«Україна в НАТО без Третьої світової війни»: Курт Волкер назвав чотири кроки, які може зробити Альянс

«НАТО має негайно розпочати консультації в форматі Ради Україна-НАТО щодо якнайшвидшого приєднання України до Альянсу, включаючи детальний план за статтею 5.

Політика НАТО щодо України ненавмисно заохочує путіна продовжувати війну. Настав час змін.

Позиція Альянсу наразі підтверджує, що Україна стане членом у довгостроковій перспективі, але не доки росія продовжує свою війну проти України. У НАТО стурбовані тим, що прийняття України спровокує пряму та негайну війну НАТО з силами Кремля, і що це може перерости у використання ядерної зброї.

Ця точка зору є помилковою, і вона посилає сигнал володимиру путіну, що він повинен продовжувати військові дії. Поки він продовжуватиме, НАТО не прийматиме Україну, і тому путін вважає, що у нього все ще є шанси на перемогу.

НАТО має надіслати протилежний меседж: що б путін не робив, йому ніколи не вдасться перемогти Україну. Тому продовження війни буде безглуздим і руйнівним для росії. Просування вперед у питанні членства України в НАТО посилатиме такий меседж.

Цей меседж також має вирішальне значення для економічного відновлення України. Існує симбіоз військової та економічної підтримки України. Наприклад, немає більшої економічної вигоди для України, ніж відкрити свої порти для нормального судноплавства. Але цього можна досягти лише за допомогою військових безпекових операцій, таких як розмінування та забезпечення свободи судноплавства в Чорному морі. Крім того, інвестори не будуть робити великі ставки на Україну, якщо не будуть впевнені, що в майбутньому вона буде безпечною країною.

Якщо заходи безпеки допоможуть Україні досягти зростання ВВП на 25 мільярдів доларів, цього буде достатньо для надходжень державного бюджету в 5 мільярдів доларів, таким чином зменшуючи потребу в бюджетній підтримці Заходу.

Які помилки в нинішньому підході НАТО? По-перше, стаття 5 НАТО не встановлює жодних конкретних вимог щодо того, щоб західні сухопутні війська вели бій на передовій проти російських сил.

Іншими словами, на будь-яку агресію проти члена НАТО буде колективна відповідь, але договір не визначає, якою буде ця колективна відповідь. У ньому не сказано, що члени НАТО повинні відправляти війська на лінію фронту, хоча така можливість, безумовно, є.

Слід пам’ятати, що країни-члени НАТО брали участь у багатьох конфліктах за останні 70 років, від Алжиру до Кореї, В'єтнаму, Боснії, Косово, Іраку та Лівії, але стаття 5 не була застосована, і НАТО як альянс не приєднався до бойових дій.

Єдиний раз за всю історію НАТО стаття 5 була застосована у відповідь на терористичні напади на Сполучені Штати 11 вересня 2001 року. І все ж у цьому випадку відповіддю НАТО за статтею 5 було не надсилати війська для боротьби з терористами.

Натомість країни НАТО направили літаки, щоб допомогти Сполученим Штатам у виконанні місії з контролю за повітряним простором США. Коли Сполучені Штати витіснили Талібан з Афганістану, вони зробили це разом із військами Великобританії, Австралії та Польщі як «коаліція бажаючих». Ролі НАТО не було. Дійсно, минуло кілька місяців після того, як в Афганістані було започатковано миротворчу місію (ISAF), коли НАТО взяло на себе роль — і це не було зобов’язанням за статтею 5.

Іншими словами, стаття 5 не є автоматичною засадою для використання наземних сил. Так могло б бути — наприклад, якби на країни Балтії з їхньою невеликою територією та населенням напала росія. У такому випадку країни НАТО справді повинні були б безпосередньо втрутитися згідно зі статтею 5, у тому числі з використанням наземних військ, щоб протистояти росії (у трьох країнах вже є певна присутність бойових груп НАТО). Інших варіантів немає. Але це питання вирішувати Північноатлантичній раді, виходячи з обставин.

У випадку з Україною, величезною країною з великим населенням, є кілька варіантів, крім негайного використання сухопутних сил НАТО.

Друга помилка полягає в припущенні, що володимир путін міг би здійснити ескалацію війни в Україні, якби захотів, але він утримується від цього, оскільки НАТО не запропонувало членство Україні. Це далеко від істини.

Якби у путіна була можливість умовно загострити ситуацію в Україні, він би це вже зробив. Реальність така, що він втратив половину російських звичайних сил, які воюють проти України, і тепер не може їх відновити. Він покладається на Іран і Північну Корею щодо безпілотників і застарілих артилерійських снарядів і посилає непідготовлені війська на фронт як гарматне м’ясо, просто щоб продовжити війну.

Що стосується горизонтальної ескалації — тобто нападу на чинного члена НАТО — це останнє, що путін зробив би, оскільки він знає, що це призведе до негайної відповіді Альянсу безпосередньо проти російських військ.

Щодо ядерної ескалації, путін знає — і, що ще важливіше, знають російські військові, — що будь-яке використання ядерної зброї не досягне жодної військової мети в Україні, хоча воно, безумовно, призведе до прямої відповіді проти російських сил. Це також викликало б загальне засудження росії, в тому числі з боку Китаю та інших незахідних держав.

Ідея про те, що членство в НАТО є приводом для агресії путіна, є третьою помилкою: Україна мала небагато шансів на членство в НАТО, коли путін здійснив напади у 2014 і 2022 роках. Крім того, росія має існуючі кордони з територією Альянсу в Норвегії, Естонії, Латвії, Литві, Польщі й Сполучених Штатах, та не нападає на них. Коли цього року Фінляндія стала членом НАТО (незабаром до Альянсу приєднається Швеція), росія майже не звернула на це уваги. Для путіна питання не в НАТО, а в існуванні України як держави.

Тож що означатиме стаття 5 на практиці для України?

Є кілька способів, за допомогою яких Альянс може діяти колективно для захисту України, багато з яких союзники вже роблять. Вони постачають величезну кількість озброєння в Україну, а також забезпечують навчання, фінанси, логістику, розвідку, оперативне планування тощо. Це вже суттєво.

Деякі країни НАТО, зокрема США, вирішили допомогти Україні в придбанні та використанні винищувачів F-16. Це важливе, довгострокове зобов’язання для майбутнього України. Враховуючи значні вимоги до логістики, технічного обслуговування, навчання та інфраструктури для успішної програми щодо F-16, це саме той сигнал, який путін повинен отримати, щоб зрозуміти, що він не переможе Україну.

Рішення Європейського Союзу розпочати переговори з Україною про вступ також надсилає путіну важливий сигнал про те, що попереду немає сценарію, за яким він виграє. Україна є частиною європейської родини і виживе та процвітатиме як суверенна, незалежна європейська демократія.

Проте НАТО може зробити більше за статтею 5, ніж робить зараз. Одразу спадають на думку чотири речі:

— Морське розмінування: західні країни НАТО можуть розгортати або передавати мінно-пошукові судна (особливо безпілотні судна) членам НАТО, які мають узбережжя Чорного моря, а також Україні. Метою могло би бути створення режим розмінування в Чорному морі в територіальних водах України (підпорядкованих, звісно, потребам оборони України), а також територіальних водах союзників по НАТО та великих міжнародних водах Чорного моря, де такі плавучі міни становлять небезпеку для міжнародного судноплавства.

— Свобода судноплавства: союзники по НАТО — як прибрежні держави Чорного моря, так і інші країни-члени зі значним військово-морським потенціалом — повинні створити місію для підтримки свободи судноплавства в Чорному морі. Будь-яка фізична загроза безпеці суден третіх сторін, що діють у міжнародних водах у Чорному морі, є неприйнятною — так само, як вона неприйнятна в Південно-Китайському або Середземному морі. Немає ніякої скритої загрози для Росії чи будь-якої іншої країни, яка також діє в Чорному морі — лише обіцянка захищати право будь-яких міжнародних суден вільно використовувати міжнародні води в Чорному морі.

— Жодних обмежень щодо окремих систем: незважаючи на масову підтримку України США та союзниками протягом останніх 18 місяців, існував ряд обмежень у військовій допомозі Заходу. Спочатку це були ракети Stinger. Потім це була бронетехніка, артилерія, авіація, танки, артилерія великої дальності і так далі. І залишаються значні обмеження щодо типів систем, які можуть надати Сполучені Штати та союзники по НАТО. Особливо важливими були б американські артилерійські системи найбільшої дальності (до 300 км), військові кораблі, ракети великої дальності та інші типи літаків, до прикладу, штурмовик А-10. Жодна з цих систем не повинна бути заборонена до передачі.

— Участь у протиповітряній обороні в гуманітарних цілях: союзники по НАТО вже роблять багато для допомоги українській протиповітряній обороні, включаючи надання величезного арсеналу ешелонованих систем протиповітряної оборони, які служать для захисту цивільних осіб та інфраструктури. Однак російські війська продовжують атакувати мирних жителів та інфраструктуру за допомогою безпілотників і ракет, запущених з території Росії та окупованої території України. Багато з цих атак близькі до того, що можуть загрожувати таким членам НАТО, як Румунія.

Показово, що російські війська не в змозі здійснювати наземні наступи. Єдиною надійною військовою тактикою Росії є націлювання на українські міста та цивільну інфраструктуру. Країни НАТО можуть погодитися брати безпосередню участь у протиповітряній обороні України для захисту українських цивільних та інфраструктури. Це може включати поєднання систем протиповітряної оборони, розміщених на території НАТО, і розгортання можливостей протиповітряної оборони альянсу на Заході України та на території НАТО поблизу України для захисту українців, а також для захисту території Альянсу від потенційних наслідків російських бомбардувань. Як мінімум, має бути можливість захистити Україну від атак Росії на захід від Дніпра (включаючи Київ, Одесу та Львів.

Таким чином, ці чотири кроки — і, можливо, інші — можуть стати зобов’язаннями НАТО перед Україною в рамках статті 5, які обговорюються та погоджуються в рамках Ради Україна-НАТО. Водночас не можна виключати введення наземних військ пізніше, якщо це буде необхідно, але зараз немає такої потреби. путін повинен знати, що можливість до ескалації — на нашому боці, навіть якщо ми вирішимо не робити цього.

Зауважте, що така формула не встановлює територіальних обмежень для застосування статті 5. Зробити це означало б перевести окуповану росією територію в статус довгостроково окупованої. Скоріше, вона конкретно визначає тип відповіді, яку НАТО надасть згідно зі статтею 5, без жодних обмежень щодо підтримки Альянсом України у відновленні її кордонів 1991 року.

У цьому контексті слід нагадати, що НАТО прийняло Західну Німеччину як члена, коли Східна Німеччина все ще перебувала під радянською окупацією, і що ЄС прийняв Кіпр, хоча північний Кіпр перебував під контролем Туреччини.

А тепер припустімо, що НАТО зробить ці чотири конкретні кроки для захисту України якнайшвидше — навіть без українського членства. Це суттєво б змінило успіхи України у військових діях, і її майбутнє як європейської демократії.

Але ще важливіше те, що якби НАТО зробила ці кроки сьогодні — без будь-якої офіційної заяви про членство України в НАТО — це не викликало б жодної реакції росії, крім того, що росія вже робить. Дійсно, це викрило б блеф росії, що такі кроки чи навіть саме членство в НАТО є певною червоною лінією.

Однак після впровадження цих заходів Альянс міг би вирішити потенційно спірне питання про те, що стаття 5 означатиме на практиці. Оскільки не було б таємниць щодо того, що означатиме стаття 5 (ми б уже це робили), а також не було б таємниць щодо відповіді росії (ми б це вже побачили), і це дало б змогу сміливо рухатися вперед до запрошення України в НАТО.

Шлях до запрошення до членства стане зрозумілим на Вашингтонському саміті НАТО в липні 2024 року. Ратифікація також має відбуватися швидко — у випадку Сполучених Штатів — до інавгурації президента в січні 2025 року.

Дійсно, президентські вибори в Америці 2024 року додають дискусії ще більшого відчуття терміновості. Оскільки результат абсолютно невідомий, просування членства України в НАТО після виборів може бути надто важким. Проте безпека Америки та Європи залежить від безпечної України, яка переможе росію. Це дає ще більше підстав діяти швидко, щоб зробити Україну частиною нашого великого Альянсу".