Від ліків — до автівок військовим: як столичні волонтери відряджають на Донеччину загони «бойових коліс»
АктуальнеДіяльність столичних волонтерів, яка починалася з помочі жителям охопленого війною Києва, швидко переросла в безперебійний потік допомоги на фронт.
Початок повномасштабного вторгнення група волонтерів з Києва зустріла «на ногах». Тоді ще «Об'єднаний Гуманітарний Фронт» лише розпочинав допомагати тим, хто найбільше потерпав від наступу росіян. Дітей, пенсіонерів та одиноких людей з тяжкими хворобами спершу забезпечували ліками, потім з’ясували, як дієво допомогти воїнам. І до сьогодні волонтери ГО майже рік постійно передають в найгарячіші точки фронту життєво необхідний там транспорт і нелетальне спорядження для військових. Один з найважливіших напрямків допомоги — Донецька область.
Журналістам «Вчасно» волонтери «Об'єднаного Гуманітарного Фронту» розповідають: все почалося з ліків, які потребували сотні киян. Можливо, завдяки цьому було врятоване не одне життя, коли весь рух Києвом був фактично перекритий.
П’явки для бабусі та перевірки військових: перші тижні роботи волонтерів
Постачали медикаменти волонтери «ГО» орієнтовно місяць, з перших днів березня до квітня. За той час волонтери витратили близько 350 тисяч гривень лише на медикаменти. Паралельно займалися й евакуацією людей, — шукали тих, кому потрібно було виїхати з Києва, й попутки для них, «зводили» цих людей. Однак навіть за той час, ще в перші дні вторгнення, історій запам’яталося чимало.
«Все почалося 1 березня 2022 року — ми безкоштовно розвозили ліки для киян, бо транспорт та багато аптек майже не працювали. В аптеках тоді були величезні черги, тому ми збирали лише екстрені заявки. Наприклад, людям у важкому стані, або ж тим, хто не може знайти ліки чи й взагалі вийти з дому. В той місяць взагалі було важко кудись поїхати, якщо в тебе немає власного транспорту. Пам’ятаю, що з Правого на Лівий берег їздити було мегадорого — ми лише за доставку віддавали таксистам 1200 гривень. Маршрутні таксі не ходили, тому за поїздку Києвом довелося б «викласти» немалу суму. Але навіть тоді траплялися різні смішні ситуації, хоч в перші дні було дуже страшно.
Я пам’ятаю бабусю, яка мені надиктовувала потрібні їй ліки — увесь список вийшов на 10 тисяч гривень. А я шукав аналоги, бо багато чого з тих ліків в аптеках не було. Запитав, чи можна привезти дешевші, аналоги перерахованих, але бабуся категорично сказала, що ні - їй потрібні тільки надиктовані. А потім додала, що їй дуже треба п’явки.
Цитую: «Мають бути жвавенькі, свіжі». Й це коли кожен день ракети прилітають по Києву, усі в шоці й нічого не можуть знайти. Я їй кажу, що ми не будемо шукати п’явок, тож якщо треба розріджувати кров — можемо купити спеціальні ліки. А вона вперлася, — «ні! Ви не розумієте, потрібні п’явки!», — сміється Артур.
Гуманітарна допомога селянам Чернігівської області. Фото ФБ-сторінка UGF
«Ми давали гуманітарку, але просили фотозвіт — щоб знати, що все добре»
За місяць допомоги цивільним розвинулася майбутня основна діяльність фонду, — допомога військовим. Щоправда, в перші тижні все було дуже обережно — перевіряли всю інформацію самостійно, доводилося перевіряти навіть військових, аби раптово не допомогти ворогу.
«Тоді дуже багато роботи було саме з людьми, — розмови, перевірки, з’ясування, чи це та людина, за яку себе видає. Наприклад, коли видавали гуманітарні речі. Робили це, щоб люди підтвердити, що їм необхідні ті речі чи предмети, яких вони просять. Наприклад, якщо замовляли багато дитячих речей, то ми мали впевнитися, що дитина взагалі є, бо траплялося всяке. Були люди, які писали, що треба допомога, але на прохання надіслати фото відразу „зливалися“. Таких випадків було небагато, близько 5%, але це теж показник».
До того ж з перших днів березня ми закривали потреби й військових. Воїнам видавали амуніцію, а вони нам відправляли фотозвіти, що все добре. Перед цим ми ще й обов’язково перевіряли, чи це наші військові. Пам’ятаю, я перевіряла документи, спілкувалася по відеозв'язку, щоб максимально впевнитися й уникнути «проколів», що ми шось зробили не так", — пригадує волонтерка Надія.
Повномасштабно допомагати військовим «Об'єднаний Гуманітарний Фронт» розпочав з квітня. Було багато різних потреб — писали з проханням допомогти одягом, плитоносками, взуттям, тепловізорами, рукавицями тощо. Але на першому місці серед потреб, пригадують волонтери, було взуття. Потім — і дрони, й тактичні окуляри, й форма, розгрузки, дизельне пальне та ліхтарики.
«Потреби були насамперед на київському й чернігівському напрямках, але вже з перших днів були заявки й з Донеччини. Вже тоді казали, що потрібні тепловізори, машини й дрони, але це були не перші нагальні потреби. Навпаки, більше потребували звичайної форми, взуття, коліматорів. Було багато заявок на обвіси для автоматів для київських ТРО. Пам’ятаю, як ми по 15 коліматорів закуповували, по 12 тепловізорів на 40 людей. То була справжня бойова спецура, — сміється Сергій. — Але все ж військові більше потребували лопат і скоб, аби робити бліндажі».
«На війні машини довго не живуть»
З часом, коли військові стали більш забезпечені одягом та амуніцією, гостро постало питання транспорту на фронті. Пересуватися потрібно було швидко, проте техніка, яка до цього перебувала на позиціях, подекуди вже роками була більше постаментом, аніж транспортом. Через це «Об'єднаний Гуманітарний Фронт» зрозумів, що потрібно рухатися в цьому напрямку, аби не лише допомагати пересуватися воїнам, а й рятувати їхні життя «колесами».
«На війні машини живуть від половини доби — до 5 місяців. Це поки що наш рекорд — головний „довгожитель“, пікап. Ми його ще влітку передали на Донеччину, він там їздив. А зараз нам прислали фото, що його розбомбили під Костянтинівкою. Але те, що пікап прожив 5 місяців — це рекорд для машини. Те, що через 5 місяців у ній вибило скло й пробило радіатор — це взагалі космос, ніби машина якась заговорена», — сміється Сергій.
Сьогодні на дорогах Донеччини та Луганщини найбільш затребувані пікапи або джипи, повноприводні дизельні машини. Для степових доріг пікап за всіма критеріями обганяє інші авто, оскільки лише він може проїхати на понівечених донбаських дорогах. Проте навіть для пікапів каша з бруду, розбиті дороги й асфальт, перемішаний з багном, — це серйозний виклик.
«Якщо пікап новіший, то там багато електроніки. А бруд доріг забиває електроніку. Тому військові просять, щоб машина була старіша. І скільки до цього вона була в експлуатації - не завжди грає роль, бо вже багато разів траплялось, що ми відправляли машину, а наступного дня отримували фото її ж, але повністю згорілої. Потрапляння снаряда, і добре, якщо всі живі», — пояснюють волонтери.
Водночас у соцмережах ще з літа побутує жарт, що з Європи на потреби ЗСУ вивезли увесь метал, який здатний їздити. Волонтери сміються, але уточнюють: ситуація неоднозначна, тому що у всіх змінилися умови.
«Не те щоб у Європі не залишилося машин… Але, по-перше, на них „підскочили“ ціни, бо попит величезний і європейці цим користуються. Ті країни, які ближче до кордону — Польща, Литва, Латвія — там зовсім нічого не лишилося, справді. У Франції ще є авто, навіть нормальні ціни на них, хтось навіть в Ірландії закуповує автомобілі для ЗСУ. А ми зараз маємо купити декілька автівок з Англії. Там вони все ж дорожчі, орієнтовно на 1−2 тисячі євро. До того ж зима, плюс обслуговування. Усі авто дизельні, звісно, не нові - тому взимку треба більше робити всього, щоб підготувати їх до фронту. Тому всі авто, які ми отримували, завжди ремонтували. Усі вони їдуть на СТО й до місяця проводять там», — пояснює Артур.
«Ми їдемо з вдячністю, що військові роблять для нас, а вони ніяковіють і пропонують гроші»
Журналістам «Вчасно» волонтери «Об'єднаного Гуманітарного Фронту» розповідають, що пригадати небезпечні виїзди, які б закарбувалися через страх, майже нереально. Натомість щемних історій — безліч. І немало з них пов’язана з тим, як військові реагують на допомогу.
«Нещодавно ми їздили у Краматорськ, віддавали військовим машину. Частіше хлопці просто беруть звільнення на день-два, приїжджають до Києва. Ми тут спілкуємося, даємо їм документи, завантажуємо по можливості їжею, енергетиками, щоб пустий автомобіль не віддавати. І буває, що коли ми віддаємо автомобілі нашим військовим, вони нам пропонують гроші на каву. Оце ми дуже не розуміли й завжди таке відчуття… Дивне. Бо ти їдеш туди з вдячністю: ми допомагаємо військовим, бо вони нас захищають. А вони такі „дуже дякуємо, можете, будь ласка, взяти 500 грн? На каву, чи ще щось купите“. Це збиває з пантелику. Ми вдячні цим хлопцям і дівчатам настільки, наскільки й вони нам. Це все взаємовигідно працює», — пояснює Артур та Сергій.
Волонтери зізнаються: з тими, кому передавали авто, вже склалися справжні дружні стосунки. Не лише через спілкування, а й тому, що кожна сторона відчуває: та, інша, робить все для перемоги. І хоч відстань між цими фронтами — сотні кілометрів, це вже традиція: відчувати людей, бути з ними на одній хвилі братерства.
Журналістам «Вчасно» в «Об'єднаному Гуманітарному Фронті» додають: кожна бригада чи підрозділ може звернутися за необхідною допомогою до організації. Для цього необхідно ознайомитися з інформацією, кому БФ допомагає (або ж не допомагає), та заповнити Google-форму. Важливо: для отримання допомоги необхідно подати офіційний запит від командира бойового підрозділу (ЗСУ, НГУ, ДПСУ, ТрО, поліції тощо). Детальніше ознайомитися можна за посиланням https://uhf.fund/ua/military-help/.Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!