«Женя не знав, як дивитися в очі дітям, якщо зараз не боротися з російськими терористами»: історія добровольця з Селидового, який загинув під час захисту Донеччини
НовиниКолишній підприємець, доброволець, воїн ЗСУ Євген Предатько 12 червня 2023 року був смертельно поранений під час виконання бойового завдання на Горлівському напрямку. Сьогодні у рідному місті бійця розглядається пропозиція щодо перейменування на його честь однієї з вулиць.
Родину Предатько у місті Селидове Донецької області багато хто знає з місцевих — це порядна, патріотична сім'я, яка завжди відстоює вільну Україну. Євген Предатько був місцевим підприємцем, будь-яку справу завжди виконував якісно й помірковано. Він з дитинства мав характер лідера, об'єднував навколо себе людей на принципах чесності, справедливості й поваги. Був відповідальний і цілеспрямований — і коли росія напала на Україну вранці 24 лютого 2022 року, відразу ж вирішив боронити свою Донеччину за будь-яку ціну.
Журналістам «Вчасно» батько Євгена, Володимир Предатько, розповідає, що син задовго до того, як вступити до лав ЗСУ, допомагав бригадам, розташованим на Донеччині. Цього афішувати він не любив — вважав, що так має робити кожен свідомий українець і тим паче донеччанин.
«Женя добровільно став на захист України не заради слави чи ще чогось. Тим паче не заради грошей, як тепер люблять казати — бо коли він був бізнесменом, отримував набагато більше. І на питання, чому він взагалі пішов служити, він завжди відповідав: «А як я дивитимусь в очі дітям, якщо вони знатимуть, що їх батько злякався боротися проти російських мародерів, вбивць і ґвалтівників?» — пригадує Володимир.
Батько крізь сльози зізнається: ні він, ні родина досі не можуть повірити, що Євген загинув. Дотепер Володимир не розуміє і не уявляє, як жити далі - тим паче, коли зараз гинуть найкращі.
«Під час поховання близько 200 людей прийшли нас підтримати… Його тіло без катафалка люди несли на руках з дому до цвинтаря. Пережити той день було надзвичайно важко, але ми були вражені. Таке я вперше в житті відчув», — зізнається батько воїна.
Добровільно долучився до лав ЗСУ, щоб захищати рідне місто та Донеччину
Євген Предатько — корінний мешканець Селидового. Тут жили його батьки, дідусі з бабусями та прародина. Крім того, він був не першим військовим у родині - фактично уся чоловіча лінія захищала Україну в різні часи: дідусь — під час Другої світової, батько Володимир — морпіх, який служив у радянські часи в армії.
Євген завжди лишався старшим серед двох братів, коли батьки йшли з дому. Був відповідальним, але водночас твердим для тих, хто намагався когось образити. Він ніколи не боявся когось поставити на місце — завжди був впевнений у своїх силах. На своєму випускному вечорі він свою вчительку навіть виносив на руках — дуже галантно, але неочікувано. Це була його ідея.
Коли розпочався Майдан — Женя його підтримував як міг, антидержавні мітинги критикував і категорично виступав проти. А під час повномасштабного вторгнення першим повідомив батькам та друзям, що почалася війна, міста обстрілюють. Він вирішив йти у тероборону, але не зміг одразу туди потрапити — бажаючих було багато.
У липні 2022 року Євген добровільно долучився до лав ЗСУ та підписав контракт. У складі українського війська чоловік захищав рідне місто та Донеччину, де жила його родина і звідки він сам був родом.
Євген Предатько був патріотичною та сміливою людиною, яка стала на захист рідної Донеччини
«У Женю поцілив уламок розміром із чарку — і мав влетіти прямо в серце»
Бус Євгена, на котором він потрапив під ворожий обстріл. На капоті збереглися написи «папа» та серденьки від дітей військового
«Ми маємо втримати нашу Україну — попри те, що кожна родина плаче за своїм загиблим героєм»
Нині молодший брат Євгена, який теж служив у ЗСУ, звільнився з лав Збройних сил. Хоч і хотів служити далі - все ж послухав батьків, які уже втратили старшого сина. Разом із батьками він збирає документи про загибель військовослужбовця — ті, які досі не були отримані на руки. І так само, як батьки, не хоче вірити про загибель свого брата, який був його найкращим другом.
«За увесь цей час мені не казали кривого слова люди (так звані „очікуни“ — ред.). Лише один чоловік, зустрівши мене на вулиці, почав звинувачувати у смерті сина самого Женю — мовляв, не треба було йти воювати. Єдине, що я зробив — це сказав „ясно“. Бо це наша країна, наш народ, і нам вона важливо — попри те, що кожна родина плаче за своїми загиблими рідними. Ми зобов’язані втримати нашу державу й бути Україною — попри якесь пострадянське чи проросійське населення, яке ще лишається», — каже Володимир Предатько, батько загиблого героя.
Після загибелі сина родина Предатько не відмовилася від мети втримати Україну. Але тепер країна має бути розвинена, «не утиснена», доглянута самими ж українцями. І таким самим містом має стати Селидове — за яке, зокрема, віддають свої життя бійці з Донеччини.
«Дуже хочеться зробити Селидове прикладом у Донецькій області. Щоб все було чисто, впорядковано, не було розірваності між бажаним і реальним. Але для цього недостатньо лише мого бажання, і навіть бажання кількох десятків містян — для цього має бути ще й бажання місцевої влади», — каже Володимир Предатько.
Перейменування вулиць у селидовому
Наразі у Селидівській громаді триває процес перейменування вулиць та громадське обговорення пропозицій щодо нових назв. Одна з пропозицій — перейменування вулиці Карбишева у місті Селидове на вулицю імені Євгена Предатька. Підтримати цю ініціативу можна за цим посиланням http://surl.li/pugwi (потрібно онлайн заповнити анкету опитування).
Ініціатива вшанування пам’яті мешканця Селидового, патріота України, добровольця, воїна ЗСУ Євгена Предатько належить родичам та друзям воїна, а також громадським організаціями: «Сильні громади», «Коаліція «На лінії зіткнення», «Українська народна рада Донеччини та Луганщини», «Схід ЮА», «Cелидівська спілка ветеранів АТО», «Медіа-Погляд» та інформаційне агентство «Вчасно». Також ініціатива вшанування пам’яті загиблого воїна підтримана Міністерством у справах ветеранів України.