Війна внесла корективи у буденність мільйонів українців. Сотні сімей змушені міняти свої плани, переживаючи стрес та шоковий стан чи не щодня. В таких умовах важко буде і дорослій людині. Але як бути з дітьми? Як пояснити своєму малюку що відбувається, та як загалом говорити з дітьми про війну?
Як говорити з дітьми про війну/фото REUTERS
Поради для «Вчасно» дала гештальт-терапевтка, психологиня благодійного фонду «Голоси дітей» Поліна Старцева.
ІА «Вчасно»: Поліно, фонд «Голоси дітей» працює з родинами, які постраждали від війни з 2015 року. Можете розповісти, хто до вас звертається, і що змінилося з настанням повномасштабного вторгнення?
— Так, фонд дійсно працює відтоді, як почалась війна на сході країни. Ми довго працювали з сім'ями, зокрема і дорослими і дітьми, які зазнали впливу війни. Зараз фокус благодійного фонду не змінився, єдине що діяльність розширилась на межі всієї країни.
Також нам довелось переїхати з поки що, на жаль, окупованих міст. Але у тих містах, які деокупували, наприклад у Миколаївській області, Запоріжжі, Харківській області вже працюють мобільні бригади, і там вже відкриваються осередки. Тобто в цьому плані фонд дуже гнучко реагує на потреби суспільства.
З початку повномасштабної війни збільшились запити щодо дитячої збудженості та самоушкодженої поведінки. З’явилось більше випадків підліткової депресії, апатичних станів, все більше труднощів з концентрацією уваги.
Батьки кажуть, що до прикладу, дитина почала гірше вчитись у школі. А потім починаємо розбиратись і виявляється, що дитина переживає сильний стрес, психіка страждає, і дитина не може нормально концентруватись, запам’ятовувати.
— А чи бували випадки, коли діти зверталися до вас самостійно?
— На Гарячій лінії дійсно бувало дуже багато випадків, коли діти самі зверталися за допомогою. Це переважно підлітки, адже менші діти не мають змоги такого робити.
Ми маємо окремий напрямок онлайн-роботи, Гарячу лінію, тому діти знаходять її. Однак політика фонду така, що потрібен дозвіл опікуна, або батьків.
Тому наша організація мусить спочатку взяти дозвіл від того, хто за дитину відповідає, зробити це через дорослого, а вже тоді продовжити роботу.
— Можете на основі власного досвіду роботи з дітьми розповісти, як вони переживають період воєнних дій. Розуміємо, що це дуже різні реакції, але все ж як зрозуміти, що конкретна поведінка є дійсно таким собі дитячим відголосом чи переживанням дитиною війни?
— Звичайно, діти можуть дуже по-різному переживати війну, і це широкий спектр реакцій — від надмірної збудливості, підвищеної агресивності, якої раніше не було, або навпаки до якоїсь апатичності та замкнутості.
Діти дуже часто соматизують — у них з’являються різні тілесні відчуття, прояви, симптоми, які можуть бути наслідком стресу, якого зазнала дитина.
Є діти, які починають затинатися, роздряпувати себе чи дерти волосся. Це можуть бути й тілесні різноманітні реакції, іноді з’являються болі в голові, животі.
Окрім того, можуть проявлятися і психологічні речі у вигляді поведінкових змін. Це якраз дуже поширена практика у дітей — коли емоційний спектр дуже різко міняється.
— Мабуть, зараз вже всі батьки проговорили зі своєю дитиною питання війни. Однак, все ж як правильно розмовляти про те, що відбувається в країні, та в якій формі доносити цю інформацію?
— Взагалі, почнемо з того, що про це дійсно треба говорити. Вибір фактів і змісту того, що ми говоримо, буде залежати від віку дитини, її психоемоційного стану та рівня стресу в самої дитини й батьків. Від стабільності дорослих теж залежить те, що дорослі можуть говорити дітям.
Наприклад, з дитям молодшого шкільного віку та дошкільного віку — це розмови через гру, малюнок, якісь інші тактильні матеріали. Підійде ліплення, леґо, будь-що, через що дитині легше висловлювати свої емоції та переживання.
Треба робити це простими словами. З маленькими дітьми можна робити це на прикладі казок, метафор, порівнянь, переповідок, на прикладі різноманітних героїв, боротьби добра зі злом.
Взагалі існує дуже умовне правило про те, що скільки років дитині - стільки умовно слів має бути у реченні, яке ми говоримо цій дитині. Тобто якщо малюку три роки, ми з ним говоримо простими короткими реченнями, які містять дуже мало слів. Звісно, ми маємо зважати на те, в якому стані дитина перебуває. Бажано говорити з дітьми, коли вони більш-менш стабільні, заспокоїлись і можуть сприйняти цю інформацію.
Зі старшими дітьми теж лишаються ці способи через гру, метафору і все інше. З ними ми також говоримо правдиво, але вже можна робити це більш змістовно. Важливо зважати на те, що дитина може сприйняти і теж намагатись мислити в тих категоріях, підлаштовуватись.
Якщо говорити про підлітків, тут можна міркувати дорослими поняттями, адже їм властиво більш доросло розмірковувати. Однак тут батькам важливо не піддатись на відчуття такої «дитячої псевдодорослості», пам’ятати, що психіка підлітків теж може бути чутливою, вразливою. Не завжди ті поняття, якими діти користуються, вони розуміють насправді.
Тому треба відповідати на питання, які ваше чадо ставить, але без деталей, які дитина не згадує, і краще нічого свого зайвого не додавати.
— Ви згадали про те, що варто пам’ятати про вразливість дітей та підлітків. Однак дорослі зараз теж вразливі, і гадаю, про власний психологічний стан сьогодні теж варто дбати, адже наше емоційне та психологічне становище часом теж є запорукою здорової дитини. Тому хочу запитати, як батькам зрозуміти, що їм варто звернутися до спеціаліста?
— Так, думка про те, що здоровий дорослий — це запорука здорової психіки дитини, дійсно правильна. В цьому плані ми завжди наголошуємо на тому, що батьки першочергово мають дбати про себе. У нас у фонді в різних осередках навіть діє велика кількість різних батьківських груп та груп для дорослих, де вони спочатку вчаться різним способам, як підтримати себе.
Загалом, тут ситуація не дуже відрізняється від дитячої. Це може бути на різних рівнях. В людини можуть з’явитися симптоми, яких раніше не було до стресової події. На фізіологічному рівні це може бути зміна в тілі та організмі. Головні болі, розлади харчової поведінки, розлади сну.
На поведінковому рівні людина може помічати за собою, що стала більш запальною чи навпаки, що з’явилися агресивні стани. Коли не хочеться робити те, чим займалася до стресової події, нічого не цікавить, нема інтересу до навколишнього світу. Може з’явитися певна метушливість, коли людина розгублена і не знає, за що хапатись. В емоційному плані можна помітити, що теж з’являється сум, бажання побути на самоті. Або ж навпаки — складно бути самому, хочеться когось поруч, бо коли особа залишається сама, то виникає тривожність або страх, нав’язливі думки, спогади про стресову подію.
Будь-яка зміна в будь-якому з цих рівнів — це якийсь маркер, на який треба звернути увагу і далі, якщо людина не знає як з цим впоратись, або пробує і в неї не виходить — буде доречно звернутись до психолога.
— За останній час бачимо дуже багато шокуючих новин, а іноді й самі стаємо їх свідками. Зокрема, тут присутні такі речі, як смерть та біль. Як допомогти дитині впоратися з цією інформацію, та яким чином пояснити малюку поняття смерті?
— В будь-якому разі, варто говорити про смерть і не приховувати, якщо маємо випадки, наприклад, що хтось з близького оточення загинув. Нам треба бути відвертими, бо діти чутливі, і все одно вони будуть відчувати, що щось не так з їхніми близькими — що вони не так реагують, не так себе поводять. Все одно це буде відбиватись на їхньому внутрішньому стані, тільки ще буде додаватись відчуття певної дитячої розгубленості.
Тут так само варто обходитись без деталей, якщо дитина про них не питає. Якщо питає, тоді маємо бути дуже обережними, особливо з тим, що може шокувати. Описувати все дуже загально, не згадуючи такі речі як кров і тому подібне.
Якщо дитина вже стала свідком якоїсь стресової події, тоді ми про це говоримо. Кажемо, що це ненормально, коли поруч з нами таке відбувається, що це дійсно страшно, лякає, говоримо, що малюк може після цього хвилюватись, боятись заснути чи щось тому подібне. Нормально почувати себе погано після того, як стається щось погане. Звичайно, що треба вести дитину до психолога. Важливо разом із спеціалістом супроводжувати процес того, як і дитина і дорослий, навіть переживають страшну подію. Адже зазвичай дорослий, який опиняється поруч, теж перебуває певний час у нестабільному стані.
Якщо дитина не була свідком смерті, а просто знає про неї, тоді можливо варто долучати її до ритуалів прощання. Таким чином, вона буде бачити, що так відбувається прощання з кимось важливим для неї. Якщо відбувається похорон, когось хоронять, і це близька людина для дитини, то можна брати дитину на кладовище, класти разом квіти, ходити в церкву ставити разом свічку.
Менші дітки можуть малювати прощальні малюнки чи писати якісь листи. Треба дати змогу малюку висловити свій сум, злість. Так само говоримо простими словами, без деталей. Маленьким дітям, в яких розвинене міфічне мислення, можна доносити все на прикладі метафор, наприклад, що хтось близький дивиться на нас з неба, хмаринки, або перетворився в зірочку. Меншим діткам такі історії дають певне заспокоєння та пояснення того, що стається з людиною далі, коли її не стало.
— А чи варто дорослому казати дитині, що він теж відчуває схожі емоції?
Своїми переживаннями з дитиною ділитися доречно. Батьки теж можуть сказати, що це нормально боятися, коли стається щось страшне і дорослі теж бояться, важливо додати щось на кшталт «однак ми можемо разом придумати, що нам робити із цим страхом». Варто донести, що ми не можемо на все повпливати, але можемо подбати про свою безпеку, можемо подумати, як про себе потурбуватися. Батьки в цьому випадку теж позначають, що такі почуття теж властиві дорослим, але теж без якихось подробиць, аби не заражати своїм страхом дитину ще більше.
Благодійний фонд «Голоси дітей» з 2015 р. надає психологічну та психосоціальну допомогу дітям, які постраждали внаслідок війни.
Офіційно зареєстрований у 2019 році. Сьогодні фонд, завдяки пожертвам, надає психологічну допомогу та індивідуальну гуманітарну підтримку родинам, працює з громадами й закладами для дітей у межах всієї країни.
Фонд має 9 осередків і гарячу лінію безкоштовної психологічної допомоги. Більш як 60 психологів, психіатрів та психотерапевтів фонду роблять все, аби українські діти не втратили дитинство та посмішки.
Фонд надає онлайн підтримку через лінію психологічної допомоги і чат-бот (0 800 210 106, чат-бот: @kidsMentalHelpBot). Також фонд діє в 9 локаціях України, зокрема у Кривому Розі, Харкові та області.
Сайт фонду: voices.org.ua
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!