Збереження локальної ідентичності окупованих територій Донеччини і Луганщини: завдання для держави

Після повномасштабного вторгнення росії багато вихідців із Донеччини та Луганщини були змушені залишити свої рідні громади й інтегруватися або очікувати на звільнення окупованих територій у приймаючих громадах по всій Україні чи за кордоном. Це не лише трагедія втрати рідної землі для мільйонів людей, а й виклик для держави і суспільства щодо збереження ідентичності окупованих регіонів, яка може розчинитися у культурі нових місць та внаслідок російської так званої «денацифікації».

Чому збереження самобутності окупованих регіонів важливе?

Унікальна локальна ідентичність знищуваних росією громад та мікрорегіонів Донеччини та Луганщини — це традиції, ментальність і зв’язок мільйонів переселенців із рідною землею. Його втрата означатиме розрив історичного та культурного коду, який визначає спільноту на певній території. Ідентичність слугує основою для згуртованості громади та спонукає людей до боротьби за відновлення окупованих територій.

Агресор свідомо прагне стерти її, заселяючи території своїми громадянами та намагаючись змінити демографічний склад регіонів. Тому ефективна, системна державна політика зі збереження локальної ідентичності, матеріальної та нематеріальної культурної спадщини окупованих росією громад Донеччини та Луганщини є одним з ключових факторів для забезпечення проголошеної державою довгострокової політики невизнання окупації та подальшої деокупації територій, коли б вона не відбулася. Якщо держава ставить перед собою безстрокову мету не визнавати окупацію українських територій та зберігати можливість для швидкого повернення на окуповані території після деокупації - ми маємо зберегти локальні ідентичності окупованих територій.

Фінський досвід радянської окупації

В 1944 році СРСР окупував фінське місто Виборг, що на південному заході Фінляндії. За результатом Московського мирного договору між СРСР та Фінляндією Виборг і Карелія стали частинами СРСР. Фінське населення, яке опинилося на цих територіях, було евакуйоване, зокрема, в такі міста, як Гельсінкі, Турку, Тампере. Ці люди залишали свої будинки, втрачаючи власність і рідні місця. Цей процес евакуації став важким для багатьох родин, оскільки вони мусили покинути свої домівки, не маючи можливості забрати всі речі та майно. Нинішнє населення міст, таких як Виборг, здебільшого російське. Щодо історичних фінських поселень, то сьогодні на цих землях майже не залишилося фінського населення.

Сьогодні нащадки фінських переселенців здебільшого живуть у Фінляндії, в основних містах країни і не сподіваються на повернення, бо ще в 1944 році Московським мирним договором було вирішено, що Фінляндія юридично визнає окупацію, анексію та втрату загарбаних Москвою територій. Якщо Україна обирає довгострокову стратегію невизнання окупації та анексії, то Уряд має надати чіткий сигнал мільйонам переселенців про те, на що конкретно їм сподіватися в довгостроковій перспективі, і який стратегічний план їм пропонує держава. Для цього має бути розроблена державна стратегія, яка має містити заходи зі збереження локальної ідентичності окупованих територій, як частина довгострокової політики невизнання окупації.

Особливу роль у збереженні ідентичності відіграють наступні покоління. Якщо вони втратять зв’язок із домом, це поставить під загрозу не лише майбутнє відновлення регіонів, а і саму перспективу деокупації. Тому потрібно передавати пам’ять про рідний край, історію та цінності, щоб навіть за тривалих років окупації питання повернення залишалося у полі зору.

Збереження ідентичності є символом спротиву та доказом того, що Донеччина та Луганщина — невіддільна частина України. Саме вихідці з цих регіонів мають право повернутися до своїх домівок, а не завезені росією мешканці. Це право вимагає постійної підтримки, зусиль і стратегічного бачення.

Активісти Донеччини та Луганщини, які вже зараз захищають свою самобутність

Громадські організації, які релокувалися з окупованих територій Донеччини та Луганщини вже демонструють ефективні заходи зі збереження культурного та історичного коду рідного краю. Так, ГО «Сила ідей» з Авдіївки реалізує проєкт «Мандрівний нетворкінг «Каша, шо мандрує Україною», популяризуючи місцеву кухню, створюючи простір для спілкування, обміну історіями та згадками про рідний край. Це стало символом єднання громади та збереження локальних традицій окупованої Авдіївки.

ГО «Студія громадських жіночих ініціатив» з Нью-Йорка на Донеччині, займається збереженням історії свого краю, відновленням родоводів, записом історій сімей. Це допомагає будувати зв’язок між поколіннями та підтримувати відчуття приналежності до рідного краю. «Україна — це мозаїка різних регіонів. Кожен із них унікальний. Одне з ключових завдань Коаліції „На лінії зіткнення“ — знайти культурний код Донеччини та Луганщини, зрозуміти, у чому його цінність для України, та зберегти», — каже Тетяна Красько, очільниця організації.

Громадські ініціативи можуть бути потужним інструментом збереження ідентичності, але цього недостатньо для системного розв’язання проблеми. Потрібна стратегія і комплексне бачення на рівні держави.

Хто має створити цілісне бачення

Збереження місцевої культури — це завдання національного масштабу. Створити стратегію, яка буде враховувати освітні, культурні, соціальні та економічні компоненти повинна держава.

Візія має охоплювати широкий спектр заходів, спрямованих на збереження цінного спадку. Необхідно систематизувати записи історій і створити локальні архіви, інтегрувати в освітні програми матеріали про унікальність і значення кожного регіону України, зокрема Донеччини та Луганщини. Так молоде покоління не лише знатиме історію своєї країни та рідного краю, але й відчуватиме свою приналежність до їх багатогранної культури.

Крім того, важливо створити умови для економічної підтримки місцевих громад, які займаються популяризацією культурного коду, через гранти та довгострокові програми фінансування. Водночас необхідно ініціювати міжнародні партнерства, щоб отримати підтримку та зробити досвід України відомим на глобальній арені.

Першим кроком має бути діалог

Нині завдання держави — створити платформу для постійного спілкування з громадським сектором і місцевими громадами окупованих територій. Така взаємодія дозволить враховувати різноманітність регіональних потреб і створювати ефективні рішення.

«Тільки через координацію на всіх рівнях можна забезпечити реальні кроки для збереження локальної ідентичності як ключового елемента національної єдності. Відсутність цього діалогу — це втрата часу, а отже, втрата поколінь, які забудуть про свої корені», — розповів Андрій Грудкін, очільник Коаліції «На лінії зіткнення»

Майбутнє окупованих регіонів України у великій мірі залежить від того, чи зможемо ми зберегти нашу ідентичність регіонів. Лишається сподіватися, що для нашої держави це також є пріоритетним завданням.