Війна — не привід зупинятись: історія підприємств, які скористались програмою релокації від Уряду та не програли

Матеріал підготовлено у рамках співпраці між інформагентством «Вчасно» та інтернет-виданням «Волинь Online».  

Бізнес-історія подружжя Марії та Дмитра Косілкіних з Лисичанська стартувала вісім років тому. Родина розпочала бізнес на початку війни і змогла вберегти його під час піку агресії росії. У 2014-му році їх місто захопили російські бойовики. Після повернення з евакуації до деокупованого міста вирішили розпочати свою справу та створити робочі місця, аби заохотити земляків повертатись додому. Подружжя створило власний бренд дитячого одягу, адже регіональний ринок потерпав від нестачі якісної продукції.

Марія та Дмитро Косілкіни«В нас маленьке містечко, якісного одягу не вистачало. Здебільшого це були китайські, дешеві турецькі чи харківські речі, або товари від місцевих дрібних виробників. Ми мали двох маленьких діток і вирішили створювати бренд дитячого одягу високої якості, яка б була і зносостійка і не промокала. Згодом почали відшивати одяг і для дорослих», — ділиться спогадами Марія Косілкіна, співзасновниця компаній Be Easy та Larox.

Фактична бізнес-діяльність родини почалась у 2014-му році, проте перша партія дісталась клієнтів на початку 2015-го.

«Спочатку в нас не було власної технічної бази і перші чотири місяці ми намагались відшивати на аутсорсі. Якість нас не влаштовувала, тому ми зрозуміли, що маємо контролювати всі етапи виробництва самотужки. Згодом купили швейні машини, розкрійні столи та почали відшивати все самі», — розповідає Марія.

Великих масштабів виробництва тоді не було: мали три машинки для шиття та три кольори тканини, яку привезли з Китаю. Везти матеріали з-за кордону довелось через вибагливість до якості, вимогами до якої Марина та Дмитро не хотіли поступатись. Починали з невеличких власних капіталовкладень, після отримання першого заробітку змогли розширити виробництво та закупити додаткове обладнання. Перший час працювали на український ринок, а згодом і для закордонних клієнтів.

Компанія Be Easy виготовляла дитячий одяг«Після освоєння українського ринку ми знайшли клієнтів у Сполучених Штатах Америки — відправляли туди дитячі шапочки. Через партнерів експортували одяг до європейських країн», — розповідає дівчина.

Працювали через інтернет. Мали власний сайт та дилерську мережу представників, співпрацювали із всеукраїнськими торговельними майданчиками, як Kasta та Rozetka. Історію успішного розвитку скорегувало 24 лютого.

«Це був жахливий день. Ми передчували що щось має відбутись, готували свій план дій евакуації, але до останнього сподівались на краще. Коли 24 лютого сестра зателефонувала та повідомила про початок повномасштабної війни ми зібрали речі та поїхали до мами. Сподівались перечекати пару днів, але очікування розтягнулось на місяць. В березні вирішили виїжджати з області і перш за все рятувати дітей та вивозити обладнання», — каже Марія.

Для переїзду обрали Дніпро. Евакуацію підприємства здійснили за програмою релокації бізнесу, яку Уряд спільно з Мінекономіки України ініціювали у березні 2022 року.

«Виробництво ми вивезли наприкінці квітня – початку травня за програмою релокації. Укрпошта та Лисичанська міська ВЦА надали нам транспорт. Чоловік разом з друзями та волонтерами зібрали та завантажили все можливе. Дороговартісне великовагове обладнання, мало підійматись кранами. Такої техніки на той момент в Лисичанську вже не було, то ж певні станки довелось залишити. Сподіваємось, що воно вціліє, і віримо, що ми ще по нього повернемось», — розповідає пані Косілкіна.

Як більшість біженців, каже Марія, розуміли що ідуть в нікуди. Прихисток в Дніпрі знайшли у партнерів. Ті надали як місце для роботи, так і для проживання.

Прихисток в Дніпрі підприємці знайшли у партнерів

«Вони надали нам житло та все необхідне для побуту: від постільної білизни до харчування. Не втомлюсь завдячувати їм за це. Живемо поряд зі своїм виробництвом. Так навіть легше, — із усмішкою ділиться Марія. — Домівка у дворі. Вранці не потрібно довго збиратись та фарбуватись: ось ти прокинулась і нікуди не потрібно бігти – робота та домівка поряд».

Бізнес довелось урізноманітнити. Тепер окрім одягу в асортименті подружжя військова амуніція та патріотичний мерч, який користується популярністю, зокрема, серед земляків, які покинули рідні міста Луганщини. Одним з перших розроблених дизайні став стилізований тризуб.

Одним з перших розроблених дизайні став стилізований тризуб

«З дитячим одягом взяли невеличкий таймаут і продаємо залишки, які вивезли з Лисичанська. Зараз відшиваємо розгрузки, бронежилети. Окрім цього вирішили шити патріотичні футболки. Бо по-перше — це модно, а по-друге — це дає певну підтримку Україні. Малюнки беремо у інтернеті та доробляємо їх власноруч. Серед дизайнів маємо авторські, як наприклад футболку зі стилізованим гербом, який складається із назв населених пунктів Луганщини, які постраждали від бойових дій. Ця модель – лідер попиту, адже багато наших друзів-патріотів, які стали біженцями, хочуть на своєму серці носити назву свого міста», — ділиться Марія.

Відшивають і бронежилетиРекламують новий мерч друзі родини та волонтери. Розкрій футболок проводять самостійно, а друк, через відсутність спеціального обладнання, здійснюють у Одесі. Зараз компанія намагається залучити якомога більше донорських коштів, аби поновити роботу повноцінно. Співпрацюють також із давніми партнерами.

«Раніше нас підтримували ПРООН: ми брали участь у грантових програмах від USAID. Також ми користувались програмою ПриватБанку «Доступні кредити 5-7-9%». Наразі у держави режим очікування, то ж поки що підтримки з боку Уряду немає. Нещодавно ми подали заявку на грант на придбання матеріалів, але аби отримати його потрібно зачекати. У Дніпрі почали співпрацю зі Службою зайнятості: на нашому підприємстві проведено «Ярмарок вакансій», — ділиться підприємиця.

Наразі в колективі компанії працюють біженці з Луганщини, які пліч-о-пліч із подружжям від початку створення компанії.

Із багатьох переміщених підприємств Луганщини 25 вже скористалися перевагами державної програми релокації, якою користуються також бізнесмени із інших регіонів країни. Зокрема з її південної частини, адже активність ворога там не вщухає, підприємці ідуть на Захід України. За словами керівника управління економічного розвитку та торгівлі Волинської ОВА Анатолія Банери, у Волинську область офіційно релокувалося 16 підприємств, п'ять з яких уже працюють на повну. Інші — на етапі запуску роботи. Приїхали підприємства з Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької, Дніпропетровської та Київської областей.

Колеги з інтернет-видання «Волинь Online» поспілкувалися зі співвласником компанії «Грін Компані НВ» Андрієм Михайловим, який перемістив потужності підприємства на Волинь із Запоріжжя та Маріуполя. Очолювана ним компанія займається відновленням відсортованих відходів. Її робота — це не просто бізнес, це і турбота про навколишнє середовище, адже пляшки замість займати місце на сміттєзвалищах перетворюються на сировину для нових пляшок чи навіть тканин.

Андрій Михайлов

Вся родина Михайлова родом з Маріуполя. Працювати у цьому місті він почав ще у 16 років. За освітою чоловік — айтішник та бухгалтер. З 16 років працював у газеті, потім на одному з центральних телеканалів: налагоджував програмне забезпечення. Після того зареєстрував першу компанію, яка займалася програмним забезпеченням для бухгалтерів і заправкою та ремонтом принтерів та картриджів. У 2008 році розпочалася криза і саме тоді виникла ідея створити компанію, яка займатиметься переробкою пет-пляшок.

Компанію займається переробкою пет-пляшок«Ми думали, що можна робити актуального. На той момент ніхто не переробляв ні пляшки, ні взагалі нічого. Вторсировину у радянські часи збирали – папір чи скло, а пластику ніхто не збирав на переробку. Ми подивилися, що така цікава тема, я поїхав до Китаю, знайшов там обладнання, ми його привезли сюди. І от з 2009 року ми почали працювати», — каже співзасновник компанії.

До повномасштабної війни компанія Михайлова займалась лише експортом.

«У 2011 році я поїхав до Китаю і там пожив біля десяти років. Трохи повчив англійську та китайську мови, зрозумів, як працюють іноземні компанії. Подивився, як там поводяться з відходами. Взагалі по світу ми поїздили — по Європі, по Азії, то подивилися, де що і як виглядає. Наприклад, у Китаї ніхто не викидає пляшку, а якщо хтось і викине, то її заберуть люди і здадуть за гроші», — розказує про закордонний досвід Андрій Михайлов.  

Коли у 2014 році у Маріуполь прийшла так звана «днр», компанія забрала працівників та переїхала до Запоріжжя. Там працювали вісім років, втім у Маріуполі поновили діяльність, коли місто повернулось під юрисдикцію України. Отримали декілька грантів — від ООН та від місцевої ОДА, запустили лінію із переробки пет-пляшки і лінію по сортуванню.

До 24 лютого компанія планувала запускати ще лінію сортування у Запоріжжі та встановити обладнання для переробки кришечок від пляшки та наклейки, щоб виготовляти, наприклад, полімерпіщану плитку. У Маріуполі компанія мала приміщення 1500 м. кв. На Волині наразі працюють на площі вдвічі меншій. Внаслідок повномасштабної війни – половину розбомбили, ще частина згоріла. Дещо з обладнання вціліло, але доступу до цього немає. Збитків очільник компанії ще не рахував. Каже — не на часі. Перший місяць повномасштабної війни не знали, що робити з компанією.

На Волині наразі працюють на площі вдвічі меншій

«Зрозуміло, що в Маріуполі вже нічого не було, з першого дня ніхто не працював. А у Запоріжжі ще декілька днів працювали. Але все ж комендантська година, неможливо добратися до роботи, тому припинили роботу, неможливо було працювати. Це зараз там трохи повертаються до життя. Але все одно туди ніхто не їздить, неможливо щось доставити, відправити», — розповідає чоловік.

Коли оголосили програму релокації, то вирішили переїздити. Самою програмою, за його словами, дуже легко скористатися. Після звернення до Міністерства економіки через онлайн-форму на заявку швидко відповіли – зателефонували та запропонували, куди можна переїхати та надали потрібні контакти. Після того, як обрали місце релокації – Міністерство економіки допомогло з перевезенням обладнання та сировини. Майно компанії зайняло 13 вагонів.

«Перевезення залізницею з Запоріжжя до Нововолинська було безплатне. Зайняло певний час на дорогу та тут потім ще розвантажували тиждень. Транспорт, хоч і безплатний, але звісно є витрати на завантаження, розвантаження та щоб тут запустити», — пригадує бізнесмен.

Чоловік зауважує, що помітив, як в Україні зараз стали більш швидше вирішуватися питання — навіть можна без проблем звернутися до Міністерства і вони допомагають, підказують. Після релокації до нього телефонували, аби дізнатися, чи знайшли приміщення, і чи все гаразд. Нововолинська громада також допомагала – посприяли з перевезенням локальною залізницею, допомогли відшукати приміщення, надали певний час безплатно його в оренду, щоб компанія могла стати на ноги на новому місці, надають також поради. Податки компанія платитиме у місцевий бюджет, адже зареєструвалася тут, вона носитиме назву пов’язану з Нововолинськом — «Грін Компані НВ».

Повертатися з Нововолинська компанія не плануєПовертатися з Нововолинська компанія вже не планує.

«Все серйозно тут робимо, аби на постійно. Якщо буде можливість, то запустимося і там, звідки приїхали, подивимося, яка буде економічна ситуація і що там залишиться. Насправді тут в регіоні немає такої компанії, як ми, найближча на Львівщині», — каже бізнесмен.

До війни у компанії було 30-40 працівників. Сюди переїхали троє з Запоріжжя та двоє з Маріуполя. Багато людей вирішило залишитися — дехто у Маріуполі, хтось — у Запоріжжі. Поки що працівників серед місцевих не шукають, адже спочатку потрібно запуститися. У планах створити орієнтовно десять робочих місць.  Також у «Грін Компані НВ» вже є попередні домовленості співпраці з іноземними компаніями, з якими працювали раніше. Попри все, Андрій Михайлов радить не падати духом:

«Це ж найважливіше, бо якщо падати духом, хвилюватися, то нічого не вийде. А все інше — дивитися, чи є досвід, чи впевнені у своїх силах. Якщо не падати духом, а переїхати на нове місце і намагатися перезапустити бізнес і все буде по-іншому. А якщо падати духом, що ми все втратили, біда, біда, то нічого не буде».

Довідково: програма релокації підприємств від Міністерства економіки допомагає з переміщенням у безпечні регіони Західної України з територій, де ведуться бойові дії або розташовані поблизу. Переміщують у дев’ять регіонів (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Вінницька, Волинська та Рівненська області).

Щоб скористатися програмою потрібно подати заявку за посиланням. У заявці потрібно вказати спеціалізацію підприємства, кількість працівників, можливості виробництва, потреби у виробничому приміщенні, сировині, розміщенні співробітників, а також спосіб транспортування.

Тривалість розгляду заявок – від 1 до 3 днів для підприємств, що мають першочергове значення для оборонного комплексу, життєдіяльності населення та підтримки економіки у воєнний час та до 5 днів – для інших підприємств. Жодних підстав у відмові щодо переміщення немає.

Підприємство отримає пакет державної підтримки: підбір місця розташування для потужностей підприємства; допомога з перевезенням на нову локацію; сприяння в розселенні працівників та пошуку нових співробітників; підтримка у відновленні логістики, закупівлі сировини та пошуку ринків збуту.

Релокація може відбуватися у такі способи: самостійно, силами АТ «Укрзалізниця»; силами АТ «Укрпошта». Також можна залучати в якості субпідрядників інших перевізників у залежності від потреб підприємства.

Після завершення бойових дій підприємства повернуться на первинні локації та стануть драйверами відбудови економіки в громадах.

Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки проєкту USAID «Демократичне врядування у Східній Україні». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів.