«Тут не працюють закони. Працює тільки сила»: сьогодення мешканців Добропілля

Добропілля — місто, яке, порівняно з Покровськом та Костянтинівкою, на сьогодні ще відносно ціле через віддаль лінії фронту. «Сіру» зону завдяки Силам оборони вдалося віддалити контрнаступом на російських терористів. Зараз вона на відстані менш як 10 кілометрів, проте це дає місту час. Час адаптуватися до виживання чи врятувати кінцівки, здоров’я або життя — питання риторичне. На сьогодні майже всі, хто був неготовий загинути, покинув Добропілля. Поодиноких мешканців волонтерам і «Білим янголам» ще вдається вмовити на виїзд, проте водночас люди повертаються з цивілізації у місто, яке лишилося без усіляких умов. Як живе прифронтове Добропілля — бачили журналісти «Вчасно».

Місто, в якому цивілізація вимерла ще тоді, коли воно було майже ціле

Евакуація населення з Добропілля відбулася, імовірно, найбільш пришвидшено та активно у порівнянні з усіма нині прифронтовими чи окупованими містами. Коли у липні цього року росіяни масовано обстріляли місто дронами, менш як за тиждень з Добропілля виїхали понад 10 тисяч містян. Упродовж кількох наступних місяців — ще близько шести.

Андрій Бондаренко, міський голова Добропілля, зауважує: у місті зараз живе 1034 людини, то в громаді - 1516 мешканців. Неповнолітніх серед них не має бути — місяцями раніше їх вивезли правоохоронці та місцева влада. Однак досвід нині окупованих міст свідчить: просто зараз у підвалах під зруйнованими багатоповерхівками та за нульової температури дітей можуть переховувати їхні ж батьки. Разом з тим місто щодня атакують FPV-дронами та ударними БпЛА, закидають РСЗВ, авіацією та балістикою. Хоча, за орієнтовними підрахунками адміністрації, Добропілля поруйноване безповоротно на близько 10%. Точні підрахунки неможливі, бо доступ до окремих районів міста частково заблокований через постійну присутність дронів, готових до моментальної атаки.

«Тут зона бойових дій майже. Воєнний час. Зараз тут не працюють закони ні українські, ні російські. Працює сила і хто швидший», — пояснює нові умови виживання в місті Федір, мешканець Добропілля.

Добропілля сьогодні - місто-пустка. Ті люди, які лишаються в місті, живуть здебільшого у підвалах та в забитих деревиною квартирах, з-під укриттів виходять у випадках надзвичайної ситуації - або коли їх поранило, або якщо скінчилися усі запаси. Поповнити їх можна лише в трьох магазинах по місту, де є товари першої потреби. По всій громаді їх шість. Водночас аптеки, банківські установи та заклади харчування не працюють. Тому й отримати пенсію або виплати вони зможуть лише в сусідніх населених пунктах.

Щоправда, і у виїзді туди вони обмежені. По-перше, комендантською годиною, яка діє з 15-ї години дня до 11-ї наступного. Крім того, на заваді стоїть і питання логістики: вартість проїзду з Добропілля до Олександрівки — 1000 гривень в один бік. Охочих ризикнути на цю поїздку навіть за захмарні ціни обмаль, бо на машини полюють дрони-ждуни на кожному кілометрі. І хоч дорога займає до 20 хвилин, організувати проїзд бодай за меншою ціною неможливо.

«Через безпекову ситуацію та наближеність лінії бойових дій ми не можемо проводити евакуацію власними силами. Вивозять людей „Білі Янголи“ на броньованих авто чи благодійні організації на аналогічних машинах», — пояснює ситуацію у Добропіллі міський голова Андрій Бондаренко.

Єдине, що ще більш-менш стабільно працює в Добропіллі (принаймні по кілька годин на добу) — зв’язок. Завдяки цьому мешканці Добропілля ще можуть записатися на евакуацію. Зробити це можна за двома номерами: 066 203 62 61 та 096 609 79 78.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росіяни накопичуються біля Добропілля й роблять вилазки в Покровську, аби протиснутися вперед: ситуація на східному фронті

У чатах Добропілля зустрічається популярна послуга — щоб підзаробити, кілька місцевих чоловіків бродять містом і фіксують чергові пошкодження житла в Добропіллі, аби власники могли подати заяву на компенсацію. Це, каже один із них, Володимир, спроба «принести якусь користь собі й людям». Собі - через вартість цієї послуги: від 700 до 1500 гривень, залежно від терміновості, вимог замовників та віддаленості локації (чи її наближеності до небезпечних районів міста).

«Всі хочуть їсти. Люди подадуть документи з фотографіями на виплати, у мене буде за що купить води тут, консервів, м’яса… Кожен виживає, як може. А ціна така, бо не в кожен район можна зайти або вийти з нього. Є такі, куди і я не пішов би, бо ще хочеться пожити. Але звідти немає заявок зараз, і то далеко. Туди пішки не дійдеш, а на машині дуже ризиково», — пояснює чоловік.

Для чого у вимерлому місті лишаються комунальники, коли навіть правоохоронці їздять по Добропіллю у броні

Світла в Добропіллі немає вже кілька місяців. В окремих мікрорайонах воно з’являється раз на кілька тижнів, але це радше виняток, аніж проблиск надії на відновлення електроенергії. На сьогодні всі трансформаторні будки, які перетворюють і розподіляють енергію по споживачах, побиті від прильотів та розграбовані, скаржаться мешканці Добропілля. Тому про те, що в місті цієї зими вдасться нагріти електрочайник, навіть не мріють.

На все Добропілля працює лише один пункт незламності. Він облаштований зв’язком, генераторами, запасами пально-мастильних матеріалів, мережевими подовжувачами, буржуйками та паливом для них. Крім того, там є медичні аптечки, засоби особистої гігієни (чого немає навіть у магазинах), питна та технічна вода, фіксований інтернет (PON) та Starlink. Той підвал — фактично єдиний острівець цивілізації у місті, існування якого забезпечують комунальники. Вони досі лишаються та працюють у місті під бомбами.

«Місцеві комунальні служби за можливості вивозять сміття, підтримують роботу альтернативних джерел водопостачання, утримують пункт незламності й пункт обігріву, заправляють і підключають генератори для забезпечення мобільного зв’язку. Зараз, враховуючи безпековий компонент, вони беруть участь у фіксації пошкоджень житлового фонду, готують документацію та показники для подальших відновлювальних робіт. Частина працівників та техніки задіяна у ліквідації наслідки ворожих обстрілів та на будівництві фортифікаційних споруд», — пояснює Андрій Бондаренко.

Місцеві у сховища спускаються вкрай рідко, визнають самі добропільці. Зокрема, Федір там був лише двічі. Обидва рази — коли потрібно було перетелефонувати знайомому та запитати, куди він подівся. На телефонні дзвінки той не відповідав, тож довелося йти в місце, де можна було підзарядити телефон і відправити повідомлення в месенджері. Вдруге він пішов туди майже з аналогічною метою — подивитися, чи прийшла відповідь від товариша, і зарядити телефон. А крім цього, каже, в нього немає причин йти в пункт незламності.

«У мене тут все є. Ні в кого нічого просити не треба, тільки в Бога. А він каже, що війна вже закінчилася. Болю більше не буде, смерті скінчилися», — переконаний чоловік.

Імовірно, саме релігія його в Добропіллі тримає в рамках умовного оптимізму. Проте наскільки вона ж може стати згубною для його життя — невідомо. Принаймні від дронів, які гудять над головою, він навіть не думає ховатися чи принаймні пришвидшити крок. Так і йде далі вулицею — повільно, майже блаженно посміхаючись. І намагаючись розповісти кожному з одиниць зустрічних, що бог усіх любить і вже «скінчив усі війни та біль».

Сьогодні Добропілля борсається у невдалих спробах зберегти хоча б частину того життя, яке колись було в місті. Однак замість теплих квартир люди ночують у холодних підвалах, замість смачних вечерь — сухпаї та нагріта та вогнищі вода, замість прогулянок парком — втечі від дронів, які йдуть на атаку цивільних.

«Скоро місто буде мати місячний пейзаж і в центрі, і на околицях. Через пів року в місті не залишиться адмінбудівель, верхніх поверхів, шахти й котельні більше ніколи не запустяться, бо вже „мертві“. Зате тут будуть росіяни, ходитимуть по плямах крові й на місцях, де трупи лежали», — додають добропільці, які вже евакуювалися з міста.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Донбас без шахт: як рф знищила вугільну промисловість, що втратила Україна, та чи є шанси на відродження регіону