Десятий рік поспіль українська журналістська спільнота відзначає своє професійне свято в часи війни, і втретє - під час повномасштабного вторгнення. Втрати, яких зазнала українська медіасфера впродовж цього часу, величезні. За даними НСЖУ, з 2022 року загинув 91 журналіст, і цей список, на жаль, продовжує поповнюватись.
6 червня в Україні свято відзначають День журналіста/ Ілюстративне фото REUTERS
6 червня професійне свято відзначають журналісти. Діяльність медіа нині особливо важлива й небезпечна. Як показують реалії — журналісти сьогодні це ті люди, які вміють воюють і зброєю, і словом на інформаційному фронті.
Сьогодні багато українських медійників виконують свої обов’язки близько до військових дій та піддаються високій небезпеці. Зокрема відомо, що на окупованих територіях України рф системно переслідує журналістів. За даними «Медійної ініціативи за права людини» наразі відомо про 32 українських медійників, яких рф утримує у неволі. Серед них є ті, кого викрали ще у 2014 році, а є й ті, хто до рук окупантів потрапив під час повномасштабного вторгнення.
Також відомо, що з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України окупанти вбили щонайменше 91 медійника. За верифікованими даними НСЖУ та Міжнародної федерації журналістів, серед загиблих — 16 медійників і медійниць, які виконували професійні обов’язки; 9 медійників і медійниць — цивільних жертв, 66 представників і представниць ЗМІ, які мобілізувалися для захисту України у лавах ЗСУ.
Одним із тих хто став на захист України став журналіст редакції «Вчасно» 37-річний Олександр Цахнів. Він загинув 25 березня 2023 року під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку.
Олександр родом із Селидового, був координатором руху «Сильні громади» та займався демократичною розбудовою регіону — організовував громадські заходи й ініціативи, культурні події.
У складі ГО «Сильні громади» Олександр почав робити розслідування про корупцію на Донеччині. Дуже гучним у 2017 році було розслідування непрозорих закупівель ДП «Селидіввугілля», результати якого набули розголосу на рівні всієї країни та цитувалися багатьма ЗМІ.
Згодом із громадського сектору Олександр прийшов працювати у регіональну редакцію інформагентства «Вчасно».
Коли почалося повномасштабне вторгнення його прагнення справедливості та бажання врятувати країну були сильніше всього, й він прийняв рішення добровільно мобілізуватися до ЗСУ.
Олександр загинув на Бахмутському напрямку понад рік тому.
4 травня 2022 року на фронті загинув журналіст Олександр Махов. Йому було 36 років.
Олександр родом із Луганська, але тривалий час мешкав у Києві. У 2014 році він став воєнним кореспондентом, а згодом пішов служити, воював у складі 42-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади, яка брала участь у боях за Донбас. Майже сім місяців провів під Горлівкою на Донеччині. Після демобілізації повернувся в журналістику. Був воєнним кореспондентом телеканалу «Україна», працював на телеканалах «Дім», FREEДОМ.
Коли почалося повномасштабне вторгнення Олександр знову взяв зброю до рук і пішов добровольцем захищати Україну. Служив у складі Першого десантно-штурмового батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Його батальйон воював на Ізюмському напрямку Харківської області.
4 травня у селище Довгеньке, що на Харківщини увірвалась колона російської бронетехніки. Російські війська були зупинені, але під час відходу відкрили вогонь — Олександр отримав осколкове поранення, яке стало смертельним.
Через росіян перестало битися серце оператора маріупольського телеканалу «Сігма» Віктора Дєдова. Він загинув 11 березня 2022 року у Маріуполі. Йому було 52 роки, 27 з яких він віддав професії.
Зі спогадів дружини Віктора Наталії, з 10 на 11 березня в Маріуполі був дуже сильний обстріл. Віктор із дружиною та сином Олександром залишалися у своїй квартирі. Наталія вмовляла Віктора піти з квартири, але він відмовився, бо хотів лишитися вдома.
Після цієї розмови через 10 хвилин до квартири прилетів перший снаряд, незабаром і другий. Вже біля ліфта Наталія побачила, що Віктора немає поруч, а потім побачила його у коридорі - він лежав вбитий, була перебита сонна артерія.
Зайти до квартири було неможливо, навіть попри намагання розчистити завали. 16 березня Наталія із сином вимушено виїхали з міста. Згодом вона дізналася, що у квартиру вдалося зайти російським «визволителям». Вони винесли Віктора та 31 березня поховали як невідомого.
Від бомбардувань Маріуполя загинула викладачка журналістики Лілія Гумянова. Її життя обірвалося 19 березня 2022 року. Вона була керівницею юнкорівського обʼєднання, завідувачкою художнього відділу Лівобережного районного будинку дитячої та юнацької творчості, яку називали «мамою юних журналістів».
Секретар НСЖУ та президент Національного конкурсу шкільних медіа Гліб Головченко добре знав Лілію Гумянову як координатора шкільної газети при місцевому будинку творчості в Маріуполі.
«Вона з тих, хто за будь-яких обставин залишився б із людьми до останнього. Це величезна втрата для всієї нашої журналістики. Багато її випускників стали справжніми професіоналами. Пані Лілія свідомо займала принципову патріотичну позицію. Насправді таких видатних педагогів, які б любили свою справу, дітей, не так багато. Вона була однією з найкращих», — сказав Головченко.
Нещодавно росіяни забрали життя медійниці, госпітальєрки Ірини Цибух. Вона загинула 29 травня 2024 року під час ротації на Харківському напрямку. Жінка займалася медичною евакуацією поранених військовослужбовців.
1 червня Ірині мало виповнитись 26 років, вона родом із Львова, закінчила Національний університет «Львівська політехніка». До повномасштабного вторгнення вела журналістську діяльність, зокрема у 2014-му доєдналася до команди Суспільного. Там вона працювала з філіями, готувала міжрегіональні спецефіри, втілювала грантові проєкти та знімала документальні фільми, була медіатренеркою. Поза роботою брала участь в освітніх проєктах, де розвивала критичне мислення та медіаграмотність дітей у школах.
Також Ірина волонтерила для військових по всьому фронту, проводила лекції на Донеччині про Революцію гідності у Костянтинівці, знімала проєкт про деокупацію захоплених бойовиками міст у Маріуполі та свій перший документальний фільм про життя і потреби тутешніх підлітків «Відстань» у Мар'їнці. Презентацію останнього в Сєвєродонецьку та Києві 24 лютого 2022 року зірвала російська армія.
На початку повномасштабного вторгнення Ірина долучилась до добровольчого батальйону «Госпітальєри», який займається медичною евакуацією поранених військовослужбовців. У 2023 році Президент нагородив Ірину орденом «За заслуги». А майже 10 днів тому серце Ірини Цибух назавжди перестало битися.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!