстеження та вибір позицій, на перші виїзди. Так, були прильоти й FPV. Але люди потроху звикають до того, що відповідають і за себе, й за свого побратима. Розуміють, що знаходяться на війні, а не на фарсі».

«Демон» впевнений, що з часом у лавах армії опиниться переважна частина чоловіків України. Принаймні всім стане зрозуміло, що «путлерівський гном» не відчепиться від країни, тим паче — якщо забере кілька прифронтових регіонів, серед яких — і Донеччина. А згодом російські ракети та дрони зачеплять усіх.

«Сьогодні нормально? А завтра буде вже не нормально. Це торкнеться всіх, якщо зараз не докласти максимум зусиль, щоб виперти окупантів», — наголошує «Демон».

«Тактика» окупантів у Покровську: «Стирають все під нуль. У будинках — трупи вбитих мирних»

На сьогодні Покровський напрямок, на якому воює «Демон» — найважчий та найбільш болісний як для окупантів, так і для Сил оборони. Щодня на відтинку гинуть сотні терористів. Лінія оборони тримається ж майже рік, відколи армія рф почала штурм напрямку та зробила його ключовою ціллю на 2025 рік. Після гучних заяв росіян про «звільнення» регіону та населених пунктів вони щодня доводять, що ні про яке бережне ставлення чи поваги до місцевих «мирних» не мають, навіть коли є така можливість. Тому цинічно вбивають їх у будинках, де ті намагаються врятуватись. «Демон» наголошує: такі бойові дії назвати тактикою не можна. Це — особлива терористична жорстокість. І якщо порівняти Покровськ у часи АТО, коли він служив на Донеччині, Покровськ на початку вторгнення у 2022−2023 роках, та Покровськ сьогодні - це три різних міста. Зараз від нього лишилася випалена земля.

«Це ж русня, вони все стирають з лиця землі. Їм по барабану, цивільний ти чи військовий — луплять по всьому. Готують плацдарм собі, тобто відкрите місце, на якому немає нічого й усе довкола видно. І їм байдуже, куди цілить. У Покровську в будинках дуже багато мертвих цивільних».

Найбільше для оборони Покровського напрямку сьогодні, вважає «Демон», бракує інженерних споруд та загороджень. Того, що накопали та створили упродовж минулих років, недостатньо для того, аби відбивати відтинок від постійних штурмів.

«В Україні, особливо на Донеччині, люди повинні бути готові до всього. Вони мають прокрутити в голові всі варіанти, особливо найгірші. А якщо це стосується оборони населених пунктів, то вони мали ще раніше подумати: якщо вони заздалегідь почнуть робити ці загородження та споруди, то потім їм буде легше. Зараз такі думки мають з’явитися в людей щодо оборони напрямків Слов’янська та Краматорська. Бо колись Покровськ був на їх місці».

Нашу розмову перериває пісня «Незламний Покровськ», яка лунає з телефону «Демона», він швидко бере телефон у руки: «Так, братику, чую тебе…». Наш час на спілкування зкінчився, «Демон» поринув у буденні справи командира мінометників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перекидають нові бригади морпіхів та ВДВ: росіяни готуються до чергового посилення штурмів Покровська