«Там по будинках багато тіл лежить, а дрони полюють на перехожих»: що побачив і пережив житель Добропілля, якого вдалося евакуювати з міста під обстрілами

Вулицями Добропілля ніхто не ходить: люди бояться дронів і здичавілих собак, які збиваються у зграї в пошуках здобичі. Крім дронів, детонуючих мін і ракет, треба зважати на голод, зневоднення й холод, які вбивають цивільних, як і окупанти.

Місто упродовж останніх пів року практично зникло зі зведень Генштабу ЗСУ, коментарів військових та аналітики воєнних експертів. Місто контролюють Сили оборони, але росіяни перетворили його на випалену землю зі «ждунами» на кожному перехресті. Дрони контролюють усі рухи всередині, тому дістатися Добропілля цілими майже неможливо. Як і евакуювати цивільних звідти. Тому спецоперація бійців бригади НГУ «Рубіж», які вивозили чоловіка з-під бомб, винятково складна.

Володимир, якого вивезли на броні з Добропілля, не до кінця розуміє, чи вже можна почувати себе в безпеці, чи тут, де перебуває, досі кілл-зона. На заспокоєння військових, що тут значно тихіше, активно хитає головою — над нею хоча б не свистять міни й не пікірують дрони, як ще кілька годин тому в рідному місті.

Чоловік тремтячими руками підпалює цигарку. Її дав один із військових, і про таку розкіш у його місті навіть не думав з літа — саме тоді зачинилися останні магазини в радіусі 30 кілометрів. Окупантів, каже Володимир, у самому Добропіллі не бачив. Лише від поодиноких перехожих чув, що їх нібито помічали на околиці міста. Проте страшно було й без того: російські дрони й ракети практично не лишали надій дожити до ранку цілим.

«Один з дронів завис над чоловіком, і прямо в нього полетів! У нього вся спина побита, але йому ще пощастило, бо дрон в асфальт вдарився і тільки тоді здетонував. Ну, він хлопець здоровий… А іншого прямо розполовинило, коли на велосипеді їхав. Кудись його затягнули, в якийсь будинок. Там по будинках багато тіл лежить», — каже мешканець Добропілля.

Нещодавно чоловік теж отримав поранення, коли спав удома. Снаряд прилетів за 10 метрів, уламки залетіли в будинок. Один пробив плече Володимиру. Зараз рана вже затягнулася — сама, без медикаментів. Але здоров’я це однозначно не додало чоловіку: до його інвалідності з дитинства додалася травма, яка постійно нагадує про себе.

«Мене взагалі хлопці випадково помітили, коли запропонували поїхати. Я пішов на озеро, хотів ловити щуку. І вже коли йшов звідти, мене наздогнали. Запитали: „поїдеш?“, кажу „так“. І наступного дня відразу забрали. А до того вже були хлопці, які пропонували виїхати. Я погодився, чекав, але більше їх не бачив. Добре, що підійшли ці хлопці, бо я не знав, як звідти вийти», — розповідає Володимир.

«Будинка немає, один фундамент. І людини, може. вже й немає…»

У будинках Добропілля рік немає світла, тепла, газу й води. Мобільного зв’язку немає у всьому місті. Тож якщо цивільні підірвуться на розкиданих мінах (або їх скалічать російські дрони чи ракети), сподіватися на медичну допомогу даремно. Люди тижнями не виходять на вулицю далі двору, лише за крайньої потреби — по воду з колонок. Хоча ще на початку літа чоловік працював на шахті Алмазній.

«Зв'язку немає зовсім, інтернету немає. Але телефон хотілося тримати на якомусь заряді, хоч трохи. По місту лежать збиті дрони, не здетоновані. Там є отвори для прикурювача, який в автомобіль можна вставляти. Це все в гаражі складав один чоловік, ми приїжджали й заряджали телефони», — розповідає мешканець Добропілля.

Магазини з літа не працюють, а до пункту незламності йти надто далеко й страшно. Тож чи він досі працює, Володимир не знає. Для власної безпеки він нікуди не ходив. Єдина вилазка була кілька тижнів тому до товариша — той перестав приходити у звичне місце, тож чоловік злякався за нього. Дістався до вулиці, де жив чоловік, і побачив, що будинку після прильоту дрона більше немає. Друг знайшовся за кілька днів — пораненим. Як з’ясувалося, після вибуху перебіг жити в інший будинок.

«Вночі сидиш на дивані й чекаєш: хоч би до завтра дожити. Думаєш, будинок знесе — і все. До знайомого чоловіка поїхав, бо давно його не бачив, а будинку немає, один фундамент. І, може, й людини немає — разом з домом. Будинки зносить! Дахи голі, дощ пішов — і це вже все, після цього будинки й самі падають. А у квартирі по коліно води. В іншій вікон немає, все залітає. У Добропіллі вже робити нічого, тим паче похолодало», — каже Володимир.

Часу «на життя» влітку було на кілька годин більше, аніж зараз. Люди прокидаються на світанку, щоб встигнути по світлу знайти їжу, сходити по воду чи дрова. Спати влітку лягали о восьмій вечора, коли сутеніло: без світла все одно нічого було робити. Тепер же планують сон з шостої вечора, бо потемки страшно виходити за поріг житла.

«Є бабусі, яких вмовляємо на евакуацію, а вони відмовляються, бо там у них будинок»

На сьогодні евакуації з Добропілля ускладнені боями та вогневим впливом росіян. Бійці перебувають на позиціях у вкрай важких умовах, захід та вихід відбувається під регулярними артилерійськими та ракетними обстрілами. Вивезення цивільних — в аналогічних умовах, пояснює «Воздух», офіцер відділення цивільно-військового співробітництва бригади «Рубіж».

«Військові, наражаючи своє життя на небезпеку, намагаються на броньованій техніці зробити все, що тільки можна, аби евакуювати людей. На превеликий жаль, коли була можливість, люди відмовлялися виїжджати, бо сподівалися на покращення ситуації. Люди, які думали, що „нічого страшного не станеться, все минеться“, вже розуміють, що вони постійно під обстрілами. Дехто каже, що хоче евакуюватися, але є випадки, коли це поки що неможливо. Ті райони під постійним вогневим впливом, люди у підвалах живуть і навіть не виходять, бо це смертельно небезпечно. Це життя в апокаліпсисі: все постійно розривається, над головою гудуть дрони, цілодобово щось розривається поблизу», — каже «Воздух».

Точна кількість цивільних у Добропіллі невідома. За даними Добропільської МВА, у місті можуть перебувати до 800 людей, по всій громаді — понад 1000. Встежити за евакуаціями практично неможливо, бо подекуди люди намагаються вийти з міста пішки. Росіяни, щоправда, влаштовують на них полювання, тож це практично самогубча місія порятунку.

Багато хто гине просто неба або ж у будинках через отримані поранення. Практично єдиним варіантом вижити лишається евакуація з бійцями, які ділять вихід з міста на кілька етапів. Однак кожен лишається ризиковим. Зокрема, напередодні евакуації окупанти спалили броньований автомобіль, перед тим — вполювали «ждунами» кілька пікапів. Дорога до міста всіяна випаленим металом, «живих» машин на ній не лишилося.

«Евакуацію неможливо спрогнозувати, вона щоразу займає різну кількість часу. Часто дають команду „рух мінус“, „небо брудне“, тому ми чекаємо. Буває, годинами сидимо, бо в небі ворожі пташки», — розповідає «Томпсон», боєць 2 батальйону оперативного призначення бригади «Рубіж».

Попри це, в Добропіллі та навколишніх селах люди старшого віку лишаються на руїнах своїх будинків. На умовляння військових виїхати, щоб вижити, відмовляються.

«Виїхати звідти можна тільки на броньованому транспорті, і це все одно дуже небезпечно. Навіть тут стояти небезпечно, бо лише за кілометр звідси росіяни спалили машину. Але люди там лишаються. Особливо бабусі — відмовляються, бо комусь немає куди їхати, не хочуть їхати з дому, навіть якщо він побитий», — каже «Крива», побратим «Томпсона».

На сьогодні Володимир, евакуйований із Добропілля, перебуває у транзитному пункті для переселенців у сусідній області. Після порятунку чоловіку продовжують допомагати бійці ЦВС бригади «Рубіж», які вивозили його з-під обстрілів. Куди Володимир поїде надалі — поки що вирішує, проте вже зараз вибір стоїть поміж кількома центральними регіонами України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Розважаються» тим, що підривають дронами бабусь і корів: на Покровському напрямку росіяни атакували FPV-дроном пенсіонерку з худобою