«Вмикають рацію бійця і катують, щоб ми слухали». Що відбувається біля Покровська з нашими полоненими, і чому НРК — вже не панацея

Покровський напрямок — один з найгарячіших на сьогодні. Кількість російських дронів у небі не дає провести ротацію: хлопці по кілька місяців лишаються на позиціях, розуміючи, що під час виходу, найімовірніше, загинуть, пояснює «Вчасно» Максим Бакулін, речник 14 бригади НГУ «Червона Калина». Саме перебування на позиції ускладнене: будь-яка спроба зігрітись демаскує місцеперебування бійців. Тепловізійні камери окупантів бачать ці спроби, тому доводиться рятуватися іншими методами (наприклад, хімічними чи електричними грілками, які працюють від павербанків).

Зараз росіяни атакують психологічно, вказуючи нереальну цифру наших щоденних втрат на Покровському напрямку в щонайменше 320−400 людей щодня. Однак при такій кількості знищених бійців вони б просувалися набагато швидше та результативніше.

Закатовані, вчасно не врятовані та полеглі: що відбувається з найважчими категоріями бійців для евакуації

Зважаючи на складну ситуацію з інфільтрацією росіян, полонені є і з боку СОУ, і з боку окупантів. Однак умови поводження з ними — кардинально різні. За словами бійців із Покровського напрямку, часто полон наших військових супроводжується катуваннями: для тих, кого полонили — фізичними, для побратимів — психологічним.

«Зараз кількість відео з публічними розстрілами наших полонених зменшилось, але це не означає, що цього не відбувається. Просто росіяни мають детальну інструкцію, як це робити. Вони це приховують: знаходять бійця, допитують, потім закатовують чи розстрілюють у будівлях, під землею тощо. Нерідко вони вмикають рацію нашого бійця і катують його в ефірі, щоб ми це чули. Але якусь кількість полонених вони виводять, показують, які хороші. Хоча інтерв'ю з ними виходять через кілька місяців, коли синці й рани від полону загоюються», — розповідає один із військовослужбовців.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські дрони біля Покровська врятували захисників від російського полону

З нашими бійцями, які отримують поранення на позиціях, ситуація стабільно важка. Щоб їх забрати, операції доводиться планувати по кілька тижнів. Зокрема, днями з-під Покровська 68 ОМБр вдалося забрати пораненого бійця. На морозі він обморозив обидві стопи, тож їх доведеться ампутувати — така «ціна» поранень на морозі, коли температура падає нижче -10°. Безальтернативні наслідки для бійця зумовило й тривале очікування евакуації: вона відбулася через кілька тижнів після того, як він отримав поранення. Павло, поранений, чекав на евакуацію п’ятнадцять днів у розбитому бліндажі при мінус двадцяти без їжі й води. Пив сніг, укривався спаленим ганчір'ям і коригував нашу арту по руській стволці. Він вижив, а один з його побратимів загинув у тій посадці.

Перший НРК, який відправляли за вже «тяжким» Павлом, згорів на виїзді. Вдала евакуація ж відбулася завдяки туману та снігу на напрямку. Через обмерзлу передню камеру один з бійців був змушений вести НРК заднім ходом. На жаль, морози й дрони, особливо зараз, вбивають однаково сильно й часто, здебільшого поранених хлопців. Через розширення кіллзони їх рідко можуть забрати вчасно.

Максим Бакулін додає, що від самого початку наземні роботизовані комплекси були неправильно подані. Фактично це та ж машина, яка помітна, як авто. За винятком, що водій перебуває не в ній. Тобто це не найдієвіший спосіб заїхати в локацію, де давно не їздять звичайні машини. НРК «світяться», випромінюють тепло, підсвічуються у приборах нічного бачення росіян, тому їх часто знищують уже за кілька метрів від точки виїзду.

«Це бляшанка, хоч і дорога. Якщо вона виконала завдання і не повернулася — це вже досягнення, бо люди цілі й забезпечені. Аналогічно і з евакуацією: будь-який спосіб евакуювати пораненого з поля бою — вже добре, якщо можливість є. Ідеально, коли на напрямку сніг або взагалі непогода. Тоді застосовуються традиційні методи ведення війни, бо вітер не вплине на постріл з артилерії чи стрілковий бій», — каже військовий.

Речник 14 бригади додає, що забрати загиблих з поля бою на Покровському напрямку неможливо. Для цього доведеться наражати на небезпеку групу, бо один боєць 200-го не понесе. Інша історія — коли це альтернативні методи, які не наражають особовий склад на небезпеку.

«Коли людині вже не допоможеш, на жаль, то наражати на небезпеку так само чиїхось дітей, чоловіків, братів — цинічно, небезпечно й невиправдано. Росіяни полюють на евакуаційні групи, бо це найлегша здобич. Група маломобільна, повільна, не дотримується дистанції. Це скупчення, яке можна вразити одним дроном чи одним пострілом з артилерії. На жаль, дронів зі стрічкою, які самостійно можуть евакуювати з поля бою загиблих, немає. Тому пріоритет на поранених», — пояснює Бакулін.

«Два варіанти: або розірве скидом, або дійдуть до місця, куди скинули їжу»: «сорти» російських ходаків на Покровському напрямку

Сильною стороною Сил оборони на Покровському напрямку є взаємодія між бригадами. Без допомоги інших бригад (зокрема, спеціалізованих артилерійських, СБС або підрозділів, які займаються НРК), оборона була б неможливою. Тому перебування піхотинців на позиції - це постійний контроль того, що з ними відбувається, побратимами та суміжниками. Зараз головне завдання на Покровському напрямку — не дати окупантам підійти близько до піхотних і дронових позицій.

«Піхота майже не вступає у близькі бої з ворогом, чіткої лінії зіткнення немає. Майже ніколи невідомо, де на передньому краї може сидіти окупант: спереду чи ззаду. Вони заходять в тил і ховаються, перебувають на зв’язку до умовної команди висуватися на штурм. З того укриття вони не виходять і в ньому майже не шевеляться, щоб їх не засікли», — пояснює Максим Бакулін.

Бійці кількох підрозділів, які перебувають на Покровському напрямку, пояснюють журналістам «Вчасно»: є велика ймовірність, що окупанти є і в селищі Новий Донбас, і в Білицькому, і в Добропіллі. Проконтролювати усю ділянку фронту просто неможливо. Тому допускається, що поодинокі росіяни можуть заходити в тил і там непорушно сидіти в «норах» чи підвалах. Частина з них доходить до точки пораненими, а вже там вмирають. Трупи росіян нерідко знаходять наші бійці у відносно тилових локаціях (за кілька кілометрів від ЛБЗ).

Мотивація російських ходаків проста: їжа. Коли вони виходять на штурм, мають із собою провізії на 1−2 доби максимум. Про грілки, медицину, РЕБ абощо мова не йде. Тому пролізти вглиб вони намагаються, бо їм ставлять ультиматум: «провізію дамо, якщо дійдеш туди».

Крім того, це залежить від сорту піхоти чи особового складу. На Покровському напрямку є росіяни, яких умовно бережуть, подекуди захищаючи дроном «для підстрахування». А є ті, хто висувається на штурми без радіостанції та портативного РЕБа.

«Є ті, кого ведуть вперед дроном, на якому закріплений скид. Якщо вони не підуть у штурм — їх „взбодрять“ або обнулять свої ж Полонені кажуть, що така практика поширена. Щойно заїжджають сюди — їм погрожують розправою», — пояснює Максим Бакулін.

Зараз, попри погоду, росіяни продовжують використовувати мототехніку для штурму наших позицій. Однак з десяти мотоциклів у кращому випадку доїжджає лише два. Це безглузді для окупантів банзай-атаки, але вони економлять сили та засоби бригад на напрямку. Росіяни намагаються продавити фронт, тому готові втратити й пішаків, і мотоцикли, і великі дрони. Часто застосовують «Мавіки» для глибинної розвідки, хоча ці дрони не розраховані на такі польоти. Тож це або безглузде й недосвідчене командування рф, або бортів у них настільки багато, що вони готові їх втрачати в недолугих місіях. Надалі ці дрони ліквідовують — наші бійці їх не використовують для атак рф.

«Інколи росіяни втрачають дрони ще на підльоті, коли РЕБівці їх глушать. Але у нас немає практики використовувати трофеї. Є чітка інструкція, як їх ліквідовувати. Бо в росіян потужні спеціалісти в напрямку інженерії, ми про це знаємо. І з ворогом треба рахуватися. Ті дрони надто небезпечні, щоб їх використовувати», — наголошує пресофіцер «Червоної Калини».

Зважаючи на просування росіян, обстріли нашого глибокого тилу та жорстокість атак, ситуація ставатиме дедалі гіршою. Принаймні на сьогодні вона вже критична для всіх населених пунктів, розташованих у межах 50−70 кілометрів від практично захопленого Покровська.

Головне фото: Андрій Полухін

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Більше немає українських позицій, але ще лишаються наші бійці: що відбувається в Мирнограді та на напрямку